Справа №2-1038/10 Головуючий у суді у 1 інстанції - Стеценко В.А.
Номер провадження 22-а/1890/22380/12 Суддя-доповідач - Ведмедь
Категорія - 99
08 листопада 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ адміністративного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Ведмедь Н. І.,
суддів - Рибалки В. Г., Таран С. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні апеляційного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 липня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання доплатити державну соціальну допомогу,
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 06 липня 2010 року вимоги задоволені частково: зобов'язано здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 01 січня по 31 грудня 2009 року, з урахуванням виплачених сум.
Стягнуто на користь позивача 171 грн. 00 коп. на відшкодування судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати цю постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводить, що задовольнивши вимоги позивача про виплату підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV, суд не прийняв до уваги положення ст.7 зазначеного Закону про те, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Вважає, що у 2007 році управління не мало підстав нараховувати будь-які підвищення до пенсії позивача, оскільки дія ст.6 Закону № 2195-ІV була зупинена, а після визнання Конституційним Судом України такого зупинення неконституційним, був відсутній механізм фінансування доплат.
Вказує, що з 2008 року підвищення пенсії позивачеві проводилось у межах розмірів, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" та постановою КМУ від 28 травня 2008 року № 530, що Законом України "Про Державний бюджет на 2009 рік" не передбачались видатки для фінансового забезпечення спірних виплат, тому підстави для цих виплат в іншому розмірі відсутні.
Дослідивши матеріали, та перевіривши законність і обґрунтованість постанови, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір і частково задовольняючи позов, місцевий суд вірно керувався Законами України "Про соціальний захист дітей війни", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Законами України про Державний бюджет України за відповідні роки, рішеннями Конституційного Суду України, навівши мотиви та обґрунтування своїх висновків, з якими колегія суддів погоджується і які не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Так, суд правомірно виходив з того, що відповідач як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти у відповідності з вимогами ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і здійснити позивачу відповідні нарахування за спірні періоди. Але у порушення вимог зазначеного закону відповідач таких нарахувань не проводив, чим допустив протиправну бездіяльність.
Місцевий суд обґрунтовано не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо відсутності механізму фінансування підвищення пенсій відповідно до ст.6 Закону № 2195-ІV, оскільки реалізація позивачем пов'язаного з отриманням бюджетних коштів права, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормах законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У зв'язку з цим є необґрунтованим посилання апелянта, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, на положення ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" про те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Враховуючи те, що позов вирішено в порядку ЦПК України та виходячи з характеру і змісту спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущений 3-річний строк звернення до суду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що по суті позовних вимог оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Однак, вирішуючи питання про розподіл судових витрат по немайновому по суті спору, суд першої інстанції помилково стягнув з Управління на користь позивача витрати на ІТЗ розгляду справи в розмірі 120 грн., а не у передбаченому Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825) розмірі для вимог немайнового характеру - 37 грн.
За таких обставин з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 37 грн. на відшкодування вказаних судових витрат.
Крім того, суд не врахував, що відповідно до п.п."д"п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито", вимоги немайнового характеру позивачеві потрібно було оплачувати в розмірі 8 грн. 50 коп., а оскільки відповідач звільнений від сплати державного мита, відповідно до п.34 ч.1 ст.4 згаданого Декрету, то в силу ст.88 ЦПК України компенсувати ці судові витрати позивачеві слід за рахунок держави.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині відшкодування судових витрат підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.195, 197, п.2 ч.1 ст.198, ст.ст.201, 205, 207 КАС України, Законом України "Про внесення змін до розділу ХІІ "Прикінцеві положення "Закону України "Про судоустрій та статус суддів" щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами" колегія суддів,
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Лебединському районі Сумської області задовольнити частково.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 06 липня 2010 року в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з управління Пенсійного фонду України Лебединському районі Сумської області на користь ОСОБА_2 37 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Відшкодувати з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 8 грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий -
Судді -