Справа № 2-2898/11
27 березня 2012 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Некрасова О.О.
при секретарі Макарчук А.В.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення, -
В липні 2011 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення, в якій просила зобов'язати ОСОБА_3 не перешкоджати їй у користуванні спірною квартирою, виселивши його з цієї квартири без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона є власником трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1. В квартирі з грудня 2009 року проживає на законних підставах та з її згоди окрім позивачки, її дочка ОСОБА_4 зі своїми неповнолітніми дітьми: сином - ОСОБА_5- ІНФОРМАЦІЯ_1 та донькою - ОСОБА_6 -ІНФОРМАЦІЯ_2. В квартирі також тимчасово перебуває з грудня 2009 року без згоди позивача -ОСОБА_3 -відповідач по справі, який на момент звернення до суду з позовом був чоловіком її дочки. З часу появи в квартирі відповідач принижує честь та гідність позивачки, ображає її в присутності дочки та онуків, навіть спричинив тілесні ушкодження. Квартиру вона утримує за власні кошти. Вона неодноразово пропонувала відповідачу залишити спірну квартиру в добровільному порядку, але відповідач відмовляється. У зв'язку з цим позивачка на підставі ст.ст. 16, 316, 319, 391 ЦК України просила зобов'язати ОСОБА_3 не перешкоджати їй у користуванні спірною квартирою, виселивши його з цієї квартири без надання іншого житлового приміщення.
Під час розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги та просила суд з тих самих підстав усунути перешкоди в користуванні нею квартирою АДРЕСА_1 відповідачем ОСОБА_3 шляхом його виселення з даної квартири, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.
У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених в позові. Також суду пояснила, що після укладання шлюбу між відповідачем та її донькою ОСОБА_7 останні проживали до грудня 2009 року в квартирі її середньої доньки за адресою АДРЕСА_2 Після того, як донька народила другу дитину, дочка та відповідач разом з дітьми та усіма речами переїхали проживати до позивачки. Після того, як відповідач з родиною вселився в спірну квартиру відповідач не працював, тому позивачка давала їм гроші. В спірну квартиру позивачка впустила відповідача сама, але чому пояснити не може. З приводу самовільного заняття відповідачем квартири позивачки, остання в правоохоронні органи з відповідною заявою до моменту звернення до суду з даним позовом не зверталася.
Представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позові.
Відповідач проти задоволення позову заперечував. Суду пояснив, що вперше в спірну квартиру зі згоди позивачки він зі своєю дружиною -донькою ОСОБА_1, вселився одразу після укладання шлюбу в вересні 2001 року. З 15.01.2002 року по 02.12.2008 року вони разом з дружиною проживали в квартирі середньої доньки позивачки по вул. Свердлова в м. Дніпропетровську. З зазначеної квартири він з дружиною та дітьми виїхав оскільки квартира знадобилася власнику та було подано позов до суду про їх виселення. Після цього вони переїхали до позивачки, яка ще в 2001 році надала йому ключі від спірної квартири та дала згоду на вселення.
Вислухавши позивача, її представника, відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Ч. 2 ст. 156 ЖК України передбачено, що за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
У судовому засіданні встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 яка належить їй на підставі договору дарування від 19 липня 2006 року.
До цього спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 1999 року
21 вересня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено шлюб, після реєстрації якого останні вселилися в спірну квартиру зі згоди власника спірної квартири -ОСОБА_7 та позивачки, де проживали до січня 2001 року.
З січня 2001 року по грудень 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 разом з дітьми проживали в АДРЕСА_2 яка належить середній дочці позивачки.
В грудні 2008 року відповідач разом з дружиною залишили вищезазначену квартиру, оскільки власником було подано позов про виселення родини ОСОБА_3 з неї.
У зв'язку з цим відповідач, ОСОБА_7 та їх діти зі згоди позивачки разом з усіма речами вселилися в квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2012 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було розірвано.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач вселився в спірну квартиру, як член родини власника цієї квартири, а саме попереднього власника -ОСОБА_7 та в подальшому самої позивачки, що підтверджується матеріалами справи та самою позивачкою, яка пояснила в судовому засіданні, що в квартиру відповідача разом з донькою та онуками впустила сама.
Суд критично ставить до пояснень позивачки викладених в позові про те, що відповідач вселився в квартиру без її згоди, оскільки вони спростовуються як поясненнями самої позивачки так і тим фактом, що починаючи з грудня 2008 року по 26.07.2011 року позивач не зверталася за захистом своїх прав а ні в судові органі, а ні правоохоронні з відповідними заявами про самовільне зайняття відповідачем спірної квартири.
Крім того, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що стосунки між позивачем та відповідачем не склалися з початку 2009 року, що співпадає з обставинами, викладеними позивачкою в позові про її незгоду на проживання відповідача саме з 2009 року. Також свідок ОСОБА_8 показала, що позивачка несе витрати на утримання спірної квартири, та відповідач декілька разів самостійно сплачував за квартиру.
А сам по собі той факт, що відповідач перестав бути членом родини власника не позбавляє його права користування спірною квартирою. Іншого же житла відповідач не має.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка обґрунтувала свої вимоги тим, що своїми діями відповідач порушує її права, як власника спірного житлового приміщення, та її права підлягають захисту в прядку ст. ст. 16, 316, 319, 391 ЦК України.
Між тим, згідно ст. 2 ЖК України завданнями житлового законодавства Української РСР є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.
Статтею 3 ЖК України передбачено, що житлові відносини в Українській РСР регулюються Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік та видаваними відповідно до них іншими актами житлового законодавства Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства Української РСР.
Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Таким чином, спеціальний закон, який регулює правовідносини в сфері житлового права -є Житловий Кодекс України.
Відповідно до вимог ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Стаття 116 ЖК України регулює відносини щодо виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення, якою передбачено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Однак, позивачем такі вимоги не заявлялися, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст. ст. 64, 116, 156, 157 ЖК України, ст. ст. 10, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.О. Некрасов