28 листопада 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/6577/12
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гарника К.Ю.,
при секретарі - Онищенко С.В.,
за участю представника відповідача - Мурич Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський елеватор" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
12 жовтня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобинський елеватор " звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2012 № 0000372301/936 та № 0000382301/937.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що висновок перевіряючих про виявлені порушення податкового законодавства вважає необґрунтованим та протиправним, оскільки правомірність віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту даних сум підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження підприємством податку на прибуток за перевіряємий період та Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Глобинський елеватор" зареєстроване 20.02.2006 державним реєстратором Глобинської районної державної адміністрації у Полтавської області, свідоцтво про державну реєстрацію №15611020000000414 (зміни до засновницьких документів зареєстровані 14.09.2009 №15611450000000734) перебуває на податковому обліку у відповідача та зареєстрований платником ПДВ 17.03.2006.
20.06.2012 державними податковими інспекторами проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 20.06.2012 №1858/22-209/34235752. Даним актом зафіксовано порушення позивачем порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за IV кв. 2010 на загальну суму 11069,00 грн, а також підпункту 7.2.6 пункту 7.2 та підпункту 7.4.1, пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 8855,00 грн.за жовтень 2010.
На підставі вказаного акту винесено податкові повідомлення-рішення від 09.07.2012:
- № 0000372301/936, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 13836,25грн, в тому числі 11069,00 грн - за основним платежем, 2767,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0000382301/937, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 11068,75 грн, в тому числі 8855,00 грн - за основним платежем, 2213,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням суд виходив з наступного.
Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету врегульовано розділом V Податкового кодексу України.
У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
При цьому, згідно з пункту 1.32 статті 1 цього ж Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 того ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).
Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Крім того, Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
В силу підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
При цьому, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З огляду на викладені положення Закону № 168/97-ВР, для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Крім того, виходячи зі змісту пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.
Дослідивши надані позивачем первинні документи по взаємовідносинах із вищевказаними контрагентами судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 06.10.2010 між позивачем та ПП компанія «Агро-Лайф»було укладено договір поставки №180, згідно якого останній зобов'язався поставити, а позивач прийняти та оплатити 17,139 тонн сої вартістю 53130,90 грн, в т.ч. ПДВ 8855,15 грн (а.с.196).
На підтвердження виконання умов договору позивачем надано належним чином завірені копії податкової накладної від 06.10.2010 № 37, видаткової накладної тій же дати та складської квитанції АУ № 423481 від 06.10.10. За умовами договору ПП компанія «Агро-Лайф»надало 17,139 тонн сої позивачу, яка знаходилась у зерносховищах ТОВ «Глобинськиї елеватор»на підставі договору складського зберігання №198-зб від 29.09.2010, укладеного між ПП компанією «Агро-Лайф»та позивачем. Згідно накладної №11/31 від 04.10.2010 (транспортний засіб №63-26) ПП компанією «Агро-Лайф»було здійснено завезення 17,982 тн сої на ТОВ «Глобинський елеватор»та оформлено складську квитанцію на зберігання товару АУ№423393.
В подальшому на виконання договору № П-1653/17/11 від 11.10.2010 позивач продав продукцію товариству з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд», що було оформлено складською квитанцією та підтверджується видатковою та податковою накладною (а.с.128-130).
Згідно пояснень представника позивача, фактичного переміщення товару від Постачальників до Покупця не здійснювалось, оскільки під час зберігання сільськогосподарської продукції у контрагентів, дана продукція вже перебувала на зберіганні елеватора та обліковувалась на картці. При придбанні продукції відбувалось переоформлення складської квитанції з одного контрагента на іншого, що супроводжується оформленням складської квитанції згідно вимог чинного законодавства. Так, в матеріалах справи наявні договір зберігання, укладений з ТОВ «Кернел-Трейд», складські квитанції та реєстри накладних на прийняте зерно з визначенням якості за середньодобовою пробою. Перехід права власності засвідчується даними документами та не спростовано відповідачем. Факт оплати відповідно до умов договорів та не оспорюється Кременчуцькою ОДПІ.
Відповідно до акту перевірки перевіряючим не було надано документи для перевірки, які підтверджували взаємовідносини зі спірним контрагентом, однак також зазначено, що працівниками СВ ПМ Кременчуцької ОДПІ було проведено обшук по кримінальній справі, під час якого вилучені оригінали первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. Тому суд вважає доводи відповідача про не надання документів такими, що не відповідають дійсності.
Крім того, актом перевірки спірного контрагента визначено неможливість зробити висновки про зв'язок операцій з господарською діяльністю підприємства. Для встановлення такого зв'язку було направлено листа з проханням надати всі необхідні документи для проведення перевірки. На момент закінчення перевірки посадовими особами ПП «Агро-Лайф»не надано жодних первинних документів бухгалтерського, податкового обліку. Як наслідок, перевіряючими зроблено висновок про не встановлення факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю в ланцюгу постачання підприємств, які б могли бути виробники продукції, а також неможливо підтвердити з даними платниками взаємовідносин по причині не встановлення їх місцезнаходження. А також, зазначено, що операції вказаного контрагента не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, в тому числі і фактичних виробників, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Дана думка також висвітлена у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.
Подана до податкового органу звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
При цьому, суд зауважує, що платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по придбаним товарам у контрагента, податкова декларація якого не визнана податковою звітністю, за умови, що такий виконавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Щодо посилання відповідача на нікчемність правочинів, вчинених позивачем з контрагентом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Натомість, перевіряючими зроблено висновки про нікчемність на підставі податкової звітності, поданої контрагентом та відсутністю відповіді на лист з проханням про надання первинних документів, а інших доказів не надавав.
Таким чином, встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав передбачені законом умови для набуття права на відповідне формування валових витрат, податкового кредиту та визначення сум податків, а також має належне документальне підтвердження.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, а тому суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи на те, що податкові повідомлення-рішення є правовими актами індивідуальної дії, які відповідно до повноважень суду, встановлених частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються судом протиправними і скасовуються, суд вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.07.2012 № 0000372301/936 та № 0000382301/937.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа)
На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський елеватор" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.07.2012 № 0000372301/936 та № 0000382301/937.
Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський елеватор" витрати у вигляді судового збору у розмірі 249,06 грн.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову в повному обсязі складено 05 грудня 2012 року.
Суддя К.Ю. Гарник