Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 203
Іменем України
19.03.2012Справа №5002-29/5441-2011
За позовом - Заступника прокурора міста Ялти (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Кірова, 18) в інтересах держави в особі:
Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 198);
До відповідача - Кореїзької селищної ради (98670, АР Крим, смт. Кореїз, Севастопольське шосе, буд.27);
До іншого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дон» (98600, АР Крим, м. Ялта, с. Гаспра, вул. Маратівська, буд. 57, кв. 4);
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський" (98600, м. Ялта, Масандрівський парк, б. 40);
Про визнання недійсним рішення.
Суддя О.І. Башилашвілі
Представники:
Від позивача - не з'явився;
Від відповідача - Крупский О.Є., представник, довіреність №02-13/968 від 30.09.2011 р; Чапух Е.У., представник, довіреність №02-11/85 від 16.01.2012 р;
Від іншого відповідача - Фоменко В.В., представник, довіреність б/н від 05.02.2012 р; Цвілій Д.В. - представник, довіреність б/н від 12.03.2012р.
Третя особа - Саликіна Я.С. - представник, довіреність б/н від 01.04.2011 р;
Прокурор - Коноваленко А.В., посвідчення №11156;
Суть спору: Заступник прокурора міста Ялти звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища з позовом до відповідача - Кореїзької селищної ради про визнання недійсними рішення Кореїзської селищної ради №498 від 28.09.2007. та від 28.12.2007.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29.10.2007., укладеного між Кореїзською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дон» та зареєстрованого в Державному реєстрі земель за №040800700008.
Крім того, прокурор просить покласти судові витрати зі сплати судового збору на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Кореїзької селищної ради №498 від 28.09.2007 р. затверджено проект землеустрою та передано в оренду на 49 років земельну ділянку площею 0,0155 га ТОВ «Дон» для обслуговування кафе «Дон», розташованого за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, набережна «Русалка». На підставі зазначеного рішення між Кореїзькою селищною радою та ТОВ «Дон» укладено договір оренди відповідної земельної ділянки
Прокуратурою м. Ялти за результатами перевірки додержання земельного та природоохоронного законодавства Кореїзькою селищною радою встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду - території Місхорського парку-пам'ятки загальнодержавного значення, а тому прийняття рішення Кореїзькою селищною радою та подальше укладення договору оренди земельної ділянки без попереднього погодження з відповідними органами згідно статті 150 Земельного кодексу України та статті 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд» є незаконним, що стало причиною звернення прокурора до суду із позовом.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2011 року позов заступника прокурора міста Ялти прийнято судом до розгляду, справу за порушеним провадженням призначено до слухання у судовому засіданні.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим суд залучив до участі у справі в якості іншого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон».
В судовому засіданні 27 лютого 2012 р., за результатами якого судом в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву в проведенні судового засідання, представник позивача надав письмові пояснення, долучені судом до матеріалів справи, в яких просив суд позовні вимоги прокурора м. Ялта задовольнити в повному обсязі.
Представник Кореїзської селищної ради в судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у раніше наданому відзиві на позовну заяву, згідно з яким відповідач посилався на додержання вимог законодавства під час прийняття оскаржуваного рішення.
Представник ТОВ «Дон» в судовому засіданні, згідно наданому відзиву з додатками, долученому судом до матеріалів справи, проти позову заперечував.
Представник третьої особи в судовому засіданні надав письмові пояснення з доданою копією карти Місхорського парку з погодженими межами, долученими судом до матеріалів справи, а також заявив клопотання про призначення у справі судової експертизи, проведення якої доручити Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення якої поставити питання: чи входить земельна ділянка, передана в оренду ТОВ «Дон» спірним рішенням Кореїзською селищною радою, в межі Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Розгляд вищезазначеного клопотання третьої особи судом перенесений на наступне судове засідання.
В продовженому судовому засіданні 28 лютого 2012 року, за участю тих самих представників сторін, представником позивача заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи копії карти меж Місхорського парку, яке задоволено судом.
Представник відповідача - ТОВ «Дон» в судовому засіданні заявив клопотання в порядку статті 38 ГПК України про витребування у Кримської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру інформації з електроної бази даних щодо наявності реєстрації координат земельної ділянки Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та земельної ділянки ТОВ «Дон» кадастровий номер №0111947100:01:003:0286, із зазначенням дат реєстрації координат даних земельних ділянок.
Слід зазначити, що прокурор, третя особа та позивач проти задоволення клопотання іншого відповідача про витребування доказів заперечували.
Суд, розглянувши клопотання ТОВ «Дон», задовольнив його, при цьому визначив можливим уповноважити та зобов'язати представника відповідача - ТОВ «Дон» вручити та одержати нарочно витребувані судом документи від запитуваного закладу.
Клопотання про призначення експертизи, заявлене третьою особою у попередньому судовому засіданні, суд переніс на наступне судове засідання.
У судове засідання 19 березня 2012 року позивач явку свого представника не забезпечив, причина неявки не відома, про день, час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою господарського суду АР Крим від 28.02.2012р.
Прокурор заявлені позовні вимоги в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні останніх та надав додаткові пояснення на позов, згідно яких вважає посилання іншого відповідача - ТОВ «Дон» на дані, надані КРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» стосовно відсутності накладок меж спірної земельної ділянки з межами території Місхорського парку - пам'ятки безпідставними, оскільки ці дані не є допустимими доказами, а встановлення належності спірної земельної ділянки ТОВ «Дон» до земель загальнодержавного значення, або спростувати доводи позивача щодо її належності до Місхорського парку за відсутності фахових знань, можливе лише шляхом призначення судової експертизи.
Судом оглянуті додаткові пояснення прокурора у судовому засіданні та долучені в матеріали справи.
Представник третьої особи згідно наданих письмових пояснень з додатками, оглянутих судом та долучених до матеріалів справи, підтримав позов прокурора та просив позов задовольнити повністю, вважаючи доводи відповідачів стосовно відсутності меж земельних ділянок необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
Клопотання третьої особи про призначення експертизи, заявлене у попередньому судовому засіданні судом за результатами розгляду відхилено, за необґрунтованістю.
Враховуючи те, що матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за матеріалами, наявними у справі.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів, прокурора суд
Рішенням 24-ої сесії 05-го скликання Кореїзької селищної ради від 28.09.2007р. №498 затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Дон» для обслуговування кафе «Дон» на землях Кореїзької селищної ради, ТОВ «Дон» передано в оренду строком на 49 років земельну ділянку, загальною площею 0,0155 га для обслуговування кафе за адресою: смт. Кореїз, набережна «Русалка».
На підставі вказаного рішення ради, 28.10.2007р. між Кореїзької селищною радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дон» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0155 га кадастровий номер 0111947100010030286 із земель Кореїзької селищної ради загального користування (рядок 12.4, шифр 57 форми 6-зем.), у тому числі по угіддям: «вулиці, набережні, площі» (графа 61 форми 6-зем). Земельна ділянка надана для обслуговування кафе «Дон» розташованого за адресою: смт. Кореїз, набережна «Русалка», який зареєстровано в державному реєстрі земель за № 040800700008 від 17.01.2008 року.
Згідно пункту 3 договору оренди землі на наданій у користування земельній ділянці знаходиться некапітальна одноповерхова будівля кафе. Земельна ділянка передана в оренду без права будівництва капітальних споруд та будівель, без права одержання у приватну власність в майбутньому.
За результатами проведеної прокуратурою м. Ялта перевірки, заступник прокурора м. Ялта звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсним рішення Кореїзської селищної ради №498 від 28.09.2007р. та договору оренди земельної ділянки від 28.10.2007 року, який зареєстровано в державному реєстрі земель за № 040800700008 від 17.01.2008 року.
В обґрунтування позовних вимог, прокурором м. Ялта зазначено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду - територія Місхорського парку-пам'ятки загальнодержавного значення, у зв'язку з чим, Кореїзька селищна рада розпорядилась вищезазначеною земельною ділянкою з перевищенням повноважень, в порушення вимог статей 84, 150 Земельного кодексу України.
При цьому прокурор посилається на те, що Постановою Державного комітету Української РСР по екології та раціональному природокористуванню від 30.08.1990р. № 18 затверджено перелік державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення, до якого включено Місхорський парк,
Рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 20.02.2002р. № 2278-2/02 вказано встановити межі селища Кореїз загальною площею 355га, в тому числі 23 га - землі природоохоронного значення - Місхорський парк.
У відповідності до положення Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є бюджетною установою, створеною на виконання наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12.05.2004 року № 196, з метою вдосконалення управління територіями Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Водночас, заступник прокурора м. Ялта зауважив у своєму позові, що на час розгляду справи Адміністрацією парків тільки виконуються роботи з розробки проекту землеустрою та встановленню меж в натурі з оформленням державного акта на право постійного користування землею.
Пунктом 3 постанови Верховної ради України від 16.06.1992р. «Про введення в дію Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено у зв'язку з прийняттям Закону України «Про природно-заповідний фонд України» вважати раніше створені парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення - парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Статтею 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення належать до штучно створених об'єктів природно-заповідного фонду України, їм може надаватися (або не надаватися) статус юридичної особи. Правовий статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення як об'єкта природно-заповідного фонду України визначено частиною 5 статті 5 та статтею 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», зі змісту яких (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що оголошення об'єкта парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення може не спричиняти вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Водночас ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду, статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» віднесено до земель природно-заповідного фонду.
Тобто, наявність у певної ділянки суші статусу земель природно-заповідного фонду з огляду на належність її об'єкту природно-заповідного фонду, не пов'язана з наявністю у парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення правовстановлюючих чи правооформлюючих документів щодо таких його прав на земельну ділянку, які передбачені розділом III Земельного кодексу України; законодавством обумовлено можливість перебування земель, що належать до парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в законному користуванні інших землекористувачів, що, однак, не змінює встановленого законодавством правового статусу таких земель та їх цільового призначення з відповідними обмеженнями у використанні.
Тому, на думку прокурора, з аналізу положень статей 84, 150 Земельного кодексу України можна зробити висновок, що спірна земельна ділянка за формою власності відноситься до земель державної власності, та має статус земель загальнодержавного значення та може вилучатись за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування щодо набуття ТОВ «Дон» права оренди на земельну ділянку та визнання недійсним укладеного на їх підставі договору оренди землі.
Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою визначені правові наслідки та визначають межі доказування. Право визначення підстави позову належить виключно позивачу.
Як на підставу визнання недійсними спірних рішень та договору, прокурор посилається на перевищення Кореїзькою селищною радою повноважень, порушень ст.ст 84, 150 Земельного кодексу України.
Виходячи з предмету та підстави позову, для вирішення спору у даній справі суду слід з'ясувати факт обґрунтованості заявлених позовних вимог.
При цьому, обраний спосіб захисту права повинен кореспондуватися із характером допущеного невизнання, оспорювання або порушення права.
За загальним правилом, підставою для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеної законом компетенції органу, який видав цей акт, а обов'язковою умовою - порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Чинне земельне законодавство передбачає два види користування землею: право постійного користування та оренда (глава 15 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одними із способів захисту прав на землю є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання угоди недійсною (пункт в, г) ст.152 ЗК України).
Вищенаведена норма визначає вичерпний перелік осіб, яким належить право захисту свого порушеного права на земельну ділянку, а саме власник або землекористувач.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначена виняткова компетенція міської ради щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Статтею 12 Земельного Кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Слід зауважити, чинним законодавством передбачено певний порядок, щодо розробки, погодження та затвердження проекту відведення земельної ділянки.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням юридичної особи організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
І лише після цього, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон» є власником нерухомого майна - нежитлової будівлі яке розташоване за адресою: смт. Кореїз, Місхорський парк, б. 7а і як власник нерухомого майна яке розташовано на території Кореїзської селищної ради ТОВ «Дон» звернулась до селищної ради з заявою про надання в оренду земельної ділянки на якій розташовано його нежитлова будівля.
Як зазначалось вище, на підставі рішенням 24-ої сесії 05-го скликання Кореїзької селищної ради від 28.09.2007р. №498 затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Дон» для обслуговування кафе «Дон» на землях Кореїзької селищної ради, ТОВ «Дон» передано в оренду строком на 49 років земельну ділянку, загальною площею 0,0155 га для обслуговування кафе за адресою: смт. Кореїз, набережна «Русалка», на підставі чого 28.10.2007р. між Кореїзької селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Дон» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.
Тобто, на час винесення рішення в частині затвердження технічної документації та передачі в оренду земельної ділянки загальної площею 0.0155 га ТОВ «Дон», Кореїзька селищна рада діяла в межах владних повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування» та Земельним кодексом України (в редакції, що існувала на час прийняття рішення).
Згідно положень статті 150 Земельного кодексу України, на яку посилається заступник прокурора в позовній заяві, (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. - Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.
Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакції, на момент винесення оскаржуваного рішення) встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010р. №1826-VІ, який набрав чинності 16.02.2010р., статтю 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» доповнено частиною четвертою наступного змісту: «Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду».
Як зазначалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо протиправності оскаржуваного рішення та договору оренди, прокурор посилається на те, що земельна ділянка ТОВ «Дон» розташована в межах природно-заповідного фонду, а саме на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва - Місхорський парк. При цьому прокурор керувався ч.4 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010р. №1826-VІ, вважаючи, що межі природно-заповідного фонду були встановлені на підставі проекту організації території Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Однак, на момент прийняття спірного рішення органом місцевого самоврядування, а саме у 2007 році частини 4 стаття 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не містила, оскільки відповідні доповнення були внесені лише у 2010 році.
Таким чином, суд дійшов висновку відносно того, що межі природно-заповідного фонду Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, на момент прийняття оскаржуваного рішення, не були встановлені в натурі, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі.
Більш того, частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України, в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, визначено, що право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно ч. 1 ст. 126 ЗК України, в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Як свідчать матеріали справи, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про питання впорядкування діяльності парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Лівадійський», «Масандрівський», «Місхорський» від 29 липня 2009р. за № 957, постановлено Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державному комітетові із земельних ресурсів, Раді міністрів АР Крим забезпечити в строк до 01.11.2009р. видачу державних актів на право постійного користування земельними ділянками Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та встановити межі у натурі (на місцевості) цих парків-пам'яток відповідно до рішень про їх створення.
Пунктом 4 вказаної постанови, постановлено Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державному комітетові із земельних ресурсів, Раді міністрів АР Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачити у проектах Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2010 рік кошти на завершення робіт із встановлення меж у натурі (на місцевості) територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та видачу установам природно-заповідного фонду загальнодержавного значення державних актів на право постійного користування земельними ділянками.
З чого можна зробити висновок відносно того, що станом на момент прийняття Кореїзькою селищною радою оскаржуваного рішення, відповідного державного акту на право постійного користування землями парку не існувало.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
При цьому частиною 2 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», визначено, що hегіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.
Аналогічні положення містить ч. 3 ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відповідно до якої до складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів. Частиною 1 статті 21 цього Закону встановлено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням. В свою чергу, господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.
Таким чином, положення зазначеного Закону передбачають знаходження на території парків земельних ділянок, які належать на праві власності громадянам, які мають право володіти, розпоряджатись та використовувати свої ділянки на власний розсуд, проте з дотриманням режиму охорони земель природно-заповідного фонду.
У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки
природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники
зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією
охоронного зобов'язання (ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»).
Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Тобто, положення Закону України «Про природно-заповідний фонд України» лише містять певні обмеження у використанні земельних ділянок на території парків.
Окрім того, в силу діючого законодавства України, у разі правомірного набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, у власника цього будинку (будівлі або споруди) виникає право, а у відповідного суб'єкту владних повноважень кореспондуючий обов'язок, щодо передачі власнику цього будинку (будівлі або споруди) земельної ділянки, на якій він розташований.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду АР Крим від 10.11.2009р. у справі № 2-6/4252-2009 за позовом заступника прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю АР Крим, Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища, Кореїзської селищної ради до виконавчого комітету Кореїзської селищної ради, ТОВ «Дон» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кореїзької селищної ради «Про дозвіл ТОВ «Дон» реєстрації в БТІ кафе за адресою: смт. Кореїз, Місхорський парк, 7а та видачу свідоцтва про право власності» від 15.12.2008р. № 338 та визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ «Дон» серія САВ № 337870 від 18.12.2008р., суд у задоволенні позову відмовив.
При цьому судом встановлено, що Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 23 га із земель природоохоронного призначення (Місхорський парк) натомість відповідно до Висновку державної експертизи землевпорядної документації від 06.06.2007р. №170-07, розроблений КП "Проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Дон" для обслуговування кафе "Дон", за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, набережна "Русалка" відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та оцінено позитивно. Відповідно до довідки Ялтинського міського управління земельних ресурсів про склад земельних угідь від 22.2.2004р. №6043-2/10-25 земельна ділянка, орієнтовною площею 0,015 га, яка розташована за адресою: смт. Кореїз, набережна "Русалка", віднесена до земель загального користування, а за видами земельних угідь: "вулиці, набережні, майдани", чим спростовуються доводи прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.
Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Твердження прокурора на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду території Місхорського парку-пам'ятки загальнодержавного значення, у зв'язку з чим, Кореїзька селищна рада розпорядилась вищезазначеною земельною ділянкою з перевищенням наданих їй повноважень, з посиланням на те, що саме Проект організації території Місхорського парку є документом яким встановлені межі земель загальнодержавного значення за відсутністю у Держаної адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський» державного акту на право постійного користування, при чому зауважуючи, що Адміністрацією парків тільки виконуються роботи з розробки проекту землеустрою та встановленню меж в натурі з оформленням державного акта на право постійного користування землею, є хибними.
Слід зауважити, що згідно довідки Кримської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», наявної в матеріалах справи, відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0111947100010030286 до АС Державного земельного кадастру були внесені 20.11.2007р.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність меж та невизначеність території Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення як об'єкту природно-заповідного фонду та відсутності накладок меж спірної земельної ділянки з межами території Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, так як за відсутності реєстрації його координат земельної ділянки, порівнювати каталоги координат точок не виявляється можливим.
З урахуванням викладеного, прокурором та позивачем, в силу ст. 33 ГПК України не надано доказів того, що земельна ділянка, надана в оренду ТОВ «Дон» на час прийняття оскаржуваного рішення була розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду - Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, а також про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Кореїзька селищна рада порушила вимоги законодавства України, чинного на момент прийняття спірних рішень.
За таких обставин справи вимоги заступника прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища задоволенню не підлягають.
У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Повне рішення складено 23.03.2012р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Башилашвілі О.І.