Категорія №10.1
Іменем України
10 грудня 2012 року Справа № 2а/1270/9369/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Твердохліба Р.С.,
за участю секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.,
та
представників сторін:
від позивача - Ладиченко В.О. (довіреність від 25.06.2012 № 3/06-1497),
від відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Антрацитівського міськрайцентру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення матеріального забезпечення у розмірі 204,50 грн.,
26 листопада 2012 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Антрацитівського міськрайцентру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення матеріального забезпечення у розмірі 204,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в Антрацитівському міськрайцентрі зайнятості з 08 травня 2001 року була зареєстрована ОСОБА_2, як така, що шукає роботу. В статусі безробітної ОСОБА_2 перебувала на обліку з 15 травня 2001 року по 02 грудня 2002 року.
14 серпня 2012 року від управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті Луганської області надійшов лист про те, що відповідач під час перебування на обліку в центрі зайнятості та отримання допомоги по безробіттю з 13 серпня 2001 року по 01 листопада 2002 року був працевлаштований до відокремленого підрозділу «Шахта «Фащівська» з 07 серпня 2002 року.
За результатами перевірки та згідно документів, надісланих з відокремленого підрозділу «Шахта «Фащівська» державного підприємства «Луганськвугілля» встановлено, що відповідач працював на зазначеному підприємстві з 07 серпня 2002 року та отримував заробітну плату. Зазначений період частково припадає на період перебування відповідача в центрі зайнятості в статусі безробітного з 15 травня 2001 року по 02 грудня 2002 року з отриманням матеріального забезпечення на випадок безробіття.
Крім того, відповідач про роботу у відокремленому підрозділі «Шахта «Фащівська» державного підприємства «Луганськвугілля» не повідомив, чим порушив ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Антрацитівським міськрайцентром зайнятості на підставі вищевикладеного було прийнято рішення про стягнення з відповідача матеріального забезпечення у розмірі 204,50 грн., яке йому виплачувалось з 07 серпня 2002 року по 01 листопада 2002 року.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 матеріальне забезпечення у загальному розмірі 204,50 грн.
Представник позивача у судовому засіданні адміністративний позов підтримав надав пояснення аналогічні, викладеному у позові, просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причини не прибуття суду не повідомив (арк. справи 14).
З огляду на положення ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справи за відсутності представника відповідача.
Відповідно до частини 6 статті 71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості.
Відповідно до статті 8 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління на випадок безробіття, провадження збору на акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості (стаття 12 Закону).
Відповідно до статті 2 Закону України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.
Згідно із статтею 25 цього Закону, держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:
а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;
б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;
в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.
Робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування мають право перевіряти обґрунтування видачі довідок про середню заробітну плату, достовірність зазначених у них відомостей шляхом звіряння даних, зазначених у довідках, з відомостями про нараховану заробітну плату на підприємствах, в установах чи організаціях або з базою даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб Пенсійного фонду та базою даних ДПА (пункт 26 Порядку обчислення заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266).
Частиною 1 статті 33 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Тривалість виплати допомоги по безробіттю не перевищує 180 календарних днів.
Судом встановлено, що відповідач - ОСОБА_2, був зареєстрований в Антрацитівському міськрайцентрі зайнятості Луганської області з 08 травня 2001 року як такий, що шукає роботу. У статусі безробітного останній перебував на обліку в Антрацитівському міськрайцентрі зайнятості Луганської області з 15 травня 2001 року по 02 грудня 2002 року (а.с. 6). У період з 07 серпня 2002 року по 01 листопада 2002 року відповідачеві було виплачено допомогу по безробіттю в сумі 204,50 грн., про що свідчить картка обліку проведених виплат (а.с. 7).
Повідомленням від 08 листопада 2012 року № 03/06-2844 Антрацитівський міськрайцентр зайнятості Луганської області повідомив відповідача - ОСОБА_2, що під час перебування на обліку у Антрацитівському міськрайцентрі зайнятості Луганської області як безробітної та одержання матеріального забезпечення (з 15 травня 2001 року по 02 грудня 2002 року), відповідач працював у відокремленому підрозділі «Шахта «Фащівська» державного підприємства «Луганськвугілля» в період з 07 серпня 2002 року по 11 липня 2008 року. Тобто в період перебування відповідача на обліку в статусі безробітного з нарахуванням допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги частково збігається з періодом роботи у відокремленому підрозділі «Шахта «Фащівська» державного підприємства «Луганськвугілля» з отриманням доходу, що дає підстави Антрацитівському міськрайцентру зайнятості відносити відповідача до зайнятого населення та стягнення відповідно до ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» допомоги по безробіттю, виплаченої з дня роботи у відокремленому підрозділі «Шахта «Фащівська» державного підприємства «Луганськвугілля» (07 серпня 2002 року) по день припинення виплат (01 листопада 2002 року) (а.с. 16).
Частиною 3 статті 1 Закону України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», серед іншого, встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.
Відповідно до виписки з наказу від 07 серпня 2002 року № К-26, від 17 серпня 2012 року № 340/к відповідач працював у відокремленому підрозділі «Шахта Фащівська» державного підприємства «Луганськвугілля» з 07 серпня 2002 року по 17 серпня 2012 року (а.с. 9, 9 на звороті), тобто, в частину періоду перебування в Антрацитівському міськрайцентрі зайнятості Луганської області, ОСОБА_2 була зайнятою особою і отримувала доходи та не мала права на отримання статусу безробітної та на виплату відповідної допомоги у період з 07 серпня 2002 року по 01 листопада 2002 року.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не повідомив позивача, що він, працював у відокремленому підрозділі «Шахта Фащівська» державного підприємства «Луганськвугілля» та був зайнятою особою, внаслідок чого він в період з 07 серпня 2002 року по 01 листопада 2002 року незаконно отримував допомогу по безробіттю у розмірі 204,50 грн. Вказані обставини підтверджуються актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 листопада 2012 року № 137, наказом Антрацитівського міськрайцентру зайнятості Луганської області від 07 листопада 2012 року № 252 (а.с. 10, 11).
Згідно положень статті 36 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Механізм проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до пункту 5 частини другої статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», пункту 16 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та частини третьої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року № 60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року № 7-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року за № 232/16248 (надалі - Порядок № 60/62).
Порядок № 60/62 є нормативно-правовим актом у розумінні статті 117 Конституції України та підлягає застосуванню відповідно до пункту 2 частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності із пунктом 5 Порядку № 60/62 перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом: звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів; використання даних вищевказаних органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством. За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили.
У разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа згідно пункту 6 Порядку № 60/62 знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом. Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти (пункт 7 Порядку № 60/62).
Пунктом 8 Порядку № 60/62 регламентовано, що у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів у відповідності із пунктом 9 Порядку № 60/62 може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку.
Відповідач наказ Антрацитівського міськрайцентру зайнятості Луганської області від 07 листопада 2012 року № 252, не оскаржував, незаконно виплачені у період з 07 серпня 2002 року по 01 листопада 2002 року кошти у розмірі 204,50 грн. не повернув.
За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 10 грудня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 14 грудня 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Антрацитівського міськрайцентру зайнятості Луганської області незаконно отримане матеріальне забезпечення у розмірі 204,50 грн. (двісті чотири гривні п'ятдесят копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 14 грудня 2012 року.
СуддяР.С. Твердохліб