Провадження № 22-ц/490/7356/12 Справа № 415/1477/12 Головуючий у 1 й інстанції - Похваліта С.М. Доповідач - Романюк М.М.
Категорія 5
19 грудня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Романюк М. М.
суддів Котушенко С. П., Тамакуловій В.О.
при секретарі Бойко О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 18 травня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину майна, -
Позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених та уточнених вимог посилалася на те, що 04.09.2004 р. ОСОБА_5, з яким вона проживала однією сім'єю з 1988 року, помер. Весь цей час вони проживали разом, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, спільно вирішували питання життя. За час спільного проживання ними були збудовані: будинок АДРЕСА_2 в гаражно-будівельному кооперативі «Центральний», а також гараж НОМЕР_3 в гаражно-будівельному кооперативі «Лівобережний»в м.Дніпродзержинську. Крім того, вони спільно придбали автомобіль марки ГАЗ-241, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причеп до нього марки ХТ 81024 реєстраційний номер НОМЕР_2. На підставі рішення Івановської сільської ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області № 71.6 від 17.07.1996 року ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка в АДРЕСА_3 та виданий державний акт на право приватної власності на землю. Правовстановлюючі документи на спірне майно оформлені на ОСОБА_5 Також ними було оформлено право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1. З урахуванням того, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності просить визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначеного майна.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 18 травня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів про власну участь у набутті спірного майна.
З даним висновком судова колегія погоджується, оскільки він відповідає матеріалам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 02 жовтня 1971 року по день його смерті. Від даного шлюбу народилась донька - відповідач по справі ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
За життя ОСОБА_5 побудував: будинок 88 по вул.Степній в с.Кринички Дніпропетровської області; гараж 9-03 по вулиці Широкій в м.Дніпродзержинську в гаражно-будівельному кооперативі «Центральний», гараж НОМЕР_3 в гаражно-будівельному кооперативі «Лівобережний»в м.Дніпродзержинську; придбав квартиру АДРЕСА_1, автомобіль марки ГАЗ-241, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причеп до нього марки ХТ 81024 реєстраційний номер НОМЕР_2; отримав у власність в порядку приватизації земельну ділянка в АДРЕСА_3. Все це майно було у власності ОСОБА_5 станом до 2002 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності").
Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.
Отже, права і обов'язки щодо спірного майна виникають в момент його придбання, тому правовий режим майна, придбаного до 2004 р. і правовідносини між позивачкою і ОСОБА_5 із приводу нього, не можуть регулюватися нормами СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 4 ст. 368 ЦК України встановлено, що майно набуте в результаті спільної праці та за спільні кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 року (чинного на час виникнення спірних відносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
З урахуванням того, що позивачка не надала доказів її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Приведені в апеляційній скарзі доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 18 травня 2012 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: