"29" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/89347/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Конюшка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Макіївпромтранс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
У вересні 2011 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ТОВ "Макіївпромтранс" про стягнення з відповідача 318 776,60 грн. штрафних санкцій та 11 284,34 грн. пенні за незайняті інвалідами робочі місця у 2010 році, а всього 330 060,94 грн.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями по справі, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить їх скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позов.
При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік (форма № 10-ПІ) ТОВ "Макіївпромтранс" чисельність інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" складає 47 осіб, а фактично в 2010 році у відповідача працювало 34 інваліда.
Сума адміністративно-господарських санкцій за нестворені 10 робочих місць для інвалідів склала 318 776,60 грн.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, (об'єднань, установ і організацій), незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, у разі незабезпечення зазначених нормативів, несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Як встановлено судами, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача розраховується наступним чином: 113 (середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2005 році) х 4 (4% від загальної чисельності працюючих). Фактично у відповідача працювало 1 інвалід. Підприємство не виконало норматив, оскільки не працевлаштувало 5 інвалідів.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів повинно здійснюватися центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Обов'язки органів, визначених у статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" мають конкретний механізм їх реалізації, що передбачає наявність зі сторони підприємств звернень до вказаних органів із проханням сприяти у пошуку та працевлаштуванні інвалідів.
Відповідно до пункту 3 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", (надалі -Положення) затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Крім того, створенню робочого місця для працевлаштування інваліда передує обов'язок відповідача щодо виконання ним певних дій, зокрема, перелік таких дій визначений у вказаному раніше Положенні.
Так, згідно пункту 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Судами також встановлено, що відповідачем подавалися щомісячні звіти за формою 3-ПН протягом 2010 року з вказівкою кількості робочих місць для інвалідів.
Крім того, відповідачем неодноразово подавалися оголошення про вакантні посади для інвалідів, які публікувалися в друкованих засобах інформації.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач надавав звіти Ф 3-ПН, а тому інформував Центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів; інваліди, органами визначеними в статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Частиною 2 ст. 218 Господарського Кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, відповідач довів суду, що ним вживалися всі заходи для недопущення порушень зобов'язань, покладених на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а тому правових підстав для застосування до нього санкцій не вбачається.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що згідно ч. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства»суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як внески до Фонду України соціального захисту інвалідів, а тому він не звільняються від обов'язку виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.