ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5/162 13.03.12
За позовом Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна"
до 1. Приватного підприємства "Юридична компанія "Гранд Де Юре"
2. Фізичної особи-підприємця Гриненко Юрія Анатолійовича
про визнання договору недійсним
Представники сторін:
від позивача: Друг О.М. за довіреністю № Ю2112-11/935 від 21.12.2011 р.;
Батюк П.В. за довіреністю № Ю2112-11/939 від 21.12.2011 р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Коваль О.П. за довіреністю б/н від 09.08.2011 р.
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Блажівська О.Є.
Морозов С.М.
Приватне акціонерне товариство "Філіп Морріс Україна" (далі -позивач, ПрАТ "Філіп Морріс Україна") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Юридична компанія "Гранд Де Юре" (далі -відповідач-1, ПП "Юридична компанія "Град Де Юре") та Фізичної особи-підприємця Гриненко Юрія Анатолійовича (далі -відповідач-2, ФОП Гриненко Ю.А.) про визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 18/08/11 від 18.08.2011.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач-2 всупереч положенням укладеного з позивачем Договору купівлі-продажу № 135 від 01.04.2005, яким сторони визначили відсутність у покупця права переуступати або передавати будь-які права за цим договором без попередньої згоди продавця, - 18.08.2011 р. без згоди позивача уклав з відповідачем-1 Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 18/08/11, на підставі якого передав ПП "Юридична компанія "Гранд Де Юре" право вимоги до ПрАТ "Філіп Морріс Україна" за Договором № 135 від 01.04.2005 на загальну суму у розмірі 17 312 195, 88 грн. та право вимоги щодо відшкодування судових витрат у сумі 38 250, 00 грн., які було вирішено стягнути з позивача згідно з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. у справі № 06-5-38/758-37/145-10 за позовом ФОП Гриненко Ю.А. до ЗАТ "Філіп Морріс Україна" про визнання нікчемною додаткової угоди, її розірвання та стягнення 17 273 945, 88 грн.
Крім того, позивач, вважаючи, що за своїм змістом оспорюваний договір є договором факторингу, зазначав про відсутність у відповідача-1 права на його укладення, так як останній не є фінансовою установою, а також вказував на те, що внаслідок проведення зарахування зустрічних вимог між позивачем та відповідачем-2 на суму 17 273 945, 88 грн. вказане зобов'язання станом на момент укладення договору цесії було припиненим.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/162 та призначено розгляд справи на 01.11.2011 р..
У судовому засіданні 01.11.2011 р. від відповідача-2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що відступлена вимога виникла на підставі рішення суду, а не договору, проте як згідно зі ст. 25 ГПК України допускається заміна сторони у справі у зв'язку з уступкою права вимоги. Крім того, відповідач-2 вказує на те, що питання відносно законності проведення зарахування зустрічних вимог вже було вирішено Харківським апеляційним господарським судом у постанові від 10.01.2011 р. у справі № 06-5-38/758-37/145-10, а саме: суд дійшов висновку, що таке зарахування відбулось з порушенням ст. 601 ЦК України.
Також, від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він стверджує, що на момент укладення оспорюваного договору Договір № 135 припинив свою дію, а питанню зарахування зустрічних вимог вже надавалась оцінка судами.
Ухвалами господарського суду міста Києва розгляд справи № 5/162 неодноразово відкладався, при цьому ухвалою господарського суду міста Києва від 01.12.2011 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 5/162 на п'ятнадцять днів.
16.12.2011 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача-2, в яких він повторно стверджує, що оспорюваний договір містить ознаки договору факторингу, передача прав кредитора не могла відбутись без згоди боржника в силу положень Договору № 135, та з огляду на те, що основне зобов'язання було припинено зустрічним зарахуванням однорідних вимог.
У зв'язку зі складністю справи № 5/162, суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 20.12.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5/162 у наступному складі суду: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: О.Є. Блажівська, С.М. Морозов.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2011 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5/162 до свого провадження, розгляд справи призначено на 31.01.2012 р.
У судовому засіданні 31.01.2012 р. представником відповідача-2 надано суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що, на його думку, твердження позивача про те, що оспорюваний договір за своїм змістом є договором факторингу -помилкове та не відповідає чинному законодавству. Крім того, відповідач-2 вказує на те, що станом на момент уступки права вимоги Договір № 135 припинив свою дію, а відповідно не діяли його положення щодо заборони переведення прав кредитора, та більше того за оспорюваним договором передано вимогу, що виникла на підставі судового рішення, а не з Договору № 135.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2012 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 14.02.2012 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2012 р., у зв'язку з неявкою представників відповідачів розгляд справи відкладено на 13.03.2012 р.
У судове засідання 13.03.2012 р. відповідач-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи -учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
У судовому засіданні 13.03.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
10.01.2011 р. Харківським апеляційним господарським судом було прийнято постанову у справі № 06-5-38/758-37/145-10 за позовом ФОП Гриненко Ю.А. до ЗАТ "Філіп Морріс Україна" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПАТ "Райффайзен банк Аваль", якою вирішено стягнути з ЗАТ "Філіп Морріс Україна" в особі Київської філії ЗАТ «Філіп Морріс Україна" на користь ФОП Гриненко Ю.А. 17 273 945,88 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2011 р. вказану постанову залишено без змін.
Під час розгляду справи № 06-5-38/758-37/145-10 судом апеляційної інстанції було встановлено, що 01.04.2005 р. між ФОП Гриненко Ю.А. та ЗАТ "Філіп Морріс Україна" укладено Договір № 135, згідно умов якого ЗАТ "Філіп Морріс Україна" продавав товар ФОП Гриненко Ю.А. на умовах відстрочки платежу.
11.06.2010 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 14 до Договору № 135 від 01.04.2005 р., відповідно до умов якої ЗАТ "Філіп Морріс Україна" зобов'язалось здійснити поставку товару, щодо якого ФОП Гриненко Ю.А. здійснив попередню оплату відповідно до п. 1 цієї додаткової угоди.
Харківським апеляційним господарським судом було встановлено, що на виконання умов зазначеної додаткової угоди ФОП Гриненко Ю.А. були сплачені на користь ЗАТ "Філіп Морріс Україна" грошові кошти на загальну суму 17 273 945,88 грн.
При цьому, оскільки ЗАТ "Філіп Морріс Україна" листом № Ю2307-10/830 від 23.07.2010 р. повідомило ФОП Гриненко Ю.А. про розірвання додаткової угоди № 14 (отриманий останнім 28.07.2010 р.), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що станом на 28.07.2010 р. Додаткова угода № 14 до Договору № 135 від 01.04.2005 р. була розірвана, з огляду на що, враховуючи приписи ст. 1212 ЦК України, а також те, що підстава перерахування ФОП Гриненко Ю.А. грошових коштів на користь ЗАТ "Філіп Морріс Україна" в силу розірвання Додаткової угоди № 14 відпала, апеляційний господарський суд у справі № 06-5-38/758-37/145-10 вирішив задовольнити позовні вимоги про стягнення 17 273 945,88 грн. боргу та відшкодувати понесені ФОП Гриненко Ю.А. судові витрати у сумі 38 250, 00 грн.
У свою чергу, 18.08.2011 р. між відповідачем-2 (цедент) та відповідачем-1 (цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) № 18/08/11, відповідно до змісту п. 1 якого цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги до боржника -ЗАТ "Філіп Морріс Україна" в особі Київської філії ЗАТ "Філіп Морріс Україна", належне цедентові відповідно до постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р., щодо стягнення 17 273 945, 88 грн. боргу та 38 250, 00 грн. судових витрат.
Вважаючи зазначений договір цесії таким, що не відповідає чинному законодавству, позивач у даній справі вирішив звернутись за захистом свої прав та законних інтересів до суду.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки є припущеннями та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав, і такі права мають бути підтверджені належними документами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-2 відступив відповідачу-1 право вимоги, що виникло на підставі рішення суду про стягнення коштів, правова підстава перерахування яких відпала.
Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження". (Відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України № 6/408 від 05.10.2004).
Заміна сторони у виконавчому провадженні передбачена ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону № 2677-VI від 04.11.2010 р., , згідно з якою, в разі вибуття однієї із сторін вона може бути замінена її правонаступником в порядку встановленому законодавством.
Відповідно до вказаної статті для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими в тій мірі, в якій вони були б обов'язкові для сторони, яку правонаступник замінив.
Слід звернути увагу, що інститут заміни сторони в виконавчому провадженні є складовою частиною загального інституту процесуального правонаступництва в порядку статті 25 ГПК України.
Законом України № 3329-VI від 12.05.2011 р. викладено ст. 25 ГПК України в новій редакції, відповідно до якої у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.
Із зазначеного вбачається, що укладення відповідачами оспорюваного договору не суперечить нормам чинного станом на 18.08.2011 р. законодавства щодо можливості заміни кредитора у зобов'язанні на стадії виконання рішення суду.
При цьому, слід зазначити, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16.09.2011 р. у справі № 06-5-38/758-37/145-10 було задоволено клопотання ПП "Юридична компанія "Гранд Де Юре" про заміну сторони у справі на правонаступника, здійснено процесуальне правонаступництво та замінено сторону у справі - ФОП Гриненко Ю.А. на його правонаступника - Приватне підприємство "Юридична компанія "Гранд Де Юре".
Що стосується доводів позивача, наведених в позовній заяві, даючи їм оцінку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Посилання на те, що укладаючи оспорюваний договір цесії відповідач-2 порушив умови Договору № 135 від 01.04.2005, за якими останній не мав права переуступати або передавати будь-які права за цим договором без попередньої згоди позивача, -не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні даного спору, оскільки як вбачається зі змісту Договору № 135 від 01.04.2005 р. та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 р. у справі № 06-5-38/758-37/145-10, відповідне право вимоги не відноситься до жодних прав, обумовлених вказаним договором купівлі-продажу, та виникло виключно з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України, а саме: розірванням додаткової угоди, на виконання якої було перераховано спірні кошти.
При цьому, судом також не беруться до уваги висновки Харківського апеляційного господарського суду, наведені в постанові від 24.10.2011 р. у справі № 06-5-38/758-37/145-10 відносно того, що враховуючи п. 15.1 Договору № 135 від 01.04.2005р., ФОП Гриненко Ю.А. не мав права переуступати свої права за цим договором, оскільки вказана постанова скасована постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2012 р.
Крім того, помилковими є доводи позивача про те, що оспорюваний договір є договором факторингу, з огляду на що, на його думку, в силу відсутності у відповідача-1 статусу фінансової установи, він не міг бути укладений.
Так, поняття договору факторингу визначено у частині першій статті 1077 ЦК України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Тому, оспорюваний договір не є договором факторингу, а є договором уступки права вимоги.
Питання про наявність ознак договору факторингу може поставати лише тоді, коли йдеться про професійну діяльність (наприклад, банку) по викупу боргових зобов'язань за суму, значно нижчу номіналу, крім того, така послуга може бути платною. В даному випадку, не може йтися про фінансування, оскільки фактично відповідач-1 не фінансував, а лише погасив борг позивача перед відповідачем-2, натомість отримавши право регресу до боржника. Таким чином, дані правовідносини не підпадають під визначення факторингу. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 5020-4/210 від 03.03.2011 р.).
Також, суд звертає увагу позивача, що питання зарахування зустрічних вимог між позивачем та відповідачем-2 досліджувалось Харківським апеляційним господарським судом у постанові від 10.01.2011 р. у справі № 06-5-38/758-37/145-10, а саме: суд дійшов висновку, що таке зарахування відбулось з порушенням ст. 601 ЦК України.
Зазначена постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2011 р.
Крім того, судом враховано, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2011 р., було відмовлено у задоволенні заяви ЗАТ "Філіп Морріс Україна" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, зобов'язання, що виникло на підставі судового рішення у справі № 06-5-38/758-37/145-10 є наразі чинним та не припиненим на момент укладення оспорюваного договору, оскільки доказів протилежного суду не надано.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивачем не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.
Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом не встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді О.Є. Блажівська
С.М. Морозов
Повне рішення складено 19.03.2012 р.