17 грудня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/7825/12
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Головка А.Б.,
при секретарі - Ковальові Д.О.,
за участю:
представника позивача - Штанька В.В.,
представника третьої особи -ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі регіонального відділення акціонерного товариства "ОТП Банк" в м. Полтава до відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції, третя особа: ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк", про скасування постанови, -
11 грудня 2012 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" в особі регіонального відділення акціонерного товариства "ОТП Банк" в м. Полтава звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції, третя особа: ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк", про скасування постанови від 18.09.2012 року у виконавчому провадженні № 3335159 5про накладення арешту на все майно ОСОБА_3, в тому числі на квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачами в порушення норм Закону України "Про виконавче провадження" здійснено обтяження майна, яке перебуває в заставі позивача і на яке вже зареєстровано обтяження.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Представник третьої особи Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" в судовому засіданні частково заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні в частині зняття арешту на все майно.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дійшов до наступних висновків.
З матеріалів справи суд встановив, що 16.07.2008 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк"(Банк), правонаступником якого відповідно до Статуту є АТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено кредитний договір № ML-D00/224/2008, за умовами якого Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 76 125 доларів США на строк до 14.07.2023 року зі сплатою відсотків за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором між ОСОБА_3 (Позичальник, Іпотекодавець) та Банком (Іпотекодержатель) укладено договір Іпотеки від 16.07.2008 року № РML-D00/224/2008.
За умовами договору Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в Іпотеку нерухоме майно (предмет Іпотеки), а саме: квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, та належить Іпотекодавцю на праві власності.
Даний договір 16.07.2008 року посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 4171.
На підставі зазначеного договору 16.07.2008 року проведено державну реєстрацію Іпотеки шляхом внесення до Державного реєстру іпотек та до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційних записів про обтяження зазначеного нерухомого майна.
Під час примусового виконання виконавчого листа № 1625/1063/2012, виданого 04.07.2012 року Полтавським районним судом щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" боргу в сумі 248177,76 грн., постановою державного виконавця ВДВС Полтавського РУЮ Семко Ю.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18.09.2012 року №33351595 накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_3.
З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що 20.09.2012 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18.09.2012 року зареєстровані обтяження всього, належного ОСОБА_3, майна, в тому числі і спірного майна.
Вважаючи протиправним накладення арешту на нерухоме майно, що перебуває у нього в Іпотеці, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходив із наступного.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (в редакції, що діє з 09.03.2011 року) встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до частини 1 статті 54 вказаного Закону, стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
Згідно з приписами частини 3 зазначеної статті Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Таким чином, вказана правова норма передбачає дві умови, за яких на заставлене майно можливо було б звернути стягнення за виконавчим листом для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.
При цьому, відповідно до частини 8 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" примусове звернення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 року № 898-IV, із змінами та доповненнями, визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 2 статті 3 закону передбачено, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частин 6, 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про іпотеку"встановлено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.
Судом встановлено, що іпотека за вищевказаним договором іпотеки зареєстрована у Державному реєстрі іпотек 16.07.2008 року та інших іпотек стосовно цього майна не зареєстровано, про що свідчать дані витягу з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Також, судом з'ясовано, що пріорітет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно, про звільнення якого з-під арешту заявлено вимогу, виник у позивача з 16.07.2008 року, тобто з моменту державної реєстрації іпотеки.
В ході судового розгляду справи не спростовано, що на момент винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, тобто вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного нерухомого майна, вказане право іпотекодержателя на це майно на визначених законом підставах та в установленому порядку не припинено, кредитний договір та договір іпотеки недійсними не визнано.
Із витягу з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що обтяження спірного нерухомого майна на підставі договору Іпотеки від 16.07.2008 року зареєстроване обтяжувачем - ПАТ "ОТП Банк" 16.07.2008 року, тоді як обтяження зазначеного нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження зареєстроване 20.09.2012 року, тобто пізніше державної реєстрації Іпотеки.
Слід зазначити, що рішення Полтавського районного суду № 1625/1063/2012 від 07.05.2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Ерсте Банк" боргу в сумі 248177,76 грн. прийнято пізніше виникнення права застави позивача.
Враховуючи викладене, зважаючи на черговість реєстрації зазначених вище обтяжень, суд дійшов до висновку, що позивач, як обтяжувач з вищим пріорітетом, володіє переважним правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна.
Згідно довідки заборгованість за кредитним договором ОСОБА_3 перед позивачем становить 704452,59 грн.
При цьому, ринкова вартість спірного нерухомого майна складає 609 000 грн., що підтверджується витягом з висновку про вартість майна, копія якого долучена до матеріалів справи.
Отже, вартість предмета Іпотеки не перевищує розмір заборгованості боржника іпотекодержателю.
Таким чином, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що в спірних правовідносинах відсутні визначені частиною 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" умови, за яких на заставлене нерухоме майно можливо було б звернути стягнення за виконавчим листом для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов до висновку, що предмет договору іпотеки не відноситься до складу майна, на яке може бути звернуто стягнення для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем. Накладення арешту на нерухоме майно, що перебуває у Іпотеці позивача, обмежує забезпечене Іпотекою право позивача на задоволення своїх вимог за кредитним договором, а тому накладення на нього арешту є протиправним.
Виходячи з положень частини 2 статті 11, пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про визнання протиправною та скасування постанови відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції від 18.09.2012 року №33351595 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на квартиру ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, та зняття арешту з квартири ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції від 18.09.2012 року №33351595 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі регіонального відділення акціонерного товариства "ОТП Банк" в м. Полтава до відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції, третя особа: ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк", про скасування постанови задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції від 18.09.2012 року №33351595 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на квартиру ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.
Зняти арешт з квартири ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Полтавського районного управління юстиції від 18.09.2012 року №33351595 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" витрати зі сплати судового збору у розмірі 16 грн. 10 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 17 грудня 2012 року.
Суддя А.Б. Головко