Справа № 230/4182/12
іменем України
11 грудня 2012 року Шаргородський районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді - Гаврищука А.В.
при секретарі Вішньовій А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шаргороді в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Михайлівської сільської ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Шаргородського районного суду з адміністративним позовом до Михайлівської сільської ради (далі - відповідач) про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що починаючи з 26 грудня 2003 року працювала у Михайлівській сільській раді спочатку спеціалістом з питань бухгалтерського обліку, а з 18 січня 2007 року - на посаді головного бухгалтера Михайлівської сільської ради.
Однак, розпорядженням №08-ОС від 28 серпня 2012 року її було звільнено з посади відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України.
Позивач вважає своє звільнення незаконним посилаючись на те, що восени 2010 року на посаду Михайлівського сільського голови було обрано ОСОБА_2 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача), яка після обрання на посаду запропонувала позивачу звільнитися з роботи за власним бажанням, бо вона бажає працювати зі своєю командою.
У зв'язку із систематичним цькуванням оголошенням ряду доган стан здоров'я позивача різко погіршився і з 27 квітня 2012 року позивач свої трудові обов'язки не виконувала, так як змушена була лікуватися. ЇЇ лікування проходило повільно, листок непрацездатності їй неодноразово продовжували і вона повинна була стати до роботи 29 серпня 2012 року.
З урахуванням збільшення позовних вимог позивач просить: винести рішення відповідно до якого поновити її на посаді головного бухгалтера Михайлівської сільської ради с. Михайлівка, Шаргородського району Вінницької області з 28 серпня 2012 року та стягнути кошти за час вимушеного прогулу з 28 серпня 2012 року і до поновлення на роботі у сумі 9788 грн. 04 коп.
У ході розгляду справи судом було також залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3, який на час розгляду справи займає посаду головного бухгалтера Михайлівської сільської ради.
У судовому засіданні позивач - ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог, просили суд їх задовольнити, з підстав, зазначених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.
Відповідач -Михайлівська сільська рада проти позову заперечувала, про що 09.10.2012 року відповідачем подано письмові заперечення.
У запереченнях Михайлівська сільська рада просить у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Посилаючись на те, що 27.04.2012 року позивачу було винесено догану за надання без будь якого узгодження з сільським головою та письмового запиту, сторонній особі оригіналу звіту 1-ДФ за 4 квартал 2011 року (із вказаного приводу Шаргородськи районним судом було винесено окрему ухвалу у справі 230/1260/12 від 9 квітня 2012 року). Дізнавшись про це позивач того ж дня залишила своє робоче місце і терміново направилася до лікарні для оримання лікарняного листа. Повернувшись з лікарні, позивач повідомила сільського голову - ОСОБА_2, що вона перебуває на лікарняному, залишила своє робоче місце попередньо опечатавши свій кабінет та знищивши усю робочу інформацію та програми з робочої техніки. Тільки на початку травня 2012 року позивач зявилася на робочомі місці, надала певні документи, відповідно по яких можливо було зробити довідку для апеляційного суду Вінницької області за позовом ОСОБА_5 в якій вона була зацікавлена, але нарахувати заробітну плату, здати відповідні звіти по залишеним позивачем документам було неможливо. Дане твердження підтверджується такими доказами копією розпорядження №34-ОД від 27.04.2012 року, супровідним листом від 27.04.2012 року, копією запиту в Михайлівську амбулаторію, письмовим повідомленням про явку в сільську раду для передачі документів, поштовим повідомленням про явку в сільську раду для передачі документів та іншими доказами долученими до матеріалів справи.
Треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2, ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечували. Просили суд у позові відмовити.
Заслухавши пояснення позивача та її представника, а також пояснення представника відповідача, третіх осіб та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи із такого.
Позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем -Михайлівською сільською радою.
Згідно з розпорядженням № 31 від 26 грудня 2003 року її було призначено на посаду спеціаліста з питань бухгалтерського обліку Михайлівської сільської ради (а.с. 4).
Так, згідно з розпорядженням Михайлівського сільського голови від 18.01.2007 року за № 04-1-1 ОСОБА_1 була призначена на посаду головного бухгалтера сільської ради з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (а.с. 5).
Розпорядженням №08-ОС від 28 серпня 2012 року її було звільнено з посади відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із нез'явленням на роботі протягом більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, про що позивачу було повідомлено негайно шляхом направлення відповідного розпорядження поштою (а.с. 7).
На час прозгляду справи позивач у трудових відносинах із Михайлівською сільською радою не перебуває.
Відповідно до вимог Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2011 року № 59, при звільнені позивача було дотримано вимоги щодо згоди Управління державної казначейської служби України у Шаргородському районі Вінницької області на звільнення позивача та 06.09.2012 за №01-45-934 надано згоду на звільнення позивача (а.с. 80, 81).
Як вбачається із пояснень сторін у Михайлівській сільській раді відсутній профспілковий орган, тому його згода на звільнення позивача не потребувалась.
Крім того, позивачем не надано доказів того, що вона являлася членом профспілкової організації.
Копію наказу № 08-ОС від 28 серпня 2012 року позивачу було направлено в день винесення наказу тобто, 28.08.2012 року та одержано позивачем 29.08.2012 року про, що зазначили сторони у своїх усних поясненнях у судовому засіданні.
З пояснень позивача, було встановлено, що її трудова книжка увесь час з початку лікування (27.04.2012 року) знаходилася у неї, оскільки позивач у Михайлівській сільській раді займалася також і кадровими питаннями, а тому необхідності вручення трудової книжки після звільнення позивача у відповідача не було.
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовано КЗпП України, Законом України «Про місцеве самоврядування».
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місеве самоврядування» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ст. 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.
Відповідно ст. 232 Кодексу законів про працю України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб, митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Як було встановлено судом, позивачу 12.09.2012 було встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с. 9). Однак, захворювання позивача не є професійним а відднесено відповідно до довідки МСЕК, що міститься в матеріалах справи до групи загальних захворювань. Таким чином позивачем не доведено зв'язок призначення їй інвалінності з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.
Підставою для розірвання трудового договору є нез'явлення на роботу протягом зазначеного строку. Вихід на роботу хоч би на один день перериває цей строк, і у подальшому чотиримісячний строк має обчислюватись знову. Підсумовуватись періоди неявки на роботу, тривалістю менше чотирьох місяців, не можуть.
Таким чином, застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу. Відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.
Позивач з 27 квітня 2012 року по день звільнення не з'являлася на роботу, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та на підставі листків непрацездатності, зокрема:
Серія АВУ № 257459;
Серія АВШ № 968106;
Що також підтверджується довідкою Шаргородської центральної лікарні Шаргородської районної ради Вінницької області №1427 від 29.08.2012 року (а.с. 55), довідкою Михайлівської амбулаторії ЗПСМ без № та дати (а.с. 46) та копією з книги обліку робочого часу Михайлівської сільської ради (а.с. 47-50).
Отже, тимчасова непрацездатність позивача тривала в період часу з 27 квітня по 29 серпня 2012 року, що складає більше 4-х місяців підряд.
Відповідно до роз'яснень у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Згідно із п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, для визначення розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто звільненню.
Відповідно до вимог п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" компенсація за невикористані відпустки сплачується працівнику у разі звільнення.
Згідно із ст. 235 КЗпП України порушення вимог закону, які допущено при звільненні є підставою для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Однак, судом не встановлено порушень при звільненні позивача, тому підстав для стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації за невикористану відпустку немає.
Крім того, постановою Шаргородського районного суду від 4 грудня 2012 року у справі №230/4467/12 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Михайлівської сільської ради про відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Таким чином питання щодо розрахунку при звільненні позивача розглядалося в іншій адміністративній справі.
Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на вказане суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Відповідно до статтей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до підпунктів 1, 3 частини 3 статті 2 КАС України, згідно якої у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
При розгляді справи встановлено, що відповідач діяв на підставі, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, ним доведено правомірність оскаржуваного розпорядження. Відтак, відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.
Керуючись ст.ст. ст.160-163, 186 КАС України, на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст. 40, 43, 45 КЗпП України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Пастанову може бути оскаржено у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: