Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" грудня 2012 р.Справа № 5023/4892/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до Вовчанського підприємства теплових мереж, м.Вовчанськ
про стягнення 155494,44 гривень,
за участю представників:
позивача - Мельника В.В. (довіреність №14-327 від 16 березня 2012 року)
відповідача - Грубник Н.С. (довіреність №209 від 30 вересня 2012 року)
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Вовчанського підприємства теплових мереж (Відповідач) суми заборгованості у розмірі 155494,44 гривень, у тому числі, 115582,92 гривень суми основного боргу, 15771,70 гривень суми нарахованої пені, 3118,32 гривень суми 3% річних, 3117,40 гривень суми інфляційних втрат, 17904,10 гривень 7% штрафу. Заявлену вимогу обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору №40 на купівлю-продаж природного газу, укладеного між сторонами 30 вересня 2011 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача судовий збір у розмірі 3109,89 гривень.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 листопада 2012 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22 листопада 2012 року.
16 листопада 2012 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву (вх. №18918), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з Позивачем, погоджується з виникненням основної заборгованості, але просив суд відмовити Позивачу в частині стягнення з нього усіх штрафних санкцій, оскільки вважає їх такими, що суперечать нормам чинного законодавства та у зв'язку з погіршенням фінансового стану підприємства. До того ж, до наданого відзиву надав для долучення до матеріалів справи докази сплати основної заборгованості. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
22 листопада 2012 року представник Відповідача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх. №19014) витребувані судом документи на підтвердження своєї правової позиції по даній справі. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
У відкритому судовому засіданні 22 листопада 2012 року було оголошено перерву до 18 грудня 2012 року.
18 грудня 2012 року представник Відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх. №23243), в якому просив суд зменшити суму штрафних санкцій в порядку ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України та п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.
18 грудня 2012 року представник Позивача надав через канцелярію суду заперечення на відзив (вх. №23244), в яких наполягав на задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, посилаючись на ряд постанов Вищого господарського суду України щодо вирішення питання про зменшення пені в порядку п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 18 грудня 2012 року проти клопотання Відповідача про зменшення суми штрафних санкцій заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 18 грудня 2012 року підтримав надане клопотання про зменшення суми штрафних санкцій та просив суд задовольнити його.
Суд, дослідивши клопотання представника Відповідача про зменшення суми штрафних санкцій, відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Абзацом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПКУ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
На думку суду, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань котрагентами правопорушника не є обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності та не є винятковим випадком, який надає право суду застосовувати приписи п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України. Такої ж позиції притримується й Вищий господарський суд України у постанові від 17 вересня 2009 року по справі №4/168-3466 (5/251-4343).
Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення вищевказаного клопотання та не вважає скрутне фінансове становище Відповідача винятковим випадком, а тому відмовляє в його задоволенні.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 18 грудня 2012 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 18 грудня 2012 року проти позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій заперечував. Зазначав про їх необгрунтованість, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню. Проти виникнення основної заборгованості не заперечував.
Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Вовчанським підприємством теплових мереж було укладено договір №40 на купівлю-продаж природного газу (далі - договір). Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.
Відповідно до п.1.1 договору, продавець (Позивач) зобов'язувався передати покупцеві (Відповідачеві) у IV кварталі 2011 року та 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець (Відповідач), в свою чергу, зобов'язувався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, на умовах цього договору.
Додатковими угодами №1 від 11 жовтня 2011 року та №2 від 19 січня 2012 року змінено п.5.2. договору, який викладено в наступній редакції: "ціна за 1000 куб.м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням становить 1091,00 гривень з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1091,00 гривень, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1309,20 гривень. Ціна за 1000 куб. м. природного газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями становить 1248,08 гривень з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1248,08 гривень, крім того ПДВ на газ - 0%, на послуги з транспортування - 20% - 61,12 гривень, всього з ПДВ - 1309,20 гривень".
На виконання вимог вищевказаного договору сторонами було підписано наступні акти приймання-передачі природного газу (а.с.20-26):
- акт №б/н від 31 жовтня 2011 року на суму 191838,38 гривень;
- акт №б/н від 30 листопада 2011 року на суму 417527,45 гривень;
- акт №б/н від 31 грудня 2011 року на суму 413821,10 гривень;
- акт №б/н від 31 січня 2012 року на суму 576630,59 гривень;
- акт №б/н від 29 лютого 2012 року на суму 676665,26 гривень;
- акт №б/н від 31 березня 2012 року на суму 464108,79 гривень;
- акт №б/н від 30 квітня 2012 року на суму 83018,99 гривень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що Позивач виконав свої договірні зобов'язання у повному обсязі та поставив на адресу Відповідача природний газ на загальну суму 2823610,56 гривень за період з жовтня 2011 року по квітень 2012 року.
Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем (Відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Суд встановив, що Відповідач розраховувася за поставлений Позивачем природний газ несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим, станом на 24 вересня 2012 року, виникла заборгованість Відповідача перед Позивачем у сумі 115582,92 гривень.
З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив на адресу Відповідача вимогу №26/2-51-12 від 26 вересня 2012 року про сплату відповідної заборгованості. Факт направлення вимоги підтверджується поштовим чеком №6413 від 27 вересня 2012 року та описом вкладення (а.с.31).
Відповідач, в свою чергу, відповіді на вимогу не надав, заборгованість не погасив.
Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем, до подачі відповідної позовної заяви, 23 жовтня 2012 року було частково сплачено суму основної заборгованості у розмірі 30930,00 гривень. Даний факт сплати підтверджується платіжним дорученням №777 від тієї ж дати, наявним у матеріалах справи.
Виходячи з приписів постанови №18 Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року, відсутність предмету спору до порушення провадження у справі тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі, а тому суд відмовляє Позивачу в стягненні з Відповідача 30930,00 гривень основної заборгованості.
До того ж, на момент розгляду справи, Відповідачем було повністю сплачено суму основної заборгованості, яка складала 84652,92 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:
1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;
1-1) відсутній предмет спору;
2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;
4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;
5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;
6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.
Сплата Відповідачем основної суми заборгованості у розмірі 84652,92 гривень під час розгляду справи підтверджується належним чином засвідченою копією платіжного доручення №834 від 13 листопада 2012 року, наявною у матеріалах справи. До того ж, відповідний факт сплати та зарахування заборгованості підтверджує і сам Позивач, а тому суд вважає, що предмет спору в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 84652,92 гривень в даній справі відсутній.
Враховуючи викладене, суд, роз'яснивши представникам сторін наслідки припинення провадження у справі, а саме, про недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, припиняє провадження у даній справі щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 84652,92 гривень, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно із ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст.217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п.7.2. договору, у разі невиконання покупцем (Відповідачем) умов пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю (Позивачу) крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем (Відповідачем) вимоги продавця (Позивача). У разі несплати пені у вказаний строк покупець (Відповідач) вважається таким, що має заборгованість за цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач нарахував Відповідачу пеню в сумі 15771,70 гривень та 7% штрафу в сумі 17904,10 гривень.
Суд, перевіривши розрахунки пені та суми 7% штрафу, нарахованих Позивачем, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому підлягають стягненню з Відповідача у повному обсязі.
Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 3117,40 гривень суми інфляційних втрат та 3118,32 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунки Позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому підлягають стягненню з Відповідача у повному обсязі.
Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.11, 546, 548, 549, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 179, 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Вовчанського підприємства теплових мереж (62503, Харківська обл., м.Вовчанськ, вул.Дзержинського, буд.3А, код ЄДРПОУ 32447026) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 15771,70 гривень пені, 3118,32 гривень 3% річних, 3117,40 гривень інфляційних втрат, 17904,10 гривень 7% штрафу та 2491,29 гривень судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 30930,00 гривень основної заборгованості відмовити.
В частині стягнення 84652,92 гривень основної заборгованості провадження у справі №5023/4892/12 припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24 грудня 2012 року.
Суддя Аріт К.В.
Справа №5023/4892/12