"29" листопада 2012 р. м. Київ К-3955/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Конюшка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ТОВ "Спецелеватормлинмонтаж" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2009 року у справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Спецелеватормлинмонтаж" про стягнення штрафних санкцій, -
У грудні 2007 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ТОВ "Спецелеватормлинмонтаж" про стягнення з відповідача 23 448,17 грн. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2009 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями по справі, ТОВ "Спецелеватормлинмонтаж" звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить їх скасувати та винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік (форма № 10-ПІ) ТОВ "Спецелеватормлинмонтаж" чисельність інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" складає 2 осіб, а фактично в 2004 році у відповідача інваліди не працювали.
Сума адміністративно-господарських санкцій за нестворені два робочих місця для інвалідів склала 23 448,17 грн.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, (об'єднань, установ і організацій), незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, у разі незабезпечення зазначених нормативів, несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Як встановлено судами, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача розраховується наступним чином: 113 (середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2005 році) х 4 (4% від загальної чисельності працюючих). Фактично у відповідача працював один інвалід. Підприємство не виконало норматив, оскільки не працевлаштувало 5 інвалідів.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів повинно здійснюватися центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Обов'язки органів, визначених у статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" мають конкретний механізм їх реалізації, що передбачає наявність зі сторони підприємств звернень до вказаних органів із проханням сприяти у пошуку та працевлаштуванні інвалідів.
Відповідно до пункту 3 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", (надалі -Положення) затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Крім того, створенню робочого місця для працевлаштування інваліда передує обов'язок відповідача щодо виконання ним певних дій, зокрема, перелік таких дій визначений у вказаному раніше Положенні.
Так, згідно пункту 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.
Судами також встановлено, що відповідачем не подавалися щомісячні звіти за формою 3-ПН протягом 2004 року з вказівкою кількості робочих місць для інвалідів.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач не надавав звіти за Ф 3-ПН, а тому не інформував Центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів; інваліди, органами визначеними в статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Частиною 2 ст. 218 Господарського Кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, відповідач не довів, що ним вживалися всі заходи для недопущення порушень зобов'язань, покладених на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а тому вбачаються правові підстави для застосування до нього санкцій.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що згідно ч. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства»суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як внески до Фонду України соціального захисту інвалідів, а тому він не звільняються від обов'язку виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ТОВ "Спецелеватормлинмонтаж" залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.