20.12.2012 року Справа № 15/5005/5452/2012
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого Прокопенко А.Є. -доповідач,
суддів: Дмитренко А.К., Крутовських В.І.
При секретарі судового засідання Лазаренко П.М.
За участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 12.01.01, фізична особа-підприємець;
від позивача: ОСОБА_2, довіреність №160 від 30.01.12, представник;
від відповідача: Пономарчук С.В. представник, довіреність №2 від 01.05.12;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2012р. у справі №15/5005/5452/2012
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг
до приватного підприємства "ХРИЗОЛІТ", м. Кривий Ріг
про визнання переважного перед іншими особами права на придбання, в разі продажу, об'єкту нерухомого майна за договором оренди №1-08 від 03.03.2008р.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2012р. у справі №15/5005/5452/2012 (суддя Петренко Н.Е.) у задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до приватного підприємства "ХРИЗОЛІТ" про визнання переважного перед іншими особами права на придбання, в разі продажу, об'єкту нерухомого майна за договором оренди №1-08 від 03.03.2008р. відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу приватне підприємство "ХРИЗОЛІТ" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, апеляційний господарський суд, -
03.03.08р. між приватним підприємством "ХРИЗОЛІТ" (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оперативної оренди №1-08, відповідно до умов якого відповідач зобов'язується передати позивачу, а позивач зобов'язується прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 200 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі об'єкт оренди) та належить відповідачу на праві власності.
Відповідно п. 3.1. договору передача-приймання об'єкта здійснюється на підставі відповідного акта двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін.
Згідно п. 3.3. договору при передачі об'єкта складається акт передачі-приймання, який підписується членами двосторонньої комісії.
В пункті 4.1 договору сторони погодили, що строк оренди складає 1 рік з дати приймання об'єкта за актом передачі-приймання.
Якщо жодна із сторін за два місяця до закінчення строку оренди за цим договором не заявить про намір припинити дію цього договору, цей договір та строк оренди автоматично продовжуються на один рік (п.4.2. договору).
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (п. 9.1. договору).
Пунктом 4.4. договору передбачено, що у випадку продажу об'єкта оренди, відповідач зобов'язаний у письмовій формі повідомити позивача про те, що через 2 місяці з дня одержання даного листа (повідомлення) позивач повинен повернути об'єкт оренди відповідачу згідно з п.8 даного договору.
Повернення об'єкта відповідачу здійснюється двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін (п. 8.1. договору).
Відповідно до п. 8.3. договору протягом строку, визначеного у п. 4.4. цього договору, позивач зобов'язаний виїхати з об'єкта і підготувати його до передання відповідачу.
Крім того, між сторонами були укладені додаткові угоди до договору від 01.01.09р., від 01.01.10р., 01.06.10р., згідно яких збільшувалась орендна плата (т. 1, а.с. 13-15).
29.11.2011р. між приватним підприємством "ХРИЗОЛІТ" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, про що позивачу стало відомо 02.08.2012р. з наданої йому копії договору купівлі-продажу.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, просить визнати переважне перед іншими особами право на придбання, в разі продажу, об'єкту нерухомого майна за договором оренди №1-08 від 03.03.2008р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він добросовісно виконував свої обов'язки за договором, а саме своєчасно сплачував плату за користування майном, утримував майно у належному стані, не допускав його погіршення та сумлінно виконував інші обов'язки наймача, передбачені договором та законом. Крім того, посилаючись на ст. 777 Цивільного кодексу України та Закон України "Про оренду державного та комунального майна", позивач зазначив, що відповідач у першу чергу повинен був запропонувати позивачу придбати спірне приміщення, тим самим надавши останньому можливість скористатись переважним правом на придбання приміщення.
На вимогу апеляційного господарського суду позивачем, листом №33 від 13.12.12р., подано докази виконання умов договору оренди №1/08 від 03.03.2008р. в частині взаєморозрахунків по орендній платі за період 2008-2012р. на 124 аркушах, з яких вбачається належне виконання позивачем своїх обов'язків за вказаний період.
Апеляційний господарський суд вважає доводи скаржника необґрунтованими та погоджується з висновками господарського суду враховуючи наступне.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст. 283 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Відповідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Частиною 2 статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст.316 Цивільного кодексу України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1. ст. 317 Цивільного кодексу України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при цьому діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених Законом (ч. 1, 2, 7 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Частина 2 ст. 777 Цивільного кодексу України надає наймачеві переважне право придбати річ, що є об'єктом найму, за умов належного виконання своїх обов'язків за договором найму, в разі її продажу наймодавцем.
У статті 777 Цивільного кодексу України не визначається порядок реалізації переважного права наймача на придбання речі у випадку її продажу. Тому такий порядок може бути встановлений сторонами у договорі.
Однак, як вбачається з умов договору №1-08 від 03.03.2008р., сторонами не було закріплено переважне право орендаря на придбання об'єкту у разі його продажу, та не визначено порядок реалізації переважного права наймача на придбання речі у випадку її продажу.
Не заслуговує на увагу також посилання позивача на Закон України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки він регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Апеляційний господарський суд також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову за підстав діючого договору купівлі-продажу спірної будівлі, укладеного між приватним підприємством "ХРИЗОЛІТ" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, яка на праві власності належить не відповідачу, а іншій особі на законних підставах. Разом з цим слід зазначити, що за договором оренди №1-08 позивач орендував частину спірного нежитлового приміщення загальною площею 200 м.кв. з яких: 90 м.кв. - площа цеху, 100 м.кв. - площа підвальних приміщень, 10 м.кв. - площа під офіс. Позивач просить визнати своє переважне право на викуп (придбання) нежитлового приміщення - каменеобробної майстерні, не вказуючи при цьому площу, в той час як в договорі взагалі не зазначається про каменеобробну майстерню.
Також колегія суддів вважає, що заявлена позивачем вимога про визнання за позивачем переважного права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму (договір оренди №1-08 нерухомого майна від 03.03.2008р.), перед іншими особами, на придбання (викуп) орендованого майна (нежитлове приміщення -каменеобробна майстерня, (адреса: АДРЕСА_1) у разі його продажу, - не відповідає передбаченим чинним законодавством способам захисту порушеного права з врахуванням наступного.
Відповідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України "Про судоустрій України".
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Приписи даної норми кореспондуються із ст. 20 Господарського кодексу України, якою також закріплені способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правомірно застосовано приписи процесуального та матеріального законодавства, що регулює спірні правовідносини, та правомірно відмовлено у позові.
З урахуванням зазначеного твердження скаржника про порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2012р. у справі №15/5005/5452/2012 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий А.Є. Прокопенко
Суддя А.К. Дмитренко
Суддя В.І. Крутовських
Постанова складена 24.12.2012р.