"26" грудня 2012 р. Справа № 5017/1824/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
відповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Одеська залізниця"
на постановувід 30.10.2012 року Одеського апеляційного господарського суду
у справі№ 5017/1824/2012 господарського суду Одеської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Істек"
доДержавного підприємства "Одеська залізниця"
простягнення 8062,15 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Істек" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Одеська залізниця" про стягнення 8062,15 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 03.08.2012 року (суддя Оборотова О.Ю.) в задоволені позову відмовлено.
За апеляційною скаргою Державного підприємства "Одеська залізниця" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 року (головуючий суддя Михайлова М.В., Ярош А.І., Мацюра П.Ф.) рішення господарського суду Одеської області від 03.08.2012 року скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги.
Стягнуто з Державного підприємства "Одеська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Істек" 8062,15 грн. заборгованості, 1641, 00 грн. витрат на судовий збір, 804,75 грн. витрат на судовий збір за розгляд апеляційної скарги.
Доповідач Волковицька Н.О.
Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, в якому звільнити Одеську залізницю від відповідальності у повному обсязі.
Скаржник вважає, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статтей 258, 264 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт", статтей 83, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю -доповідача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до договору № ПР/М 10460/НЮп про організацію перевезень вантажів по залізницях України від 21.06.2010 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "УПІ-Магістраль" та Державним підприємством "Придніпровська залізниця", ТОВ "УПІ-Магістраль" виступило замовником на перевезення зерна кукурудзи (вантаж) зі станції відправлення Вільнянськ Придніпровської залізниці призначенням станція Херсон-Порт Одеської залізниці (одержувач - ДП "Херсонський морський торговий порт" для ТОВ "Акватаурус"), а Придніпровська залізниця зобов'язалась здійснити якісне і своєчасне перевезення вантажу у відповідності ЗУ "Про залізничний транспорт".
08 листопада 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСТЕК" та ПрАТ "Донецьксталь" - металургійний завод" було укладено контракт №96/01/24673дс, за яким ТОВ "ІСТЕК" зобов'язалося продати, а ПрАТ "Донецьксталь" - металургійний завод" придбати коксову продукцію - горішок коксовий.
Згідно пунктам 3.1., 4.1. контракту ціна на товар встановлюється у специфікаціях, а поставка здійснюється на умовах СРТ залізниця станція порту перевалки (ІНКОТЕРМС 2000).
Відповідно до специфікації від 08.11.2011 року №1 до контракту ТОВ "ІСТЕК" повинно було поставити товар на умовах СРТ залізнична станція Ізмаіл (експ) Одеської залізниці (п.8 Специфікації) за ціною 2284,85 грн. без ПДВ за 1 тону сухої ваги. Вантажеотримувач - ДП "Ізмаільский морський торгівельний порт".
На виконання наведених контрактних зобов'язань 05.12.2011 ТОВ "ІСТЕК" за накладною № 51787075 поставило Покупцю сьома вагонами 194400 тон. горішка коксового. У графі 7 накладної зазначено, що товар навантажено шапкою і промарковано вапном по всій площі вагону, тара перевірена. По путі прямування на станції Знам'янка Одеської залізниці було складено комерційний акт від 10.12.2011 року АА № 021905/1296/403, згідно якого у вагоні № 67889147 на поверхні вантажу мається воронкоподібне заглиблення зліва за ходом на 5-6 люками довжиною 2500мм, шириною 2000мм, глибиною 1000 мм, просипання вантажу відсутнє, щілини закладені дошками і паклею, в вагоні глухі торцеві стінки, інші люка щільно закриті, на поверхні вантажу маркування відсутнє, зважування вагона здійснено 10.12.2011 року на 150 тонних вагонних вагах ст. Знам'янка, різниця ваги нетто проти документу зафіксовано недостачу 4200 кг. Згідно відмітки станції призначення Ізмаїл (експ), у розділі "Є" вказаного комерційного акту розбіжностей не виявлено. Вантажоодержувач ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" передав своє право на пред'явлення претензії та позову за даним перевізенням ТОВ "Істек" вантажовідправнику, про що зроблено пере уступний напис на накладній від 05.12.2011 року № 51787075. Розрахунок нестачі коксового горішку, що підлягає відшкодування з урахуванням норми нестачі передбаченої п. 27 Правил видачі вантажів -2 % від маси "нетто" товару зазначеної в перевізних документах, з перерахунком в суху вагу згідно з даними сертифікату якості від 05.12.2011 року № 1972. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 8062,15грн.
Місцевий суд відмовив у задоволені позовних вимог в зв'язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявив відповідач у відзиві на позов від 18.07.2012 року.
Суд апеляційної інстанції з висновками місцевого суду не погодився та встановив, що згідно п.п. 1, 2, 3 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Частиною 2 статті 306 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (ч.ч.2, 3 ст. 308 ГК України).
Статтею 924 Цивільного кодексу України визначено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (п. 129 Статуту Залізниць України).
Пунктом 110 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно статті 127 Статуту залізниць України залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Частиною 3 пункту 32 Статуту Залізниць України визначено, що відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.
Відповідно до пункту 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин.
Згідно з пунктами 114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну, вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером.
Пунктом 131 Статуту залізниць України встановлено, що претензії або позови, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.
Відповідно пункту 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають, зокрема у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу: одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Пункт 133 Статуту залізниць України передбачає виняткове право вантажоодержувача передати право на пред'явлення претензій та позовів до перевізника вантажовідправнику або уповноваженій особі, яка буде виступати від імені вантажоодержувача. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на накладній, а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 32 Статуту Відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов. Перелік вантажів, перевезення яких допускається на відкритому рухомому складі, встановлюється Правилами перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених Наказом Мінтрансу України від 20.08.2001 № 542.
Згідно пунктам 5, 6, 8 зазначених Правил поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється; на поверхню вантажу наноситься захисне маркування. Відповідно до параграфу 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі (далі - Технічні умови) правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця.
Вагон № 67889147 було прийнято до перевезення станцією відправлення, за накладною № 51787075, де зазначено, що вантаж промарковано по всієї поверхні. Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що ТОВ "Істек" передав, а перевізник прийняв вагон для перевезення (п.23 Статуту) у належному як комерційному так і технічному стані з повним додержанням п.32 Статуту.
В той же час, апеляційним судом встановлено , що в розділах "І", "Д" комерційного акту від 04.12.2011 АА №057431/175/394 зазначено, що на поверхні вантажу мається воронкоподібне заглиблення зліва за ходом на 5-6 люками довжиною 2500мм, шириною 2000мм, глибиною 1000мм.; просипання вантажу відсутнє; щілини закладені дошками і наклею; в вагоні глухі торцеві стінки, інші люка щільно закриті; на поверхні вантажу маркування відсутнє; зважування вагона здійснено 10.12.2011 на 150 тонних вагонних вагах ст. Знам'янка; різниця ваги нетто проти документу в сторону зменшення на 4200кг.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що недостача виникла саме під час перевезення, оскільки стан вантажу виявився відмінним від того, в якому він був зданий до перевезення, а отже саме за вини перевізника, а заборгованість відповідача перед позивачем складає 8062,15грн. виходячи з розрахунку нестачі коксового горішку, що підлягає відшкодування з урахуванням норми нестачі передбаченої п. 27 Правил видачі вантажів -2 % від маси "нетто" товару зазначеної в перевізних документах, з перерахунком в суху вагу згідно з даними сертифікату якості від 05.12.2011року № 1972.
Щодо застосування судом першої інстанції позовної давності, то судова колегія апеляційного суду помилково послалась на приписи статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 134 Статуту залізниць України та не врахувала, що відповідно до пункту 4 статті 4 Цивільного кодексу якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Приписи статті 134 Статуту суперечать статті 315 Господарського кодексу України, згідно з пунктом 4 якої якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Таким чином суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 134 Статуту, але це не впливає на правомірність прийнятого рішення, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позовна заява складена 11.06.2012 року та відправлена згідно оригіналів фіскальних чеків, що є додатками до цінного листа на підтвердження відправки даного позову до господарського суду та відповідачу саме 11.06.2012 року, тобто в межах строку, передбаченого статтею 315 Господарського кодексу України.
За таких встановлених попередніми інстанціями обставин постанова Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 року підлягає залишенню в силі з мотивів, викладеній у даній постанові.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 року у справі № 5017/1824/2012 господарського суду Одеської області залишити без змін.
Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Л. Рогач