Справа № 2-5379/11 Провадження № 22-ц/0290/3449/2012Головуючий в суді першої інстанції:Сало Т.Б.
Категорія: 27Доповідач: Сорока Л. А.
11.12.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: Сороки Л.А.
суддів: Нікушина В.П., Гуцола П.П.
при секретарі: Пєтуховій Н.О.
за участю: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ" на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.12.2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного банку "Форум" про розірвання кредитного договору, стягнення пені, припинення іпотеки, -
Позивач 08.12.2011 року звернулась в суд із позовом, посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору № 0144\08\20-CLNv, укладеного 23.05.2008р. між нею та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», відповідно до якого банк відкриває відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 35 000 дол. США строком до 22.05.2018р. на споживчі цілі. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір іпотеки квартири, належної позивачу на праві власності. Просила суд розірвати укладений кредитний договір №0144/08/20-СLNv від 23 травня 2008 р., стягнути на її користь пеню в сумі 2 425 134,4 грн. за порушення законодавства про захист прав споживачів та припинити іпотеку квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 27 грудня 2011 позов задоволено. Розірвано укладений між сторонами 23 травня 2008 р. кредитний договір №0144/08/20-СLNv, стягнуто на користь позивача пеню в сумі 2 425 134,4 грн. за порушення законодавства про захист прав споживачів. Припинено іпотеку квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31.01.2012р. апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк Форум»задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2012р. рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 січня 2012р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду Вінницької області.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області задоволено клопотання позивача та замінено відповідача АКБ «Форум»на його правонаступника -ПАТ «Банк «Форум».
В апеляційній скарзі відповідач -ПАТ «Банк «Форум», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 27.11.2011р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так, апелянт вважає, що відповідач дотримався умов укладеного договору, не надавши кредитні кошти позичальнику -позивачу у справі, оскільки діяла заборона на видачу кредитів в іноземній валюті згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»№ 1533-VI від 23.06.2009 року, який набув чинності 24.11.2009 року, а також через ненадання позичальником протягом строку дії договору документів, що підтверджують фінансовий стан позичальника та договорів страхування предмета застави на користь банку в акредитованих страхових компаніях.
В судове засідання до апеляційного суду представник відповідача вдруге не з'явився з підстав, визнаних судом неповажними.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Із матеріалів справи вбачається (а/с 6-8), що 23.05.2008 р. між позивачем та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», укладено кредитний договір №0144\08\20-CLNv, відповідно до якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 35 000 дол. США строком до 22.05.2018р. на споживчі цілі.
Відповідно до п. 2.2. зазначеного договору кредитні кошти надаються Банком Позичальнику за умови:
- набуття чинності цим Договором;
- набуття чинності правочинами щодо забезпечення виконання зобов'язань, зазначеними в п. 2.1. цього Договору;
- отримання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна на дату набуття чинності правочинами щодо забезпечення виконання зобов'язань;
- отримання витягу про включення предмету застави в Державний реєстр обтяжень рухомого майна (надається у випадку надання в заставу рухомого майна, майнових прав);
- надання витягу з Державного реєстру іпотек, який свідчить про відсутність попередніх іпотек, на дату набуття чинності іпотечними договорами, та отримання витягу про внесення запису до Реєстру про обтяження іпотекою нерухомого майна, переданого в іпотеку Банку для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором.
23.05.2008р. між сторонами було укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1. Обтяження іпотекою зареєстровано у встановленому порядку.
06.12.2010р. позивач звернулась до відділення банку із заявою про видачу їй готівкою 28 500 дол. США, проте відповіді на дане звернення позивач не отримала, а кредитні кошти їй у строк, встановлений договором та законом, видані не були, що не заперечувалось відповідачем.
У відповідь на вимогу позивача про відшкодування збитків, завданих невиконанням умов кредитного договору, відповідач у листі від 03.03.2011р. №144\3.5.3 ( а/с 65-66) зазначив про неможливість видачі кредитних коштів з однієї підстави - через дію мораторію, встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»№ 1533-VI від 23.06.2009 року, який набув чинності 24.11.2009 року. Проте не було зазначено про невидачу кредиту у зв'язку з відсутністю документів про майновий стан позичальника або у зв'язку з його відмовою надати відповідні документи на вимогу банку або у зв'язку з відсутністю договору страхування предмета застави, що спростовує доводи апеляційної скарги.
Пунктом 6 розділу II Закону «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»№ 1533-VI від 23.06.2009 року, який набув чинності 24.11.2009 року передбачено, що фінансові установи до 01.01.2011р. мають право надавати кредити, позики в іноземній валюті фізичним особам -резидентам і нерезидентам, які не займаються підприємницькою діяльністю, тільки для оплат послуг нерезидентам за лікування та навчання за кордоном, при цьому зазначені кошти спрямовуються безпосередньо на рахунок відповідного медичного чи учбового закладу.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Умови, за яких відповідач зобов'язався надати кредитні кошти позичальнику, викладені в п. 2.2. кредитного договору №0144/08/20-СLNv від 23 травня 2008 р., який діяв та не був розірваний станом на момент виникнення спору. Документи про майновий стан та факт страхування предмета застави відповідно до п. 2.2. кредитного договору не впливають на обов'язок банку видати кредит.
Проте банк не видав кредитні кошти і після закінчення мораторію, тобто після настання 01.01.2011р., хоча мораторій не міг поширюватись на укладений договір від 23 травня 2008 р.
Крім того, апеляційний суд з'ясував, що одночасно із відмовою у видачі готівки в іноземній валюті банк не запропонував позивачу інший можливий варіант виконання банком умов укладеного договору, про що свідчить зміст листа від 03.03.2011р. №144\3.5.3, який адресований позивачу та в якому відсутні будь-які пропозиції (а/с 65-66).
Відповідно до п. 7.6. кредитного договору усі повідомлення сторін цього договору здійснюються у письмовій формі шляхом направлення листів, телеграм чи факс-повідомлень з подальшим направлень таких повідомлень рекомендованим листом. Повідомлення є обов'язковим і здійснюється належним чином при направленні його рекомендованим листом за адресами сторін, вказаними у договорі.
Проте, у справі відсутні докази щодо надіслання банком у порядку, встановленому укладеним договором, будь-яких повідомлень про припинення ним кредитування, усунення порушень, надання додаткових документів тощо.
Також відповідач не надав доказів, які б свідчили про повідомлення позичальника про припинення кредитування або розірвання кредитного договору у встановленому законом порядку, а також не надав доказів порушення умов кредитного договору позичальником в частині повного та своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за час його використання.
Викладені в апеляційній скарзі пояснення про те, що банк запропонував позивачу надати документи про стан його фінансово-господарської діяльності, не підтверджуються жодними письмовими або іншими належними доказами (як то листами із доказами їх відправлення) . Проте, такі пояснення банку не узгоджуються з його іншими поясненнями про безумовну неможливість кредитування позивача з підстав дії мораторію, тобто навіть за умови надання позичальником таких документів.
Водночас, висновок про підтвердження банком своїх зобов'язань за кредитним договором та факту його дії між сторонами засвідчується складанням акту про стан збереження предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1, належної позивачу, у лютому 2011 року.
Колегія суддів враховує, що пояснення представника відповідача у судових засіданнях про причини невидачі кредиту не підтверджувались жодним рішенням уповноваженого органу банку про відмову у видачі кредиту саме з таких підстав, хоча питання щодо видачі кредиту розглядається колегіальним органом банку, а отже є колегіальним рішенням, прийнятим в установленому порядку.
Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Iстотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тому висновки суду першої інстанції про істотне порушення умов договору та необхідність його розірвання є обґрунтованими та не спростовані відповідачем. Оскільки іпотека є похідним зобов'язанням, то у зв'язку із розірванням основного договору правильно припинена іпотека.
Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно рішення Конституційного суду України №15-рп2011 від 10.11.2011р. у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що
виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Отже зі змісту п. 1.1. та 7.7. кредитного договору вбачається, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
У відповідності до п. п. 2, 6 ч.1 ст. 4 Закону України „Про захист прав споживачів", споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування.
Відповідно до п. 5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги). У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Враховуючи, що кредитним договором (п. 4.3.) передбачено обов'язок сторони договору сплачувати неустойку, що вимоги про стягнення з відповідача пені також є обґрунтованими.
Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 року "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", пеня стягується тоді, коли це передбачено укладеним сторонами договором чи відповідним нормативним актом: пеня за порушення договору нараховується і стягується у відсотковому відношенні до суми заборгованості за кожний день прострочки, в тому числі за святкові, неробочі й вихідні дні.
Тому колегія суддів вважає, що вищезазначені норми Закону правильно застосовані судом першої інстанції. Також суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що за умови порушення умов кредитного договору, відповідач зобов'язаний сплатити споживачу кредитної послуги пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги, тобто три відсотки в день від вартості безпідставно неотриманого кредиту за весь час прострочення. Таким чином, сума штрафних санкцій судом першої інстанції встановлена вірно і відповідачем не оспорюється.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 60 ЦПК передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено при повному об'єктивному дослідженні обставин, які мають значення для справи та з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, ухвалене рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ" на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 27.12.2011 року -відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Вінниця від 27.12.2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча: (підпис)
Судді: (підпис)
(підпис)
З оригіналом вірно: