ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
05 листопада 2012 року справа № 2а-7780/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Арсірія Р.О., Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, ОСОБА_2
доДержавної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, Державної казначейської служби України
про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та компенсації за придбання путівок на санітарно-курортне лікування
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, Державної казначейської служби України про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та компенсації за придбання путівок на санітарно-курортне лікування.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачами порушено вимоги Закону України «Про статус суддів», необґрунтовано обмежено трудові права позивачів щодо не проведення компенсаційних виплат утриманого з позивачів податку з доходів фізичних осіб.
Представником відповідачів - Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві проти позовних вимог заперечував, надано суду письмові заперечення в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представники відповідача - Державної казначейської служби України до суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи зазначену особу повідомлено належним чином, відповідно до вимог ст.ст.35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представником Державної судової адміністрації України на адресу суду подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 працюють на посаді суддів Святошинського районного суду м. Києва: ОСОБА_1 з 03.04.1998, ОСОБА_2 з 27.02.1996.
Під час роботи суддями Святошинського районного суду м. Києва в 2004-2006р. із нарахованої заробітної плати позивачам утримано податок з доходів фізичних осіб.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачі одночасно посилаються на те, що Указом Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», передбачено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
Досліджуючи підстави та обґрунтування позовних вимог, суд звертає увагу на наступне.
Абзацом четвертим ст.1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»від 10.07.1995 №584/95 встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
Указом Президента України «Про визнання такими, що втрачають чинність, деяких указів Президента України»від 25.12.2003 №1497, затверджено перелік указів, що втрачають чинність з 01.01.2004, а саме: абзац 4 ст.1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Тобто, починаючи з 01.01.2004 заробітна плата суддів підлягає обкладенню податком з доходів фізичних осіб відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Компенсаційні виплати у зв'язку із втратою частини заробітку суддів, пов'язаною із справлянням податку з доходів фізичних осіб, здійснюються відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 №22-р «Про деякі питання оплати праці суддів». Пунктами 1 та 2 розпорядження передбачено, що голови судів загальної юрисдикції можуть здійснювати компенсаційні виплати суддям, у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. Компенсаційна виплата здійснюється у межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Представником відповідача зазначено, що в порушення п.1, 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 №22-р «Про деякі питання оплати праці суддів», позивачами не надано доказів того, що в результаті справляння податку з доходів фізичних осіб, сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати вказаного податку у позивачів стала нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої суддям за IV квартал 2003 року; докази того, що Голова Святошинського районного суду м. Києва скористався наданим йому правом відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 №22-р «Про деякі питання оплати праці суддів», тобто відповідні накази Голови щодо здійснення компенсаційних виплат позивачам; за наявності попередніх, докази того, що такі компенсаційні виплати позивачам здійснені не були.
Тобто, надання зазначених доказів є свідченням порушеного права позивачів на отримання компенсаційних виплат у зв'язку із втратою частини заробітку суддів, пов'язаною із справлянням податку з доходів фізичних осіб.
Частиною 2 ст. 95 Конституції України передбачено, що будь-які видатки Держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначається виключно законом про Державний бюджет України.
Відповідно до ч.1 ст.96 Конституції України, Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих обставин на інший період.
Частиною 7 ст.23 Бюджетного кодексу України, передбачено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення. Тобто, розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2004 №22-р не може носити нормативного характеру за набрання чинності Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік».
Тобто, можна дійти висновку, що компенсаційна виплата не включається до заробітної плати суддів та кошти на зазначені цілі у Державному бюджеті України не передбачаються.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України «Про статус суддів»заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»звернуто увагу на те, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах відсутністю певних коштів чи фінансування.
Згідно з Порядком касового виконання державного бюджету за видатками, затвердженого наказом Державного казначейства України від 25.05.2004 №89, виділення коштів з державного бюджету здійснюється шляхом бюджетно-кошторисного фінансування органами Державного казначейства на основі затверджених для цього кошторисів видатків бюджетних установ. Асигнування, що передбачаються кошторисами, надаються головним розпорядникам бюджетних коштів, які здійснюють безпосередній розподіл коштів між відповідними установами.
Статтею 2 Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни»від 28.02.1997 №187 встановлено, що витрачання коштів органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами, іншими організаціями, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів (далі - бюджетні установи), здійснюється на підставі їх кошторисів доходів і видатків, які затверджуються у встановленому порядку не пізніше, ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів.
Відповідно до ч.1 ст.121 Закону України «Про судоустрій України»(чинного на момент виникнення правовідносин), суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України, зокрема, операцій з коштами державного бюджету.
Частиною 2 ст.51 Бюджетного кодексу України розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Згідно ч.5 та ч.6 ст.51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Відповідно ч.1 та ч.7 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Після закінчення бюджетного періоду усі бюджетні призначення втрачають чинність.
Відповідно до п.5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами.
Згідно з Розподілом видатків Державного бюджету України на 2004 рік видатки для здійснення суддям компенсації сум податку з доходів фізичних осіб Законом України про Державний бюджет України на 2004 рік не передбачалися.
Таким чином, вказані асигнування (кошти для виплати суддям компенсації сум податку з доходів фізичних осіб) не передбачені в Державному бюджеті України на 2004 рік та не передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ.
Відповідно до п.16.1 та п.п.16.3.2 п.16.3 ст.16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок, утриманий з доходів суддів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України. Юридична особа за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, перераховує суми утриманого податку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України.
Отже, Державна судова адміністрація України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві діяли на підставі законів України, які були чинними на 2004 - 2006 роки, Бюджетного кодексу України та ст.68 Конституції України, яка передбачає обов'язкове виконання самої Конституції та законів України.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.13 Закону України «Про систему оподаткування»податок на доходи фізичних осіб належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 50 Бюджетного кодексу України передбачено, що органи стягнення (у зазначених спірних відносинах територіальне управління Державної судової адміністрації України у місті Києві) забезпечують своєчасне і в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів. Податки, збори зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.
З огляду на викладене, керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст.ст.2, 6, 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.М. Клименчук
Судді Р.О. Арсірій
Ю.Т. Шрамко