14 грудня 2012 року місто Київ № 2а-2978/11/1070
14.42
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників
позивача -Київської міської ради: позивача -Державного агентства земельних ресурсів України:Палій Є.В., не з'явився,
прокуратури:Волік О.Л.,
відповідача:Крайнік Д.В.,
третьої особи:Захарчук І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державного агентства земельних ресурсів України
доКоцюбинської селищної ради Київської області
третя особа на стороні відповідача:Житлово-будівельний кооператив «Спільнота»
пропро визнання незаконним та скасування розпорядження
Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Державного комітету України із земельних ресурсів, звернувся до суду з позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, третя особа: Житлово-будівельний кооператив «Спільнота»про визнання протиправним та скасування рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 11.10.2010 року № 184 з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 184 від 11.10.2010 року «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «Спільнота»на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийнято Коцюбинською селищною радою Київської області незаконно, оскільки земельні ділянки щодо яких відповідачем надано дозвіл на розробку проектів землеустрою відносяться до території міста Києва і право розпорядження такими земельними ділянками належить виключно Київській міській раді.
Так, відповідно до рішень Київської міської ради «Про адміністративно-територіальний устрій міста Києва»від 30.01.2001 року № 62/1139, «Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи»від 27.04.2001 року № 280/1257, в місті Києві утворено десять районів, затверджено межі нових адміністративних районів міста Києва, а також визначено, що на території Святошинського району міста Києва розташовано селище міського типу Коцюбинське. Водночас, територію вказаного селища віднесено до Києво-Святошинського району Київської області і вказано, що межа селища міського типу Коцюбинське проходить по діючій міській смузі міста Києва між забудованою територією селища і лісом Святошинського лісопаркового господарства. У зв'язку із наведеним прокурор стверджує, що земельні ділянки, якими розпорядився відповідач, належать до території міста Києва та є лісом.
Крім того, згідно витягу з бази даних Державного земельного кадастру, землекористувачем земельних ділянок є Комунальне підприємство Київської міської ради «Святошинське лісопаркове господарство».
У судовому засіданні прокурор та представник позивача Київської міської ради підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили суд позов задовольнити. Представник позивача Державного агентства земельних ресурсів України в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В наданому суду клопотанні під час судового розгляду справи 27.11.2012 року позов підтримав, розгляд справи просив проводити без участі уповноваженого представника.
Представник відповідача заперечив проти заявленого позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник Житлово-будівельного кооперативу «Спільнота» також проти позову заперечував.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, представників відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, судом встановлено наступне.
Відповідно до матеріалів справи, рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області № 184 від 11.10.2010 року «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «Спільнота»на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу»було надано дозвіл ЖБК «Спільнота»на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної площею 75, 00 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови селища Коцюбинське для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу, відповідно до графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки: з півдня -смуга існуючого автошляху, з півночі -вулиця Ф.Саєнка, із заходу -вулиця Житлова, зі сходу -шосе Київ-Ірпінь.
Вважаючи рішення від 11.10.2010 року № 184 таким, що прийнято з перевищенням визначених законом повноважень та порушує права територіальної громади міста Києва на розпорядження землями, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Київської міської ради та Державного агентства земельних ресурсів України.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи питання щодо наявності у Коцюбинської селищної ради Київської області повноважень з розпорядження земельними ділянками, дозвіл на розробку проектів відведення яких надано рішенням від 11.10.2010 року № 184, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно пункту 12 розділу X «Перехідні положення»Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як встановлено судом, Указом Президії Верховної ради УРСР від 11.02.1941 року населений пункт Берковець Київського району Київської області виключено зі складу Білицької селищної ради та віднесено до категорії селищ міського типу. Також, зазначеним Указом перейменовано селище міського типу Берковець в селище імені Коцюбинського та включено до складу останнього залізничну станцію Біличі.
30.12.1962 року Президією Верховної Ради УРСР видано Указ «Про віднесення в підпорядкування обласних (промислових) рад депутатів трудящих міських населених пунктів Української РСР», яким було вирішено в підпорядкування обласних (промислових) рад депутатів трудящих передати міста Київської області з підпорядкованими їх радам населеними пунктами, в тому числі міста Ірпінь з селищем міського типу імені Коцюбинського. Селище міського типу імені Коцюбинське, відповідно, підпорядковано Ірпінській міській раді і разом із нею виключено зі складу Києво-Святошинського району Київської області і підпорядковано безпосередньо Київській обласній раді.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4.01.1965 року «Про уточнення найменувань деяких населених пунктів Української РСР»селище імені Коцюбинського Ірпінської міської ради перейменоване на Коцюбинське.
Відповідно до статті 19 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки, затвердженої 30.01.1937 року Постановою Надзвичайного ХІV Українського З'їзду Рад про затвердження Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки, до відання Української Радянської Соціалістичної Республіки в особі її найвищих органів влади та органів державного управління належали повноваження щодо утворення нових областей в складі Української РСР та встановлення кордонів і районного поділу областей Української РСР.
Конституцією (Основним Законом) Української Радянської Соціалістичної Республіки, прийнятій на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20.04.1978 року, було визначено, що віданню Української Радянської Соціалістичної Республіки в особі її найвищих органів державної влади і управління підлягають, зокрема: забезпечення науково-технічного прогресу і здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони природних ресурсів; керівництво житловим і комунальним господарством, житловим будівництвом і благоустроєм міст та інших населених пунктів; встановлення порядку користування землею, надрами, водами, лісами; охорона навколишнього середовища.
Відповідно до статті 76 Конституції Української РСР 1978 року, віданню Української Радянської Соціалістичної Республіки підлягали визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою республіки. Водночас, найвищим органом державної влади Української РСР була Верховна Рада Української РСР, яка правомочна була вирішувати всі питання, віднесені до відання Української РСР, обирала постійно діючий та підзвітний їй орган - Президію Верховної Ради Української РСР.
Статтею 108 Конституції Української РСР 1978 року визначені повноваження Президії Верховної Ради Української РСР, у тому числі щодо скликання сесії Верховної Ради Української РСР, визначення порядку вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР; встановлення і зміни меж і районного поділу областей; утворення районів і районів в містах; перетворення селища в міста; встановлення підпорядкованості міст; впроваджень перейменування районів, міст, районів у містах, селищах та інших населених пунктів (пункти 2, 6).
Таким чином, до 1937 року встановлення меж міста Києва було віднесено до повноважень вищого органу державної влади - Верховної Ради Української РСР та ВЦВК Всеукраїнського з'їзду рад.
У період з 1937 року по 1996 рік питання щодо встановлення та змін меж населених пунктів було віднесено до компетенції Верховної Ради Української РСР, яка діяла через свій постійно діючий орган - Президію Верховної Ради Української РСР.
З 1996 року, відповідно до пункту 29 статті 85 Конституції України, до виключних повноважень Верховної Ради України віднесено утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів.
Разом з тим, як встановлено судом, крім Указів Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941 року , від 30.12.1962 року, від 04.01.1965 року інших рішень щодо адміністративно-територіального устрою селища Коцюбинське не видавалось, а проекти встановлення межі міста Києва Верховною Радою України (на час існування відповідних повноважень) не затверджувались, державний акт про межі міста Києва не видавався.
Відповідно до статей 173, 174, 176 Земельного кодексу України 2001 року, межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом, який видається на підставі затвердженого відповідною радою проекту встановлення межі.
Матеріали справи, зокрема наданий позивачем лист Київської обласної ради від 27.07.2009 року № 1292/06-02, підтверджують, що з моменту набрання чинності Земельним кодексом України 2001 року проект встановлення межі селища Коцюбинське, відповідно до вимог Земельного кодексу України для проходження комплексної державної експертизи не надходив та Київською обласною радою не затверджувався.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій»від 22.05.2003 року № 858-ІV, одним із видів землевпорядної документації є схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень та проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів.
Згідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», до компетенції місцевої ради віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Статтею 19 Закону України «Про землеустрій»передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать, організація і здійснення землеустрою, вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону, а відповідно до статті 20 вказаного Закону передбачено, що організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 22 Закону України «Про землеустрій»визначено, що землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.
Статтею 184 Земельного кодексу України передбачено, що землеустрій передбачає зокрема встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань.
Згідно зі статтею 107 Земельного кодексу України, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про землеустрій», інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Оскільки будь-яких інших рішень щодо адміністративно-територіального устрою селища міського типу Коцюбинське уповноваженими органами державної влади або управління не приймалося, керуючись статтею 107 Земельного кодексу України, Коцюбинська селищна рада розпочала проведення робіт по відновленню та інвентаризації меж селища.
За наслідками проведення відповідних дій на замовлення ради проектною землевпорядною організацією було підготовлено матеріали інвентаризації адміністративно-територіальних меж селища міського типу Коцюбинське, відповідно до яких площа селища міського типу Коцюбинське становила 4065 га. Матеріали подано на розгляд до Відділу земельних ресурсів у місті Ірпінь Київської області.
Відділом Держкомзему у місті Ірпінь було погоджено вказану технічну документацію із землеустрою та незалежно від проведених робіт по інвентаризації та відновленню було рекомендовано розробити та затвердити проект встановлення межі селища відповідно до вимог Земельного кодексу України.
06.11.2009 року рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області «Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське»№ 170, затверджено матеріали інвентаризації щодо відновлення меж смт. Коцюбинське, які було встановлено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 року. Також, було затверджено опис адміністративно-територіальних меж смт. Коцюбинське згідно з додатком № 1 до рішення.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 24.05.2011 року у справі № 2-а-3398/11 рішення Коцюбинської селищної ради Київської області «Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське»від 06.11.2009 року № 170 -визнано законним.
29.04.2010 року Коцюбинською селищною радою Київської області прийнято рішення № 75 «Про погодження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області та впорядкування питань землекористування». Відповідно до пункту 1 вказаного рішення селищному голові доручено укласти договір на розробку проекту землеустрою щодо встановлення межі селища Коцюбинське, який після погодження Коцюбинською селищною радою направити на затвердження до Київської обласної ради, а після затвердження проекту Київською обласною радою - отримати державний акт про межі селища Коцюбинське.
Пунктом 2 рішення Коцюбинської селищної ради від 29.04.2010 року № 75, передбачено, що до моменту затвердження проекту встановлення межі при вирішенні питань адміністративно-територіального устрою та землеустрою, необхідно керуватися межами селища Коцюбинське площею 4065 га, які встановлені Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941 року з урахуванням рішення Коцюбинської селищної ради від 06.11.2009 року № 170.
З наведеного слідує, що приймаючи рішення від 29.04.2010 року № 75, Коцюбинська селищна рада Київської області реалізовувала надане їй чинним законодавством право виступати замовником розроблення проекту землеустрою щодо встановлення межі селища та право на вирішення питань врегулювання земельних відносин і відносин адміністративно-територіального устрою на підставі раніше прийнятих рішень Коцюбинської селищної ради з метою впорядкування земельно-адміністративних відносин до завершення розроблення відповідного проекту та встановлення межі селища.
Відповідно до статі 173 Земельного кодексу України, межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.
Згідно із статтею 174 Земельного кодексу України, рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.
Статтею 3 Закону України «Про планування і забудову територій»від 20.04.2000 року № 1699-III передбачено, що планування територій здійснюється відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про планування і забудову територій», планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації. Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно з встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством. Містобудівна документація затверджується відповідною місцевою радою з визначенням строку її дії та переліку раніше прийнятих рішень, що втрачають чинність, а також тих рішень, до яких необхідно внести відповідні зміни.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про планування і забудову територій», генеральним планом населеного пункту визначаються: потреби в територіях для забудови та іншого використання; потреба у зміні межі населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання територій; межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; планувальна структура та просторова композиція забудови населеного пункту; загальний стан довкілля населеного пункту, основні фактори його формування, містобудівні заходи щодо поліпшення екологічного і санітарно-гігієнічного стану; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.
До виключної компетенції місцевих рад, відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», віднесено повноваження щодо затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.
На виконання вищезазначених приписів чинного законодавства, Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 15.09.2010 року № 153 затверджено Генеральний план смт. Коцюбинське, розроблений Державним підприємством «Науково-дослідний і проектний інститут містобудування», відповідно до якого загальна площа селища становить 4065 га.
Із прийняттям вказаного рішення, Коцюбинською селищною радою фактично затверджено містобудівну документацію селища, яка передбачає планувальні заходи щодо розвитку внутрішньої та зовнішньої інфраструктури селища в межах, встановлених Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941 року, і матеріалів інвентаризації меж селища.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).
З огляду на викладене, при прийнятті рішення «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «Спільнота»на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу»від 11.10.2010 року № 184 Коцюбинська селищна рада Київської області керувалась матеріалами інвентаризації щодо відновлення меж смт. Коцюбинське, які було встановлено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 року, а також рішеннями Коцюбинської селищної ради Київської області «Про інвентаризацію меж смт. Коцюбинське»від 06.11.2009 року № 170, «Про погодження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області та впорядкування питань землекористування»від 29.04.2010 року № 75, «Про затвердження Генерального плану смт. Коцюбинське»від 15.09.2010 року № 153 та діяла в межах визначених законом повноважень.
Оскільки рішенням від 11.10.2010 року № 184 було надано дозволи на розроблення проектів землеустрою лише щодо земельних ділянок, які згідно матеріалів інвентаризації меж включались до меж селища міського типу Коцюбинське, суд дійшов висновку, що Коцюбинська селищна рада Київської області була наділена достатніми повноваження щодо розпорядження вказаними земельними ділянками і підстави для скасування оскаржуваного рішення -відсутні.
Законність прийнятого відповідачем рішення «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «Спільнота»на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу»від 11.10.2010 року № 184 також підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду 16.02.2012 року № 2а-3337/11/2670.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд не бере до уваги посилання прокурора на рішення Київської міської ради «Про адміністративно-територіальний устрій міста Києва»від 30.01.2001року № 62/1139, «Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи»від 27.04.2001 року № 280/1257 в якості доказу віднесення земельних ділянок до території міста Києва, оскільки у Київської міської ради відсутні повноваження на встановлення межі адміністративних районів міста Києва, що відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 13.07.2001 року № 13-рп/2001 у справі стосовно повноваження міських рад самостійно вирішувати питання утворення і ліквідації районів у місті (справа про адміністративно-територіальний устрій).
Вказані нормативні акти Київською міською радою приймалися в односторонньому порядку без узгодження меж з представницькими органами Київської області та з порушенням вимог діючого законодавства.
Інші подані прокурором докази встановлення меж міста Києва в попередні роки (рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про встановлення межі м. Києва»від 09.06.1959 року № 899, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про затвердження меж м. Києва та адміністративних районів міста»від 30.09.1976 року № 1103) підтверджують лише обставини опису меж міста Києва, який проводився безпосередньо виконкомом Київської міської ради, без підтвердження наявності підстав такого опису, згідно з діючим на той час законодавством, зокрема -рішеннями Президії Верховної Ради Української РСР.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає безпідставним твердження позивача про те, що земельні ділянки щодо яких відповідачем надано дозвіл на розробку проектів землеустрою відносяться до території міста Києва і право розпорядження такими земельними ділянками належить Київській міській раді.
Також позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність права власності чи право користування у КП «Святошинське лісопаркове господарство»на спірні території.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні державні акти про право власності або користування на земельні ділянки лісового фонду відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, а надані матеріали «Реєстр земельних ділянок»КП «Святошинське лісопаркове господарство»не є матеріалами лісовпорядкування, а становлять лише таксаційний опис лісових ділянок, що обслуговуються КП «Святошинське лісопаркове господарство»без вказівки на їх фактичне місце знаходження. Вказані матеріали не погоджені у встановленому законом порядку та не містять картографічного зображення відповідних кварталів лісництв.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Згідно з пунктом 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Статтею 48 Лісового кодексу України визначено, що матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Позивачем не доведено обставин віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення.
Акт співробітників Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України від 04.06.2009 року про обстеження лісових насаджень, що примикають до смт. Коцюбинське не може бути належним доказом віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, або визначення приналежності деревної або іншої лісової рослинності до категорії лісу. Вказаний акт свідчить про обстеження лісових насаджень, що примикають до смт. Коцюбинське від будинків 11 і 11б по вулиці Меблевій, лікарні та вулиці Шевченка. Зі змісту вказаного акту не можливо дійти однозначного висновку щодо територіального віднесення відповідних лісових насаджень до того чи іншого лісництва або територій міста Києва. Вказаний акт підписаний двома науковими співробітниками і завірений печаткою відділу кадрів, що не дає підстав стверджувати про належність оформлення відповідного документа.
Аналогічні обставини встановлено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 09.10.2012 року № К/9991/47372/12, що прийнята за результатами розгляду касаційних скарг представників Кляпітури М.В., Резніченко К.Г., Захарчука І.А, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві, Коцюбинської селищної ради Київської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 року у справі № 2а-6326/11/2670 за позовом Київської міської ради до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Ірпінської міської ради Київської області, Коцюбинської селищної ради Київської області, за участю прокуратури міста Києва, треті особи - Державне агентство земельних ресурсів України, Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», Комунальне підприємство Київської обласної ради «Обласний лісгосп», Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України, про визнання бездіяльності протиправною, рішень нечинними та їх скасування, зобов'язання вчинити дії.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною другою статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, прокурор та позивачі суду не надали.
Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Відповідач не надав суду належних доказів понесення ним будь-яких витрат, отже стягнення з позивача на користь відповідача будь-яких коштів не підлягає.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державного агентства земельних ресурсів України до Коцюбинської селищної ради Київської області, третя особа: Житлово-будівельний кооператив «Спільнота» про визнання протиправним та скасування рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 184 від 11.10.2010 року «Про надання дозволу житлово-будівельному кооперативу «Спільнота» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд членів кооперативу» - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 14 грудня 2012 р.