18 грудня 2012 р. Справа № 126733/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.,
при секретарі судового засідання Баран П.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 17 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання провести перерахунок пенсії,
29.09.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нарахування та виплати йому пенсії по інвалідності у розмірі меншому, ніж це передбачено ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII) та ч.3 ст.67, ст.71 вказаного Закону України та зобов'язати відповідача з 10.12.2009 року провести перерахунок та виплачувати йому основну (державну) пенсію та додаткову пенсію за шкоду з розрахунку 6-ти прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян, заподіяну здоров'ю, з дотриманням вимог Закону № 796-XII в сумі 38941, 35 грн. недоотриманої ним суми державної соціальної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю ( уточнена позовна заява арк. справи 20-21 ) і поновити пропущений з поважних причин строк.
Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 17 травня 2011 року вищевказаний позов задоволено частково, визнано дії неправомірними Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в частині відмови ОСОБА_1 в перерахунку додаткової пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст. 50, 54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 10.12.2009 року, за виключенням вже проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленого ОСОБА_1 адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що встановлений ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій, в тому числі пенсій, призначених згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просить врахувати, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а не Пенсійного фонду України. Вказує на те, що при розрахунку розміру пенсії позивача необхідно керуватися насамперед постановами КМ України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року. Вважає , що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.
На постанову суду першої інстанції подав апеляційну скаргу позивач, та просить постанову скасувати, визнавши протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області по не нарахуванні та невиплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах передбачених Законом України № 796-ХІІ, за період, зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії по інвалідності згідно з ст. ст. 50,54, п.4 ст. 67 п. 3 ст. 71 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 6-ти прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян і стягнути на його користь пенсію в розмірі 38 941 грн. 35 коп.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апелянтів у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних мотивів.
Встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії та визнаний інвалідом ІIІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС ( посвідчення НОМЕР_1 та довідка МСЕК №035235), а тому відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII має право на одержання пенсії, не нижчої шести мінімальних пенсій за віком, і додаткову пенсію у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 28 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакції ст.ст. 50, 54 вищевказаного Закону та обмежено право на отримання спірної пенсії, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За таких обставин апеляційний суд приходить до переконання про підставність адміністративного позову ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок і виплату належної йому пенсії по інвалідності виходячи з положень ст.ст. 50, 54, 67 Закону № 796-XII та правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, його права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду, як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність, як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
З урахуванням наведених норм апеляційний суд приходить до переконання, що законодавством України Кабінету Міністрів України не надано повноважень щодо встановлення розміру мінімальної пенсії за віком або по встановленню в абсолютних цифрах розмірів соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком або розміру мінімальної заробітної плати. Встановлюючи у постановах № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року вищезазначений суб'єкт владних повноважень вийшов за межі своїх повноважень, оскільки не уповноважений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зменшувати закріплені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій. У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним і безпідставним.
Крім того, з статей 50 та 54 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону № 796-XII.
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивача повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у проведенні такого перерахунку у разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.
Згідно із ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. На відповідь ГУ ПФУ у Львівській області №1758/Б-20 від 22.12.2009р. позивач вперше звернувся з адміністративним позовом 28.12.2009 року, але 18 лютого 2010 року Верховною Радою України був прийнятий закон № 1691-УІ, яким перенесли розгляд судових справ по спорах з приводу різних соціальних виплат,соціальних послуг, пільг, речового майна, тощо з адміністративного судочинства до цивільно-процесуального судочинства, внаслідок чого його заява була залишена без розгляду і 26.05.2010 року він змушений був звернутись в Залізничний районний суд із заявою про розгляд справи згідно цивільно-процесуального судочинства, розгляд якої був припинений 22.09.2010р. у зв'язку із тим, що в вересні 2010 року Конституційний Суд України визнав неконституційним положення закону № 1691-VI про передачу справ щодо соціальних виплат від судів адміністративного судочинства до судів цивільного судочинства. 29.09.2010 року втретє звернувся з адміністративним позовом в Залізничний районний суд м. Львова.
Згідно ч.1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Статтею 67 ч.3 Закону №796-ХІІ що визначає порядок підвищення розміру доплат, пенсій і компенсацій передбачених цим Законом врегульовано, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, і втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до Закону №796-ХІІ, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до і 1,2,3,4 розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії встановлюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Згідно зі ст.71 Закону №796-ХІІ, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами,крім випадків про внесення змін до цього Закону.
Відтак апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції було повно і правильно встановлено фактичні обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Доводи апелянтів висновків суду не спростовують, а тому подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд,
апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Залізничного районного суду м. Львова від 17.05.2011 року у справі № 2а-193/11 - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.В.Ніколін
Судді В.С. Затолочний
В.Я. Качмар