Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
22 травня 2012 року Справа № 1170/2а-1176/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого -судді Хилько Л.І.,
при секретарі судового засідання -Бабіч О.В.,
за участю представників:
позивача -Геращенко М.В.,
відповідача -Мехед О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Заваллівський графітовий комбінат» до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування постанов, -
Публічне акціонерне товариство «Заваллівський графітовий комбінат» (по тексту -позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Кіровоградській області (по тексту -відповідач), в якому просить суду:
- визнати протиправною і скасувати винесену в межах зведеного виконавчого провадження №30327787 постанови б/н від 19.03.2012 р. «Про арешт майна боржника та заборони на його відчуження»;
- визнати протиправними і скасувати постанови відповідача б/н від 19.03.2012 р. №30328066, №30328113, №30328029, №30327616, №30327726, №30327787, №30327874 «Про арешт коштів боржника».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, в порушення вимог ст..52 Закону України «Про виконавче провадження», в першу чергу мав здійснити всі дії направлені на звернення стягнення на кошти позивача, та тільки в тому разі, якщо коштів виявилося б недостатньо, повинен був вчинити будь-які дії, направлені на звернення стягнення на інше майно позивача. В той же час, відповідач хоч і виніс 19.03.2012 р. сім постанов про арешт коштів боржника, якими наклав арешт на кошти позивача в різних банківських установах на суму заборгованості, проте не здійснив жодних заходів щодо їх виконання, в той же день розпочав процедуру звернення стягнення на інше майно боржника (позивача).
Крім того, зі змісту спірних постанов чітко вбачається, що станом на момент їх винесення, сума стягнення з позивача, по відповідному виконавчому провадженню, складає -73 938,32 грн.. Проте, спірними постановами про арешт коштів позивача, відповідач наклав арешт на одні й ті ж самі суми грошових коштів одночасно в сімох різних банківських установах чим фактично вчинив заходи щодо арешту коштів позивача в сумі, що в сім разів перевищує суму боргу по існуючим виконавчим провадженням.
Таким чином, спірні постанови відповідача не тільки винесені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а й з грубим порушенням загальних принципів господарювання в Україні, яке полягає у повному блокуванні господарської діяльності позивача.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити. З наданих до суду письмових пояснень зазначив, що оскільки боржник (позивач) самостійно виконавчий збір не погасив, державним виконавцем з метою повного та своєчасного виконання зведеного виконавчого провадження направлено запити до ДПА у Кіровоградській області з метою встановлення відкритих рахунків та органів, що здійснюють реєстрацію рухомого та нерухомого майна для з'ясування наявності належного боржнику (позивачу) майна.
19.03.2012 р., на підставі відповідей ДПС у Кіровоградській області, Головного управління Держкомзему у Кіровоградській області, УДАІ УМВС України в Кіровоградській області щодо наявності відкритих банківських рахунків та наявності рухомого та нерухомого майна у позивача, державним виконавцем, керуючись статтями 11, 17, 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанови про арешт коштів боржника та разом із платіжними вимогами направлено до банківських установ для виконання та боржнику для відома та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження із зазначенням у них сум звернення стягнення, а саме 73 938,32 грн., які теж направлено до відповідних органів, що здійснюють реєстрацію майна для виконання, боржнику для відома.
Враховуючи вищевказане, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 25.05.2012 р., про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 р. №606-XIV /по тексту -Закон №606- XIV/, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно ч.1 ст.6 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Судом встановлено, що 13.12.2011 р. державним виконавцем, керуючись ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову ВП№30327787, якою відкрито виконавче провадження з виконання постанови №б/н, виданої 10.09.2007 р. ВДВС Гайворонського РУЮ про стягнення з боржника -ВАТ «Заваллівський графітовий комбінат» виконавчого збору у розмірі 12 199, 18 грн. /а.с.40-70/.
Оскільки позивач (боржник) самостійно виконавчий збір не погасив, державним виконавцем з метою повного та своєчасного виконання зведеного виконавчого провадження направлено запити до ДПА у Кіровоградській області з метою встановлення відкритих рахунків /а.с.74/ та органів, що здійснюють реєстрацію рухомого та нерухомого майна для з'ясування наявності належного позивачу (боржнику) майна /а.с.71-73, 75-76/.
28.02.2012 р. до відповідача надійшла відповідь на запит від ДПС у Кіровоградській області, згідно якої надано рахунки позивача (боржника), на підставі чого та керуючись статтями 11, 17, 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження»та ст..59 Закону України «Про банки та банківську діяльність», державним виконавцем 19.03.2012 р. винесено постанови про арешт коштів позивача (боржника) та разом із платіжними вимогами направлено до банківських установ для виконання та позивача (боржника) для відома /а.с.78, 152-164/.
У відповідності до ч.1 ст.11 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно частини 3 статті 11 Закону №606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону №606-XIV, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Згідно ч.1-3 ст.57 Закону №606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Як зазначив представник позивача, відповідач наклав арешт на одні й ті ж самі суми грошових коштів позивача одночасно в сімох різних банківських установах, чим фактично вчинив заходи щодо арешту коштів позивача в сумі, що в сім разів перевищує суму боргу по існуючим виконавчим провадженням, а саме - 73 938,32 грн..
Проте, суд не погоджується з даними доводами, оскільки згідно змісту оскаржуваних постанов б/н від 19.03.2012 р. «Про арешт коштів боржника» вбачається, що арешт на кошти позивача накладено в межах певних сум, а саме: постанова №30327726 -в межах суми: 7 656,50 грн. /а.с.11, 152/; постанова №30328113 - в межах суми: 6 776,11 грн. /а.с.9, 154/; постанова №30328066 -в межах суми: 5 982,79 грн. /а.с.7, 156/; постанова №30328029 -в межах суми: 7 224,57 грн. /а.с.15, 158/; постанова №30327970 -в межах суми: 8 650,93 грн. /а.с.163/; постанова №30327616 -в межах суми: 19 138,01 грн. /а.с.13/.
З огляду на вищевказане, суд вважає, що відповідач при винесені оскаржуваних постанов від 19.03.2012 р. про накладення арешту на кошти позивача (боржника) діяв в межах та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо оскарження постанов відповідача від 19.03.2012 р. «Про арешт майна боржника та заборони на його відчуження»/а.с.17, 19/, суд приходить до наступних висновків.
Так, як зазначалось вище, згідно частини 3 статті 11 Закону №606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Встановлено, що згідно відповіді Головного управління Держкомзему у Кіровоградській області за позивачем (боржником) зареєстровано земельні ділянки та відповідно до відповіді УДАІ УМВС України в Кіровоградській області за позивачем (боржником) зареєстровано рухоме майно /а.с.140-146/. З метою недопущення розтрати майна позивача, а також повного та своєчасного виконання зведеного виконавчого провадження, відповідачем на підставі статей 25, 57 Закону України «Про виконавче провадження»19.03.2012 р. винесено постанови про арешт майна позивача (боржника) та оголошення заборони на його відчуження із зазначенням у них суми звернення стягнення, а саме 73 938,32 грн., які направлено до відповідних органів, що здійснюють реєстрацію майна та до позивача (боржника) для відома /а.с.147-150/.
Згідно ч.2 ст.52 Закону №606-XIV, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
У відповідності до ч.5 статті 52 Закону №606-XIV, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Частина 6. ст.52 Закону №606-XIV вказує, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
В даному випадку законодавцем чітко передбачено процедуру та порядок стягнення. З першу, стягнення звертається на кошти боржника, а в разі їх недостатності -на належне боржнику майно.
Проте, відповідачем одночасно розпочато стягнення як на кошти позивача (боржника), так і на належне його рухоме та нерухоме майно. При цьому, відповідачем не надано суду доказів того, що у позивача (боржника) на момент винесення оскаржуваних постанов про арешт майна (19.03.2012 р.) були відсутні кошти на банківських рахунках, які арештовані, для примусового виконання зведеного виконавчого провадження.
Відповідно до положень Господарського кодексу України (надалі - ГК України), під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно статті 6 ГК України, загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Вказані дії відповідача щодо накладення арешту на все належне позивачу рухоме та нерухоме майно за відсутності доказів відсутності у позивача коштів для повного та своєчасного виконання зведеного виконавчого провадження, на думку суду, порушують права та інтереси позивача як суб'єкта господарювання, перешкоджають йому здійснювати законну господарську діяльність, передбачену чинним законодавством України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дані положення кореспондуються з п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 06.03.2008 року № 2. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам. Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.
Згідно ч.1 та 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Стаття 86 КАС України вказує, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище суд, дослідивши наявні в справі докази, перевіривши відповідно до вимог ч. 2 ст. ст. 2 КАС України дії відповідача щодо накладення арешту на майно позивача та оголошення заборони на його відчуження, дійшов висновку, що вони здійсненні ним не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що в свою чергу свідчить про протиправність винесених постанов від 19.03.2012 р. №30327787 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Згідно ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 69, 70-71, 86, 94, 158-163 КАС України, суд, -
1. Адміністративного позову задовольнити частково.
2. Визнати протиправними і скасувати винесені в межах зведеного виконавчого провадження №30327787 постанови б/н від 19.03.2012 року «Про арешт майна боржника та заборони на його відчуження».
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Заваллівський графітовий комбінат» (код - 00282056) з Державного бюджету України судові витрати по справі в розмірі 16,10 грн..
Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 25.05.2012 року.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Л.І. Хилько