ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-6/16960-2012 18.12.12
За позовомПублічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»
до1. Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Тетра Пак»
провизнання правочину недійсним
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача 1:Слюсар О.В.
від відповідача 2:Гендель В.А.
Обставини справи:
Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк»(надалі -ПАТ «Український інноваційний банк») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут»(надалі -ВАТ «Вінніфрут») та Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Тетра Пак»(надалі -ТОВ з ІІ «Тетра Пак») про визнання правочину недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що угода №51-07-54ОМ від 30.07.2007 р., укладена між відповідачами, не відповідає нормам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання її недійсною. Крім того, позивачем заявлено вимогу про визнання у нього права на витребування від відповідача 2 грошових коштів, що підлягають поверненню відповідачу 1 за наслідками недійсності спірного правочину.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2012 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 18.12.2012 р.
Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 18.12.2012 р. у зв'язку із перебуванням судді Бондаренко Г.П. у відпустці справу №5011-9/16360-2012 передано для розгляду судді Босому В.П.
Представник позивача у судове засідання 18.12.2012 р. не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду та повідомленням про вручення поштового відправлення №22362376, отриманим представником позивача 07.12.2012 р.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
Представник відповідача 1 в судове засідання з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, надала відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на те, що позивачем не доведено наявності його порушеного права у зв'язку із укладення спірної угоди.
В судове засідання представник відповідача 2 в судове засідання з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав документи та відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки позивачем не доведено правомірності звернення з даним позовом, оскільки оспорювана угода ніяким чином не порушує його прав та законних інтересів.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -
30.07.2007 р. між ТОВ з ІІ «Тетра Пак»(продавець) та ВАТ «Вінніфрут»(покупець) укладено угоду №51-07-54ОМ (надалі -«Угода»).
Відповідно до п. 1 Угоди продавець продає, а покупець купує та зобов'язується сплатити за обладнання Тетра Пак, перераховане у специфікації, яка додається до цієї угоди як додаток 1.
Згідно з п. 2.1 Угоди загальна вартість цієї угоди становить 8 028 600,00 грн. без урахування ПДВ та інших відповідних та застосовних податків на час здійснення оплати, що підлягає корегуванню відповідно до нижчезазначеного розділу 3.
Пунктом 3.2 Угоди визначено, що оплата має здійснюватись у гривнях банківським переказом на поточний рахунок загальної вартості цієї Угоди, вказаної у п. 2.1, таким чином: 100% загальної вартості угоди має бути сплачено протягом 28 кварталів послідовними рівними платежами по закінченню кожного кварталу згідно з додатком 2 до цієї угоди.
Додатком №2 до Угоди сторони погодили графік платежів за обладнання, передане згідно умов даної Угоди.
Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як на підставу недійсності Угоди позивач вказує, на те що такий правочин за своєю правовою природою є договором лізингу та не відповідає умов Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»та Положенню про надання послуг з фінансового лізингу юридичним особам -суб'єктам господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №21 від 22.01.2004 р.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
По-перше, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»Істотними умовами договору лізингу є:
предмет лізингу;
строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
розмір лізингових платежів;
інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В той же час, предмет Угоди визначений пунктом 1 такої Угоди, відповідно до якої продавець продає, а покупець купує та зобов'язується сплатити за обладнання Тетра Пак, перераховане у специфікації, яка додається до цієї угоди як додаток 1.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, предмет Угоди, визначений її п.1, не співпадає з визначенням предмету договору лізингу, встановленому законодавцем у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», а з правового аналізу положень ст.ст. 655 та 695 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що оспорюваний правочин є договором купівлі-продажу товару (майна) з розстроченням платежу.
По-друге, позивач вказує, що на момент вчинення між відповідачами оспорюваного правочину, ТОВ з ІІ «Тетра Пак»не мало достатньої правосуб'єктності.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(в редакції, чинній на момент укладення Угоди) фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» з можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Позивач вказує, що ТОВ з ІІ «Тетра Пак»не включено до Переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що суперечить вимогам Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичним особам -суб'єктам господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №21 від 22.01.2004 р.
В той же час, судом встановлено, що оспорюваний правочин не є договором фінансового лізингу, а тому факт включення або не включення ТОВ з ІІ «Тетра Пак»до Переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України не впливає на вирішення спору в частині визнання недійсною Угоди.
По-третє, навіть незалежно від тлумачення правової природи оспорюваного правочину у суду відсутні підстави для визнання його недійсним з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з абз. 1 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Український інноваційний банк»не є стороною правочину, вимогу про недійсність якого ним заявлено.
Як вбачається із абзацу 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена особою, якщо вона доведе порушення її прав вчиненням такого правочину.
Тобто, заявлення відповідного позову про недійсність правочину має бути зумовлене порушенням прав та законних інтересів особи внаслідок вчинення даного правочину.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Угода суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Крім того, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд відзначає, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні положень Господарського процесуального кодексу не наведено факту порушення його конкретних прав чи інтересів на захист яких подано даний позов.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною угоди №51-07-54ОМ від 30.07.2007 р., укладеної між відповідачами, необхідно відмовити.
Позов в частині визнання у ПАТ «Український інноваційний банк» права на витребування від відповідача 2 грошових коштів, що підлягають поверненню відповідачу 1 за наслідками недійсності спірного правочину, не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено наведених в позові підстав для визнання Угоди недійсною.
За таких обставин, в задоволенні позову необхідно відмовити повністю з покладенням судових витрат згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.12.2012 р.
Суддя В.П. Босий