"20" березня 2012 р. Справа № 5027/1120-б/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Міщенка П.К.,
суддів:Заріцької А.О., Короткевича О.Є.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці
на постанову на ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 01.12.2011року господарського суду Чернівецької області від 31.10.2011року
у справі господарського суду№ 5027/1120-б/2011 Чернівецької області
за заявою Державної податкової інспекції у м. Чернівці
доМалого приватного підприємства "Вірнад"
про визнання банкрутом
В судовому засіданні представники сторін участь не взяли, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 31.10.2011 року у справі №5027/1120-б/2011 припинено провадження у справі про банкрутство Малого приватного підприємства "Вірнад" за заявою Державної податкової інспекції у м. Чернівці.
Державна податкова інспекція у м. Чернівці звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Чернівецької області від 31.10.2011року у справі №5027/1120-б/2011 за заявою кредитора Державної податкової інспекції у м. Чернівці до боржника Малого приватного підприємства "Вірнад" про банкрутство.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 року (колегія суддів у складі: головуючого Давид Л.Л., суддів Гриців В.М., Мурської Х.В.) ухвалу господарського суду Чернівецької області залишено без змін.
Не погоджуючись з цими рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Чернівці звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Чернівецької області від 31.10.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2011 року, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, Податкового кодексу України, ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
В обґрунтування своєї вимоги скаржник посилається на те, що згідно п. 14.1.175 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Боржник має заборгованість по платежам до бюджету в сумі 635793,59 грн., що підтверджується постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.07.2010р. у справі 2а-2199/10/2470, та актом перевірки від 30.12.2010р., податковими повідомленнями - рішенням, податковими вимогами. Крім того, згідно довідки заявника від 28.10.2011 року боржник не подавав звітність з 12 січня 2010 року.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвала господарського суду мотивована тим, що заявлена кредитором сума штрафних санкцій та пені не може вважатися судом грошовим зобов'язанням боржника в розумінні ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тобто, суми неустойки (пені та штрафу) не можуть входити до складу грошових вимог ініціюючого кредитора по податкам та впливати на порушення справи про банкрутство боржника. Діюче законодавство не відносить суми неустойки (штрафів, пені) і фінансових санкцій тощо, що стягуються до бюджетів за порушення податкового законодавства, до категорії податків і зборів (обов'язкових платежів).
Як вбачається з матеріалів справи, Державна податкова інспекція у м. Чернівці подала заяву про порушення справи про банкрутство Малого приватного підприємства "Вірнад" в на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (надалі - Закон).
Відповідно до ст. 52 Закону, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Вищезазначений Закон про банкрутство не передбачає можливості порушення справи про банкрутство, як за загальною, так і за спрощеною процедурою, у відсутності безспірних вимог ініціюючого кредитора.
Безспірні вимоги кредиторів - це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відповідно до п. 8 ст. 7 Закону, до заяви кредитора повинні додаватися рішення суду господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів.
Заявник в якості документів, що підтверджують вимоги до боржника, зазначає податкові повідомлення - рішення та податкові вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, заявник вказував на наявність у боржника податкового боргу у розмірі 4758,09 грн., що підтверджено постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.07.2010р. у справі 2а-2199/10/2470. Проте, за змістом вказаної постанови, податковий борг виник на підставі податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій. Доказів безспірності вимог в сумі 631035,50 грн. до заяви не подано.
Однак, відповідно до чинного законодавства, зокрема, відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного на час прийняття податкових повідомлень - рішень та податкових вимог, а також чинного на час звернення до господарського суду Податкового кодексу України не є документами, на підставі яких здійснюється безспірне списання з рахунків боржника, і не мають відношення до виконавчих документів, за якими здійснюється примусове стягнення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 1 Закону кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Статтею 14 п. 14.1.156 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
До складу грошових зобов'язань боржника згідно ст.1 Закону не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що заявлена кредитором сума штрафних санкцій та пені не є зобов'язанням боржника по сплаті податків та зборів до бюджетів, а саме наявність лише штрафних санкцій та пені за порушення податкового законодавства не може бути підставою подальшого розгляду справи відповідно до вимог ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо необхідності припинення провадження у справі, з якими погодився суд апеляційної інстанції.
Доводи скаржника, викладені у касаційні скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, підстави для зміни чи скасування оскаржуваних ухвали господарського суду Чернівецької області від 31.10.2011 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2011року відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2011року та ухвалу господарського суду Чернівецької області від 31.10.2011року залишити без змін.
Головуючий Міщенко П.К.
С у д д я Заріцька А.О.
С у д д я Короткевич О.Є.