11 грудня 2012 р.Справа № 2а-8962/12/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: П'янової Я.В.
Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2012р. по справі № 2а-8962/12/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоска"
до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоска", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0001402330, №0001412330, №0001422330 від 26.03.2012року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2012 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоска" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.
Скасовано податкові повідомлення-рішення №0001402330, №0001412330, №0001422330 від 26.03.2012року.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоска" (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська 8/10, літера "В", код ЄДРПОУ 37191315) судовий збір у розмірі 2146.00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень).
Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, судом не надана належна правова оцінка обставинам справи, що відповідно до ст. 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення.
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова проведена виїзна позапланова перевірка фінансово - господарської діяльності ТОВ «Лоска» щодо з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліках із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій з продажу та придбання товарів (робіт, послуг), з подальшою їх реалізацією, по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт», код ЄДРПОУ 37092055, ТОВ «Бізнес-Консалтинг плюс», код ЄДРПОУ 37093546, у період з 01.02.2011р. по 31.08.2011р.
За результатами вказаної перевірки складено акт № 372/23-304/37191315 від 12.03.2012 року, яким встановлені порушення позивачем:
- п. 3.1, ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1, п.5.2., пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27., 14.1.36. п. 14.1 ст.14, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України, чим занижено податок на прибуток на суму 244 101 грн., в т.ч. за 1 квартал 2011 року - у сумі 37 399,00 грн. та за 2-3 квартали 2011 року у сумі - 206 702,00 грн.;
- пп. 14.1.179, 14.181, п. 14.1. ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 209 660,00 грн., в т.ч. за лютий 2011 року в сумі 18 336, 00 грн., за квітень 2011 року в сумі 11 583,00 грн., за липень 2011 року у сумі 178 759,00 грн., за серпень 2011 року у сумі 982,00 грн. Зменшено від'ємне значення ПДВ за лютий 2011 року в сумі 641,00 грн. та за березень 2011 року в сумі 11 583,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 26.03.2012 року №0001402330, №0001412330 та №0001422330, згідно з якими позивачу визначено відповідні податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 244101,00 грн., по податку на додану вартість у розмірі 209660,00 грн., а також суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 11583,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).
У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Таким чином, виходячи з вищезазначених норм Закону, передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.
Вказані вище норми Закону України "Про податок на додану вартість" кореспондуються з нормами чинного Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.
Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.
Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Таким чином, зменшення показника валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.
Разом з тим, відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:
- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;
- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 14 лютого 2011 року між ТОВ «ЛОСКА» та ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» укладено договір купівлі - продажу № 1/14/02, відповідно до якого покупець ТОВ «ЛОСКА» придбало у продавця ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» миючі та дезинфікуючі засоби виробництва ЕСОLАВ, та договір від 01.02.2011 року № 1/01/02 - на купівлю ТМЦ - башмак гальмівний у кількості 500 одиниць ( а.с.80-82).
На виконання умов вищевказаних договорів ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» відвантажило на адресу позивача товарів на суму 179. 515, 20 грн., у т.ч. ПДВ - 29919, 20 грн., що підтверджується видатковими накладними.
Також, ТОВ «Бізнес-консалтінг плюс» виписало на адресу позивача податкові накладні, які були включені до реєстру отриманих податкових накладних, а саме: № 106 від 04.02.2011 р., № 176 від 28.02.2011 р.
Як вбачається з матеріалів справи, вказані ТМЦ отримував директор ТОВ "Лоска"- Некіпєлов О.А. на підставі довіреностей.
За договором №1/01/02 від 01.02.2011р. придбані матеріали - башмак гальмівний гірковий був доставлений замовнику - Відокремлений структурний підрозділ Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» Полтавський регіональний відділ матеріально - технічного постачання (надалі - Замовник). Зі складу продавця ТОВ «Бізнес-Консалтинг плюс» до Замовника товар було поставлено перевізником ТОВ «Саноіл», автомобілем АХ1338АН, причеп АХ3471ХХ, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 032798 від 03.02.2011 р.
За договором № 1/14/02 від 14.02.2011р. ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» здійснює доставку за свій рахунок (п. 3.1 Договору) на адресу, вказану покупцем - ТОВ "Лоска". В даному випадку: вагонна дільниця станції Київ- Пасажирський, станція «Донецьк-Північний» та вагонне депо Луганськ.
Оплата за придбаний товар здійснена позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 86, 109, 115).
Крім того, 01.06.2011 року між ТОВ «ЛОСКА» та ТОВ «Промтехноопт» укладено договір купівлі-продажу № 1/01/06.
До даного договору було укладено ряд специфікацій (які є його не від'ємною частиною), а саме: № 1 від 08.06.2011 року - а.с. 146-147; №2 від 04.07.2011 року - а.с. 155-156; №3 від 13.07.2011 року - а.с. 161; № 4 від 25.07.2011 року- а.с. 164 та №5 від 01.08.2011 року - а.с. 167.
На виконання умов договору продавець відвантажив на адресу покупця ТМЦ (запасні частини) на суму 1 078 445, 50 грн., у т.ч. ПДВ - 179 740, 92 грн., що підтверджується видатковими накладними.
Також, ТОВ «Промтехноопт» виписало на адресу позивача податкові накладні, які були включені до реєстру отриманих податкових накладних, а саме: від 04.07.2011 р., від 13.07.2011 р., від 25.07.2011 р., від 01.08.2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи, вказані ТМЦ отримував директор ТОВ "Лоска"-Некіпєлов О.А. на підставі довіреностей.
З пояснень представника позивача вбачається, що придбані ТОВ «ЛОСКА» у ТОВ «Промтехноопт» за договором №1/01/06 від 01.06.2011р. запасні частини та видаткові матеріали для обслуговування прально-прасувального обладнання за специфікаціями №1,№2, № 3, №4 та №5 мають невеликі розміри та вагу:
1. придбані матеріали № 1 були перевезені до Донецька згідно товарно-транспортної накладної № 530729 від 08.06.2011р., перевізник ФОП ОСОБА_2 Перевезені матеріали були використані при виконанні договору №Д/ЛВЧД Дон-111609/НЮ від 25.05.2011; договору №Д/ЛВЧД Дон-111611/НЮ від 25.05.2011; договору №Д/ЛВЧД Дон-111612/НЮ від 25.05.2011;
2. придбані матеріали для виконання договору № ПЗ/Л-11766/НЮ від 17.03.2011 були перевезені до м. Київ згідно товарно-транспортної накладної № 418617 від 04.07.2011, перевізник ФОП ОСОБА_2;
3. придбані матеріали для виконання договору № ПЗ/Л-11767/НЮ від 17.03.2011 були перевезені до м. Бахмач згідно товарно-транспортної накладної № 418618 від 04.07.2011, перевізник ФОП ОСОБА_2;
4. інші матеріали, враховуючи їх невеликі розміри та вагу, транспортувались працівниками ТОВ «ЛОСКА» ручною поклажею.
Оплата за придбаний товар здійснена позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 170-173).
В апеляційній скарзі позивач посилається на ненадання позивачем документів на підтвердження оприбуткування ТМЦ та надання транспортних послуг, проте це не відповідає дійсності, оскільки необхідні документи містяться в матеріалах справи, а саме - договори, акти виконаних транспортних послуг, платіжні документи, податкові накладні, товарно - транспортні накладні на перевезення вантажу, що належить позивачу. Це копії документів на підтвердження господарських відносин з такими суб'єктами господарської діяльності, як : ТОВ «САНОІЛ», СПДФО ОСОБА_3 ( а.с. 99-102 том 1; 153-154 том 1; а.с. 27-29 том 2).
Матеріали справи також містять копії документів на підтвердження оприбуткування ТМЦ - виписки з журналів-ордерів за лютий, липень і серпень 2011 р. (а.с. 179-181 том 2).
Крім того, про оприбуткування свідчать журнали реєстрації виданих довіреностей на отримання ТМЦ ( а.с. 177-178 том 2).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.
Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ «ЛОСКА». У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ «ЛОСКА» збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів, отриманих від ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», ТОВ «Промтехноопт», взаємопов'язаності позивача та вказаних контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).
З приводу твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.
Взаємовідносини позивача з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», ТОВ «Промтехноопт» мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.
Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), відповідно до яких нікчемним став лише правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Разом з тим акт перевірки позивача не тільки не містять посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу сторін спірного правочину на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.
До суду не надано доказів оспорювання сторонами договорів в судовому порядку вищевказаних правочинів та доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», ТОВ «Промтехноопт» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», ТОВ «Промтехноопт».
Крім того, висновок про нікчемність укладених спірних правочинів податковим органом вмотивований виключно посиланнями на акти перевірок ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова вказаних контрагентів: № 111/23-02-05/37092055 від 21.10.2011 р. та № 1290/15-05-14 від 17.06.2011 р.
Проте, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, а також валових доходів або витрат, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, якщо останній виконав усі передбачені законом умови для цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.
Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит та на формування валових витрат. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п. 3.1, ст. 3, п. 5.1, пп. 5.2.1, п.5.2., пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27., 14.1.36. п. 14.1 ст.14, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України, пп. 14.1.179, 14.181, п. 14.1. ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2012р. по справі № 2а-8962/12/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)П'янова Я.В.
Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П'янова Я.В.