Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв
07.11.2012 р. Справа № 2а-5205/12/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1
доЗаводського відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54000
провизнання протиправними дій,
Позивач звернувся до суду з позовом до Заводського Відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції з вимогами про визнання дій протиправними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2011 року.
Під час розгляду справи судом позивач в порядку ч.1 ст.51 КАС України збільшив позовні вимоги та додатково до первинних позовних вимог просив суд скасувати постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 29.10.2012 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення положень ст. 20 Закону України „Про виконавче провадження" державним виконавцем був прийнятий виконавчий лист до примусового виконання не за місцем проживання (перебування ) боржника, що зазначено у виконавчому документі, а лише на підставі заяви стягувача, де останній самостійно визначив та вказав, що позивачка (боржник по виконавчому провадженню) нібито мешкає у Заводському районі м. Миколаєва, що не відповідає дійсності. Через порушення державним виконавцем правил територіальної визначеності для проведення виконавчих дій, позивач вважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження належить скасуванню. Під час перебування на виконанні виконавчого листа № 2-3655 від 19.10.2010 року виданого Печерським районним судом м. Києва, державним виконавцем було винесено постанову про стягнення з позивача (боржника) виконавчого збору від 29.10.2012 року, що на думку позивача є безпідставним, оскільки жодних виконавчих державним виконавцем не було здійснено, позивачка (боржник по виконавчому провадженню) самостійно сплатила суму боргу, а державний виконавець не вчиняв жодних виконавчих дій. Позивач просить суд визнати дії державного виконавця Шевченко Т.Г. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження незаконними, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2011 року та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 29.10.2012 року.
Сторони в судове засідання не з'явилися надали до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутністю в порядку письмового провадження.
Відповідно до положення ч. 4 ст. 122 КАС України суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
З'ясував фактичні обставини справи, вивчив документи що містяться у справі суд, приходить висновку, що позовні вимоги належать частковому задоволенню виходячи з наступного:
Так, на підставі заяви стягувача ПАТ „Кредитпромбанку" та виконавчого листа № 2- 3655 від 19.10.2012 року виданого Печерським районним судом м. Києва, державним виконавцем Заводського ВДВС 13.04.2011 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 25781285 (а.с. 5)
У виконавчому листі судом, що видав виконавчий лист, адресою боржника було зазначено с. М. Погорілове , вул. Волкова,10, Жовтневого району Миколаївської області. (а.с.29-30) Таким чином, окрім заяви стягувача, щодо відкриття виконавчого провадження державний виконавець під час прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження, керувався положеннями ст. 20 Закону України „Про виконавче провадження" та виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за місцем перебування боржника, яке зазначено у виконавчому документі.
Таким чином суд приходить висновку, що під час прийняття рішення щодо відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2- 3655 від 19.10.2012 року , державний виконавець Шевченко Т.Г. діяла в межах та в спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження»з урахуванням вимог ст. 20 цього Закону. Позовні вимоги позивача про визнання дій державного виконавця Шевченко Т.Г. щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 25781285 та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2011 року не належать задоволенню.
В матеріалах справи міститься постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 30.10.2012 року. Виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду боржником. Як вбачається з тексту постанови про закінчення виконавчого провадження, до відділу ВДВС надійшла заява стягувача ПАТ „ Кредитпромбанку " від 20.08.2012 року про повне погашення позивачем грошового зобов'язання по виконавчому листу перед стягувачем
В матеріалах справи міститься копія заяви ПАТ «Крпидмтпромбанку» з копіями платіжних документів про повне погашення заборгованості. (а.с.11-15)
Однак постанову про закінчення виконавчого провадження, на підстав п. 8 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження »винесена державним виконавцем не наступного дня, після отримання повідомлення про сплату боргу, як передбачено Законом, а через два місяці після отримання повідомлення від банку, вже під час розгляду справи в суді тобто 30.10.2012 року (а.с.28)
Постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем 29.10.2012 року, з порушенням строків на її винесення тобто не після закінчення добровільного терміну на виконання, а під час прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження. Окрім того в матеріалах справи відсутні будь які данні про направлення на адресу позивача постанови про стягнення виконавчого збору, що позбавило позивача можливості своєчасно оскаржити дії державного виконавця.
Ні яких інших дій, які б були спрямовані на примусове виконання рішення суду державним виконавцем Шевченко Т.Г. здійснено не було.
Стягнення виконавчого збору регулюється ч. 1 ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до вказаної норми, у разі не виконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків с від фактично стягнутої сум.
Частина 1 статті 30 Закону України „ Про виконавче провадження" передбачає, що обов'язком державного виконавця є здійснення заходів, щоб перед початком примусового виконання рішення суду пересвідчитися, чи отримана боржником постанова про відкриття виконавчого провадження і чи здійсненні ним дії спрямовані на добровільне виконання рішення суду у встановлений постановою строк.
Державним виконавцем, після 20.04.2011 року тобто після спливи строку на добровільне виконання рішення суду, не було здійснено жодних заходів примусового виконання рішення суду не проведено ні яких виконавчих дій спрямованих на примусове виконання рішення суду.
З огляду на це, Закон надає право на винесення постанови і стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій за умови наявності одночасно двох підстав: 1) невиконання рішення суду у строк, установлений для добровільного його виконання, 2) фактичне виконання рішення суду органом ДВС в примусовому порядку з застосуванням заходів примусового спливу до боржника, передбачених Законом України " Про виконавче провадження". Закон не пов'язує , а від так не надає права, на винесення органом ДВС постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на виконавче провадження з боржника і стягнення з нього лише з тієї підстави , що боржник не виконав рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, а виконав рішення самостійно в повному обсязі з порушенням названого строку.
До таких же висновків прийшов і Верховний суд України, в 20 постанови пленуму від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" в якому вказав, що відповідно до ст. 45,46 Закону України "Про виконавче провадження" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення суду добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, п.1 ч.3 ст. 2 та ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Виходячи з фактичних обставин справи які мали місце та підтверджені матеріалами що містяться у справі, суд приходить висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору від 29.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 25781285 винесена з порушенням як процесуальних підстав для її винесення так й з порушенням норм матеріального права та належить скасуванню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 29.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 25781285.
В решті позовних вимог відмовити.
Повернути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 34,00 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного Адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Н. В. Лісовська