Копія
Іменем України
Справа № 2а-5942/12/0170/27
09.10.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Яковенко С.Ю.
секретар судового засідання Бондаренко К.С.
за участю сторін:
позивач, ОСОБА_2,
представник відповідача, Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
третя особа, ОСОБА_3- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Аблякимов Е.Е.) від 11.07.12 у справі № 2а-5942/12/0170/27
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації (вул. Ракетна, 34, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95018)
третя особа: ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
про визнання протиправними дій та спонукання до виконання певних дій,
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2012 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ОСОБА_3, про визнання незаконним рішення та спонукання до виконання певних дій- відмовлено.
На зазначене судове рішення від ОСОБА_2 надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалі справи ОСОБА_2(далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації (далі - відповідач) про визнання незаконними дії відповідача в частині відмови в державній реєстрації права власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2011 по справі №22ц/0190/4260/11; про скасування рішення Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації за № 3-9/89 від 07.12.2011 про відмову ОСОБА_2 в державній реєстрації права власності на 1/3 частину житлового будинкуАДРЕСА_2 від 14.09.2011 по справі №22ц/0190/4260/11; про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2011 по справі №22ц/0190/4260/11.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення діяв в порядку статті 19 Конституції України, тобто у межах, спосіб та на підставі діючого законодавства України.
Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.
Позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Як вбачається з матеріалів справи 27.03.2004 між позивачем і третьою особою ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, 10.11.2009 шлюб було розірвано, після чого прізвища обох з подружжя були змінені - позивача на ОСОБА_2, колишньої дружини -на ОСОБА_3.
Під час шлюбу подружжям на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2004 було придбано житловий будинок АДРЕСА_2.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2011 за позивачем було визнано право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2, визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини зазначеного будинку.
Як свідчать матеріали справи 05.12.2011 позивач здійснив сплату послуг бюро технічної інвентаризації і звернувся до відповідача з вимогою здійснити державну реєстрацію права власності встановленого рішенням суду.
Проте рішенням від 07.12.2011 № 3-9/89 відповідач відмовив позивачу в державній реєстрації прав власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2011 по справі №22ц/0190/4260/11 у зв'язку з тим, що право власності в цілому на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_3, та подані документи не відповідають вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 за № 157/6445, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Відносини реєстрації права власності на нерухоме майно регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 № 7/5,іншими нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України тощо.
За змістом статті 2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Слід зазначити, що рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно, яке вступило в законну силу, є правовстановлюючим документом, на підставі якого має проводитись реєстрація прав власності. Тобто, реєстратор, зобов'язаний при наявності рішення суду, яке набуло чинності, про встановлення права власності на нерухоме майно провести його реєстрацію за особою, за якою таке право визнано.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 №7/5, забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності.
Реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду»із наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів»від 26.05.2009 № 914/5.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що жодним нормативно-правовим актом не передбачені повноваження Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації щодо трактування законів, кодексів та інших нормативно-правових документів, рішень суду, тощо.
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що у резолютивній частині рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2011 по цивільній справі № 22-Ц-/01904260/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку та поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 13.04.2011, не вказується і не прописується, що частка ОСОБА_3 зменшується, а повторно визнається право власності за ОСОБА_3 на 2/3 частини, і визнається право власності за ОСОБА_2 на 1/3 частину житлового будинку.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на підставі зазначеного рішення суду, яке позивач надав як правовстановлюючий документ для реєстрації права власності, відповідач позбавлений можливості виконати пред'явлені до нього вимоги, щодо реєстрації заявленого права, так не може самостійно трактувати рішення суду, отже, відповідач, приймаючи рішення № 3-9/89 від 07.12.2011, діяв на підставі закону.
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а надані відповідачем пояснення щодо правомірності винесення спірного рішення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінюючи дії Сімферопольського районного бюро технічної інвентаризації щодо прийняття рішення № 3-9/89 від 07.12.2011 про відмову ОСОБА_2 в державній реєстрації права власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14.09.2011 по справі №22ц/0190/4260/11, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже, «на підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Отже, «у межах повноважень»означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
Отже, «у спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення № 3-9/89 від 07.12.2011 діяв в порядку статті 19 Конституції України, тобто у межах, спосіб та на підставі діючого законодавства України.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.
Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм.
Враховуючи те, що посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2012 у справі № 2а-5942/12/0170/27 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення виготовлений 15 жовтня 2012 р.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис М.А.Санакоєва
підпис С.Ю. Яковенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.М. Іщенко