"12" грудня 2012 р. Справа № 5011-27/898-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоМирошниченка С.В.,
СуддівБарицької Т.Л., Хрипуна О.О.,
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.10.2012
у справі№5011-27/898-2012 господарського суду м. Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Український автомобільний холдинг"
третя особаДочірнє підприємство "Транспортне підприємство "Богдан"
простягнення 2 543 031,25 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
- третьої особи повідомлений, але не з'явився;
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2012 у справі № 5011-27/898-2012 (суддя Дідиченко М.А.) задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (надалі позивач/скаржник/банк) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український автомобільний холдинг" (надалі відповідач) про стягнення 2 543 031,25 грн. заборгованості за кредитним договором №24-11/272 від 05.11.2007, укладеного з Дочірнім підприємством "Транспортне підприємство "Богдан" (надалі позичальник), також, за власною ініціативою суду визнано недійсним п. 2.14.2 додаткової угоди №2 від 04.02.2009 до договору кредиту №24-11/272 від 05.11.2007.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 (судді: Іоннікова І.А., Зеленіна В.О., Синиця О.Ф.) вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову у позові.
Позивач, не погоджуючись із винесеною судом апеляційної інстанції постановою, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 2 543 031,25 грн. заборгованості за кредитним договором №24-11/272 від 05.11.2007, укладеним між позивачем та Дочірнім підприємством "Транспортне підприємство "Богдан" (надалі третя особа), за виконання якого поручився відповідач відповідно до договору поруки №02-10/3712 від 05.11.2007.
Відповідно, підставами даного позову є порушення виконання третьою особою своїх зобов'язань зі сплати заборгованості за вказаним кредитним договором, за виконання якого поручився відповідач перед позивачем за договором поруки №02-10/3712.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із їх обґрунтованості та доведеності; визнаючи за власною ініціативою п. 2.14.2 додаткової угоди №2 до кредитного договору недійсним, суд зазначив, що вказана умова договору суперечить ст. 10561 ЦК України.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та встановлюючи факт припинення поруки за договором поруки №02-10/3712, послався на збільшення відсоткової ставки за договором кредиту без згоди поручителя, що свідчить про припинення поруки на підставі ст. 559 ЦК України.
Вищий господарський суд України не може погодитися із такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 05.11.2007 між АКБ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є позивач) та третьою особою у справі був укладений договір кредиту №24-11/272, відповідно до п. 1.1. якого кредитор (позивач) зобов'язується надати позичальнику (третій особі) грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання, у сумі 2 422 500,00 грн. зі сплатою 17% річних та комісій, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 04.11.2010 включно.
05.11.2007 між позивачем, відповідачем та третьою особою у справі в забезпечення виконання останньою своїх зобов'язань за кредитним договором був укладений договір поруки №02-10/3712, відповідно до якого, поручитель (відповідач) зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником (третьою особою) зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту №24-11/272.
Відповідно до п. 2.1. договору поруки зміст забезпеченого порукою зобов'язання становить: - повернення позичальником кредиту в розмірі 2 422 500,00 грн. за графіком погашення суми основної заборгованості, передбаченим п. 1.1. договору кредиту, та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 04.11.2010, а також дострокового повернення у випадках, передбачених договором кредиту та/або чинним законодавством України; - сплата позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 17% річних та комісій, інших винагород у розмірі, в строки та порядку, що визначені договором кредиту; - сплата можливих штрафних санкцій, визначених договором кредиту; - інші витрати, пов'язані зі здійсненням забезпеченої порукою вимоги.
04.02.2009 позивач та третя особа у справі підписали додаткову угоду №2 до договору кредиту, п. 1.1.1. якої встановили, що процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 25% річних на строк 3 місяці по 04.05.2009, надалі зазначений розмір процентної ставки підлягає перегляду кредитором кожні наступні три місяці; крім того, вказаною угодою №2 сторони змінили кінцевий термін погашення кредиту -до 04.05.2011.
23.02.2009 додатковою угодою №2 до договору поруки сторони змінили п. 2.1.2 договору поруки, та встановили розмір процентної ставки за користування кредитними коштами на рівні 25% річних, а також змінили кінцевий термін погашення кредиту -до 04.05.2011.
Відповідно до ч. І ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто, закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 17.01.2011 у справі №5020-10/012.
В той же час, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згода поручителя на збільшення основного зобов'язання виражена в додатковій угоді №2 до договору поруки, підписаної та скріпленої печаткою, в тому числі, поручителя (відповідача) пункт 2.1.2. якого викладено в наступній редакції "2.1.2. сплата позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 25% річних та комісій, інших винагород, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором кредиту."
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України унормовано, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, укладення додаткової угоди №2 до договору поруки, яка є чинною, недійсною не визнана, є достатнім доказом наявності згоди поручителя на збільшення розміру процентної ставки і, відповідно, на збільшення обсягу відповідальності останнього перед банком за виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.
Київським апеляційним господарським судом наведеного вище не враховано, і безпідставно зроблено висновок про те, що додаткова угода №2 до договору поруки не може свідчити про надання згоди поручителя на збільшення розміру процентної ставки за кредитним договором, за виконання умов якого третьою особою поручився відповідач і, відповідно, є безпідставним висновок про припинення поруки за договором поруки №02-10/3712 від 05.11.2007, який був покладений в основу винесеної судом апеляційної інстанції постанови про відмову у позові.
В той же час, суд касаційної інстанції частково не може погодитися із рішенням місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту та інфляційних втрат, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції й про що вказувалося вище, додатковою угодою №2 до договорів кредиту та поруки, сторонами були внесені зміни, зокрема, щодо кінцевого терміну повернення кредитних коштів, а саме: до 04.05.2011.
В той же час, як встановлено судом першої інстанції, зобов'язання з повернення кредитних коштів відповідачем виконані частково, а саме: повернуто кредитні кошти у сумі 1 009 365,00 грн., що підтверджується дослідженими місцевим господарським судом банківськими виписками.
В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи порушення третьою особою у справі умов кредитного договору в частині своєчасного повернення кредитних коштів, позов у вказаній частині правомірно задоволений судом та обґрунтовано стягнуто з відповідача залишок кредиту у розмірі 1 413 135,00 грн.
Стосовно заявлених вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту та інфляційних втрат, нарахованих як на кредитні кошти, так і на проценти за користування ними (що вбачається із розрахунків, доданих до позовної заяви), і які були задоволені у повному обсязі місцевим господарським судом, колегія зазначає наступне.
Як вказувалося вище, і що було встановлено судом першої інстанції, укладаючи додаткову угоду №2 до кредитного договору, сторони встановили розмір процентів на рівні 25% річних та визначили, що вказана процентна ставка діє до 04.05.2009.
За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст. 628 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору.
В той же час, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 25% річних за період з 31.08.2009 по 31.12.2011, не врахував, що сторонами за договором кредиту встановлений кінцевий строк (04.05.2009 включно) нарахування у вказаному розмірі відсотків за користування позичальником кредитом та не зробив відповідних висновків щодо можливості застосування вказаної процентної ставки після визначеного сторонами строку.
Крім того, як вбачається із наданих позивачем розрахунків ціни позову в частині нарахування пені за несвоєчасне повернення відсотків по кредиту (період: з 18.01.2011 по 06.01.2012) та збитків від інфляції, нарахованих на заборгованість по кредиту та відсоткам (період: з вересня 2009 року по листопад 2011 року), періоди, за які нараховані пеня та інфляційні, також виходять за межі 04.05.2009 (дата, до якої сторонами встановлена процентна ставка на рівні 25% річних за користування кредитними коштами), на що судом першої інстанції не було звернуто уваги та передчасно задоволено позов у повному обсязі.
Стосовно висновку місцевого господарського суду щодо визнання недійсним пункту 2.14.2. додаткової угоди №2 до кредитного договору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.14.2. додаткової угоди №2 до кредитного договору у разі, якщо позичальник не погодиться із запропонованим кредитором розміром процентної ставки на наступний трьохмісячний період та не підпише відповідно додаткову угоду про внесення змін до цього договору в двох примірниках у встановлений в п. 2.14. строк, поточний розмір процентної ставки підвищується на 3,0 (три) процентних пункти кожні наступні три місяці. При цьому, позичальник має право, протягом 30 календарних днів після отримання для підписання відповідної додаткової угоди, достроково погасити наявну заборгованість за кредитом, процентами, комісіями та можливими штрафними санкціями без сплати комісії за дострокове погашення кредиту, після чого дія цього договору вважається припиненою.
Як вірно встановив суд першої інстанції, даною умовою договору сторони узгодили право банку на підвищення фактично процентної ставки за користування кредитними коштами в односторонньому порядку.
Водночас, на час підписання вказаної додаткової угоди (04.02.2009) частиною 2 статті 10561 ЦК України було передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (редакція ст. 10561 ЦК України від 25.12.2008).
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вказана умова (п. 2.14.2) правочину -додаткової угоди №2 до кредитного договору, є нікчемною в силу закону, а тому, не потребує визнання її недійсною у судовому порядку, на що місцевим господарським судом не було звернуто уваги.
Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що ані постанова суду апеляційної інстанції, ані рішення місцевого господарського суду у відповідних частинах, не відповідають приписам постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012, що має наслідком скасування судом касаційної інстанції постанови апеляційного господарського суду повністю, а рішення місцевого господарського суду -в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у сумі 837 086,22 грн., пені у розмірі 32 301,04 грн., інфляційних втрат у сумі 260 508,99 грн. з передачею справи у вказаних частинах на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 у справі № 5011-27/898-2012 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2012 у справі №5011-27/898-2012 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український автомобільний холдинг" процентів за користування кредитом у сумі 837 086,22 грн., пені у розмірі 32 301,04 грн., збитків від інфляції у сумі 260 508,99, судового збору у розмірі 22 597,93 грн. і у вказаних частинах справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Виключити з резолютивної частини рішення п. 3, відповідно до якого, визнано недійсним п. 2.14.2. додаткової угоди №2 до договору кредиту №24-11/272 від 05.11.2007, укладеної між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Дочірнім підприємством "Транспортне підприємство "Богдан".
Вважати пункт 4 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 27.03.2012 у справі №5011-27/898-2012 пунктом 3.
Головуючий С.В. Мирошниченко
Судді: Т.Л. Барицька
О.О. Хрипун