04 грудня 2012 р.Справа № 2а-1670/4007/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Катунова В.В.
Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-1670/4007/12
за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцьке кар'єроуправління "Кварц"
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Кременчуцьке кар'єроуправління "Кварц", звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно зроблено висновки про нікчемність правочинну по взаємовідносинам ПАТ ККУ "Кварц" з ТОВ "ТК "Наса" та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2011 року на суму 125918,51 грн., оскільки вказані взаємовідносини мають реальний характер, факт виконання яких підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 13.01.2012 № 0000582301/7.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцьке кар'єроуправління "Кварц" витрати зі сплати судового збору в сумі 1 259 грн. 19 копійок.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.1 ст.203, сти. 215, 228 Цивільного кодексу України, п. 44.6 ст.44, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.
У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство Кременчуцьке кар'єроуправління "Кварц" зареєстровано 11.08.2007 Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 1003377406 від 23.05.2011.
В період з 07.12.2011 по 13.12.2011 працівниками Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства Кременчуцьке кар'єроуправління "Кварц" по питанню господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ "ТК "Наса" за травень, серпень 2011 року у зв'язку з наданням неповного пояснення та документального підтвердження ПАТ ККУ "Кварц" на запити Кременчуцької ОДПІ від 14.10.2011 № 39279/10/15-514.
За результатами перевірки складено акт від 20.12.2011 № 8557/23-309/35328439, яким зафіксовано порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено від'ємне значення, різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за травень 2011 року на суму 125 918,51 грн.
За результатами розгляду вказаного акту Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000582301/7 від 13.01.2012 яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за 5 міс. 2011 року в розмірі 125 918,51 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до ДПС у Полтавській області та ДПС України.
За результатами розгляду скарги позивача ДПС у Полтавській області та ДПС України прийняті рішення від 30.03.2012 № 8000/10/10-215 та від 07.05.2012 № 7934/6/10-2115 відповідно, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосування норм законодавства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судовим розглядом встановлено, що 25.02.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ "ТК "Наса" (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 2. За умов якого продавець зобов'язаний передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення: продукти нафтаперероблення рідкі, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити його у порядку і на умовах, передбаченим договором. Кількість асортимент та ціна товару наведені у специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною даного Договору та додається до нього.
Згідно специфікацій № 1 від 25.02.2011 та № 4 від 01.05.2011 до вказаного договору покупцем придбано у продавця дизельне паливо на загальну суму 2 202 911,06 грн. у томи числі ПДВ 367 151,84 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, за результатами здійснення господарської операції між ПАТ "ККУ "Кварц" та ТОВ "ТК "Наса" з придбання дизельного палива, останнім виписані наступні первинні бухгалтерські документи:
-видаткові накладні № РН-0000049 від 06.05.2011, № РН-0000045 від 06.05.2011, № РН-0000056 від 17.05.2011, № РН-0000058 від 18.05.2011;
-рахунки-фактури № СФ-0000049 від 06.05.2011, № СФ-0000045 від 06.05.2011, № СФ-0000058 від 17.05.2011, № СФ-0000059 від 18.05.2011;
-податкові накладні № 8 від 06.05.2011, № 4 від 06.05.2011, № 15 від 17.05.2011, № 17 від 18.05.2011.
На підтвердження реальності транспортування придбаного товару позивачем суду надано товарно-транспортні накладні без № від 06.05.2011, № 18/05 від 18.05.2011 та вантажні накладні, виписані Південною залізницею № 43870450 та № 43957026.
Крім того, позивачем суду надано паспорти продукції, сертифікати відповідності, акти прийому-передачі дизельного палива та прибуткові ордери. На підтвердження здійснення оплати за придбаний товар суд надано платіжні доручення.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з аналізу зазначених вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для набуття права на податковий кредит та має документальне підтвердження його.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Щодо висновку суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено реальності господарських операцій, за якими були сформовані витрати і податковий кредит з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.
Статтею 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.
Згідно з положеннями частини 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Наса" і правомірність віднесення до складу витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними"при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Наса", з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність висновків Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про порушення позивачем пп. 198.6 Податкового кодексу України.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2012 року по справі № 2-а-1670/4007/12 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198 , 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.09.2012р. по справі № 2а-1670/4007/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Катунов В.В.
Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.