31 жовтня 2012 р.Справа № 2а-5658/12/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.
суддів -Подобайло З.Г., Григорова А.М.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Сінтал'Д»на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року по справі за позовом Державної податкової інспекції у Краснокутському районі Харківської області Державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Сінтал'Д» про стягнення податкового боргу,-
У травні 2012 року позивач Державна податкова інспекція у Красноградському районі Харківської області (далі ДПІ у Красноградському районі) звернувся до суду з адміністративним позовом про, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнення з розрахункових рахунків відповідача - науково-виробничої фірми «Сінтал'Д»товариства з обмеженою відповідальністю (далі НВФ «Сінтал-Д»ТОВ), відкритих в банківських установах, коштів у розмірі 29.507,25 грн. в рахунок погашення податкового боргу.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з НВФ «Сінтал-Д»ТОВ суму податкового боргу з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності в розмірі 29.244,67 грн. на користь Державного бюджету України. В задоволені решти позовних вимог -відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги НВФ «Сінтал-Д»ТОВ задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга НВФ «Сінтал-Д»ТОВ задоволенню не підлягає, а судове рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.
Так суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов ДПІ виходив з того, вимоги стосовно стягнення податкового боргу в розмірі 29.244 грн. 67 коп. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а вимога щодо стягнення сум штрафних санкцій в розмірі 262 грн. 58 коп. є недоведеною, а отже задоволенню не підлягає.
Колегія суддів, погоджуючись з зазначеними висновками Харківського окружного адміністративного суду зазначає наступне.
Плата за землю -загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 ПК України), а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності -обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 ПК України, ст. 21 Закону «Про оренду землі»від 06.10.1998 року № 161-XIV).
Підприємство як платник плати за землю згідно з п. 286.2 ПК України самостійно обчислює суму податку та не пізніше 20 лютого подає відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за формою, затвердженою наказом ДПАУ від 24.12.2010 року № 1015. В декларації з плати за землю відображаються суми плати на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ПК України).
Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ПК України).
Згідно з п. 89.2 ст. 89 розділу II Податкового кодексу України (далі -ПК України) право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків.
Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 ПК України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, зокрема стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі, у разі недостатності зазначених коштів (п. 95.1 ст. 95 ПК України).
Відтак Податковим кодексом України розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Згідно із п.п. 20.1.18 п. 20.1, ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до абзацу 1 п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Пунктом. 269.1 ст. 269 ПК України встановлено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Згідно з п.п. 270.1.1 та 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 Кодексу об'єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПК України).
Підпунктом 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 цього Кодексу визначено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів.
Судом встановлено та не спростовано сторонами у справі, що між Пархомівською сільською радою Краснокутського району Харківської області (як орендодавцем) та відповідачем (як орендарем) 17.04.2006 року укладено договір оренди землі, загальною площею 135,0314 га.
Згідно з п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. У разі подання першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано до ДПІ у Красноградському районі декларацію з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, якою самостійно визначено податкове зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2012 рік із щомісячним зобов'язанням до сплати.
Пунктами 49.1 та 49.2 ст. 49 Податкового кодексу визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки до органу ДПС, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник зобов'язаний за кожний встановлений Кодексом звітний період подавати податкові декларації з кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи здійснював такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.
Пунктом 54.1 ст. 54 Податкового кодексу визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається до контролюючого органу у строки, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до п. 56.11 ст. 56 Кодексу не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст. 287 Кодексу).
Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган ДПС надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
У зв'язку з виникненням заборгованості та з метою її погашення ДПІ сформовано та відправлено на адресу відповідача податкову вимогу, яку було отримано відповідачем відповідно до поштового повідомлення про вручення 09.03.2012 року (а.с. 10).
Аналізуючи норми п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу, суд дійшов висновку, що податковий орган зобов'язаний складати податкову вимогу і надіслати цей документ на адресу платника податків за фактом виникнення податкового боргу, тобто у разі невиконання податкового обов'язку платником податків, який до цього не мав заборгованості перед Держбюджетом України. У разі збільшення податкового боргу (тобто у разі продовження існування податкового боргу після направлення податкової вимоги і зростання розміру невиконаного податкового обов'язку) підстав для формування податковим органом нових податкових вимог на новоутворену суму податкового боргу і відправлення їх на адресу платника податків немає, оскільки п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу передбачено, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.
Судом встановлено, що майно відповідача перебуває у податковій заставі (відповідно до запису з витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна).
На момент розгляду справи судом суму заборгованості відповідачем не погашено (наявність заборгованості підтверджується обліковою карткою, що міститься в матеріалах справи).
Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий борг -сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого в установлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до пп. 20.1.28 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу органи ДПС мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів і державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 11 ст. 10 Закону про ДПС визначено, що ДПІ у районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення у дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках -коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Згідно з п. 4 частини першої ст. 69 Бюджетного кодексу до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належить плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.
Аналізуючи вищезазначене в його сукупності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови в задоволені апеляційної скарги НВФ «Сінтал-Д»ТОВ і залишення оскаржуваного судового рішення, відповідно до положень ст. 200 КАС України, без змін.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
Апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження відбувся з підстав визначених п.п. 1, 2 ч.1 ст. 197 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 108, 160, 167, 195, 197, 198, 200, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Сінтал'Д»залишити без задоволення, а Харківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року -без змін.
Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова
Судді (підпис) З.Г. Подобайло
(підпис) А.М. Григоров
Згідно з оригіналом Л.В. Мельнікова