Справа № 1570/5040/2012
03 грудня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Андрухіва В.В.
при секретарі Белан М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ОНИСС" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ОНИСС" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003202301 від 07 липня 2012 року. Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що 20 червня 2012 року ним було отримано Акт №462/22-20955698 від 20 червня 2012 року документальної позапланової невиїзної перевірки, в якому зазначено, що ТОВ Фірма «Онисс»допустило порушення ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України, а саме: правочин, укладений між позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс», має ознаки нікчемності та є нікчемним, та ТОВ Фірма «Онисс»встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 70 520,42 грн. за травень 2011 року. 07 липня 2012 року позивачем було отримано податкове-повідомлення рішення від 07 липня 2012 року за №0003202301, яке вказує, що на підставі акту перевірки № 462/22- 20955698 від 20 червня 2012 року встановлено порушення ч.1, ч.5 ст. 203, ч.1, ч.2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, п.198.3 ст. 198 та п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим ТОВ Фірмі «ОНИСС»збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів на суму 70 520 гривень. Позивач вважав, що наведені висновки акту перевірки є помилковими, при проведенні перевірки взагалі не взято до уваги наявні первинні документи позивача, які спростовують ці висновки та доводять протиправність оскаржуваного повідомлення-рішення. Позивач також зазначав, що правомірно отримав право на податковий кредит за договором, укладеним з ПП «Фіто Сервіс Плюс», оскільки ТОВ Фірмою "ОНИСС" отримані податкові накладні, отримано м"ясну продукцію згідно умов договору та сплачені кошти за вказаний товар, тобто ними виконані усі передбачені законодавством умови щодо віднесення до податкового кредиту сумм податку на додану вартість по данному договору.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов з наведених вище підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважаючи його необгрунтованим, надав заперечення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ОНИСС" діє на підставі статуту, зареєстрованого розпорядженням представника президента у Комінтернівському районі Одеської області 24 квітня 1993 року, про що зроблено запис в журналі обліку реєстраційних справ за номером 291. Нова редакція статуту підприємства зареєстрована Комінтернівською райдержадміністрацією 28 серпня 2001 року за № 0182, код ЄДРПОУ 20955698.
Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ОНИСС" взято на податковий облік в ДПІ Комінтренівського району 12.10.1996 року, реєстраційний № 58
У період з 07.06.2012 року по 13.06.2012 року фахівцями у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Фірма "ОНИСС" з питань нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам із Приватним підприємством «Фіто Сервіс Плюс»за період квітнеь, травень 2011 року, за результатами якої було складено відповідний акт № №462/22-20955698 від 20 червня 2012 року, в якому зазначено, що ТОВ Фірма "ОНИСС" порушила ч.1, ч. 5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, 228 ЦК України, в результатаі чого, правочини виражені в укладанні угод між ТОВ Фірма «ОНИСС»та ПП «Фіто Сервіс Плюс», мають ознаки нікчемності та є нікчемними -в силу припису закону; п. 198.3 ст. 198 та п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 70520 грн. у т.ч. за травень 2001 року на суму 70520 грн.
З вказаним Актом перевірки ТОВ Фірма «Онисс»не погодилася та 25 червня 2012 року подала свої заперечення до ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС.
У відповіді на заперечення позивача було зазначено, що ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС вважає акт позапланової виїзної перевірки від 20.06.2012 року №462/22/20955698 таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а заперечення щодо акту перевірки необгрунтованим.
07 липня 2012 року позивачем було отримано податкове-повідомлення рішення від 07 липня 2012 року за №0003202301, яким ТОВ Фірмі «ОНИСС»збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів на суму 70 520 гривень.
Не погодившись із зазначеним податковим повідомлення-рішенням, ТОВ Фірма "Онисс" в порядку статті 56 Податкового кодексу України звернулася зі скаргою до Державної податкової служби в Одеській області, в якій просила скасувати податкове повідомлення рішення за №0003202301 від 07 липня 2012 року.
Рішенням про результати розгляду первинної скарги Державної податкової служби в Одеській області від 06 серпня 2012 року первинну скаргу ТОВ Фірма «Онисс» залишено без задоволення.
Як встановалено в ході розгляду справи, за період квітень-травень 2011 року ТОВ Фірма «Онисс», код ЄДРПОУ 20955698 задекларувало податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 1372533грн., в тому числі: за квітень 2011 року - 621210 грн.; за травень 2011-року- 751323 грн.
Відповідно до наданих документів ТОВ Фірма "ОНИСС" уклало договір купівлі-продажу з ПП «Фіто Сервіс Плюс»за №0304 від 01.04.2011 року на отримання продукції м'ясної.
Даний договір підписаний Продавцем ПП «Фіто Сервіс Плюс»в особі І.Г.Черномурко та Покупцем ТОВ Фірма "ОНИСС" в особі І.В. Задорожного і скріплений печатками.
Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Предмет договору «Продавець зобов'язується на протязі строку дії дійсного Договору передати у власність Покупцю продукцію (далі Товар), а Покупець прийняти та оплатити вартість Товару за умов цього Договору». В пп. 2.4, пп. 2.5 п.2 Умови поставки та порядок передачі товару зазначено, що передача Товару представнику Покупця здійснюється на підставі виписаної йому Покупцем довіреності встановленого зразка та надання документів, які посвідчують його особу, у межах строку, що встановлюється сторонами під час прийняття заявки. Доставка Товару здійснюється Продавцем і за його рахунок за адресою вказаною Покупцем або за бажанням Покупця, шляхом самовивезення зі складу Продавця.
На виконання умов договору ПП "ФІТО СЕРВІС ПЛЮС", код за ЄДРПОУ 36671297 виписано (оформлено) видаткові накладні, рахунки-фактури та податкові накладні: видаткова накладна № РН-120401 від 12.04.2011 року, податкова накладна № 86 від 12.04.2011 року, видаткова накладна № РН-130403 від 13.04.2011 року, податкова накладна № 96 від 13.04.2011 року, видаткова накладна № РН-200405 від 20.04.2011 року, податкова накладна № 134 від 20.04.2011 року, видаткова накладна № РН-290404 від 29.04.2011 року, податкова накладна № 209 від 29.04.2011 року, видаткова накладна № РН-120501 від 12.05.2011 року, податкова накладна № 70 від 12.05.2011 року, видаткова накладна № РН-200501 від 20.04.2011 року, податкова накладна № 128 від 20.05.2011 року.
Розрахунки між ТОВ Фірма "ОНИСС" та ПП "ФІТО СЕРВІС ПЛЮС" за поставлений товар проводились у безготівковій формі, на підтвердження чого ТОВ Фірма "ОНИСС" надало реєстр документів по рахунку 26001120021 ЦВ ПАТ «Марфін Банк»за період з 13.04.2011 по 27.05.2011 року на загальну суму 300008,50 грн. з контрагентом ПП "ФІТО СЕРВІС ПЛЮС", а також платіжне доручення №257 від 12.04.2011 р. на суму 77268,00грн.
Згідно даних реєстру отриманих податкових накладних ТОВ Фірма "ОНИСС" до складу податкового кредиту був включений податок на додану вартість в травні 2011 року по вищезазначеним податковим накладним, які виписані в квітні та травні 2011 року на суму ПДВ 70520,41грн. В декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, вищезазначена сума була віднесена до рядка 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які: підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою».
Як вбачається з матеріалів справи, підставою проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, та як наслідок прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є факт отримання відповідачем інформації, що надійшла від ДПІ у м. Херсоні листом від 13.01.12 №288/7/15-211 з актом від 12.01.12 р. №13/15-2/36671297 „Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "ФІТО СЕРВІС ПЛЮС" (36671297) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку", згідно з висновком якого у ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС»(36671297) відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а тому згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені між постачальниками та покупцями за період з 01.01.2011 р. по 30.06.11 мають ознаки нікчемності; а також матеріалів кримінальної справи, що знаходиться в провадженні прокуратури м. Одеси №02201100183, порушеної за ознаками ст. 205 ч. 2 КК України, за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення ПП «Ілвекс-Груп», а також відносно керівників ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС»за ст.ст. 28 ч.3, 205 ч.2, 212 ч.3, 27 ч.5, 191 ч.5 КК України.
Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до п. 14.1.36 Податкового кодексу України, господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до вимог ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. (дана позиція підтверджена постановою ВАСУ по справі № к/9991/50772/12 від 14.11.2012 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс»правочину.
Таким чином, відповідачем не доведено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.
Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 228 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Судом встановлено, що позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс»було укладено правочин у письмовій формі, який був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Стаття 198 ПК України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2008р. (в ЄДРСР № 2362425), у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумнівів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. При цьому, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також, не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу само собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі, достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків, чи неподання податкової звітності).
Таким чином, судом не встановлено жодного факту, який би свідчив про те, що зміст правочину між позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс»не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеної угоди, відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності повноважень у посадових осіб підприємств на укладання такого договору в момент його укладання та відсутності повноважень ПП «Фіто Сервіс Плюс»виписувати податкові накладні. Проте, як позивач, так і ПП «Фіто Сервіс Плюс» станом на момент укладання правочину були зареєстровані як платники ПДВ, тобто ПП «Фіто Сервіс Плюс» було повноважне виписувати податкові накладні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину та презумпції правомірності рішень платника податку, укладений між позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс»правочини є чинним, а висновки відповідача про його нікчемність є помилковими та такими, що не грунтуються на дійсних обставинах справи.
За таких обставин, податковий кредит позивача за результатами господарських операцій, які мали місце між позивачем та ПП «Фіто Сервіс Плюс»сформований в повній відповідності з положеннями р.5 Податкового кодексу України.
Норми чинного податкового законодавства не передбачають обов'язок покупця сплатити ПДВ в бюджет, якщо такий податок не сплачений продавцем з вартості послуги, отриманої від покупця з урахуванням ПДВ. В іншому випадку покупець сплачував би такий податок двічі, що є неприпустимим.
Суд також критично відноситься до посилання відповідача на дані акту від 12.01.12 р. №13/15-2/36671297 „Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "ФІТО СЕРВІС ПЛЮС" (36671297) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку", згідно з висновком якого у ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС»(36671297) відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а тому згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені між постачальниками та покупцями за період з 01.01.2011 р. по 30.06.11р. мають ознаки нікчемності, - оскільки відповідно до п. 10 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, у разі неможливості проведення перевірки складається відповідний акт, який засвідчує цей факт.
Відповідно до п.п. 5.2.3 Наказу від 21 лютого 2007 року № 110 "Про затверджения Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків", якщо за наслідками перевірки встановлено відсутність платника податків за його місцезнаходженням (місцем проживання), то складається акт перевірки місцезнаходження платника податків та проводиться робота із з'ясування фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків.
Тобто, із змісту, вищевказаних норм вбачається, що за результатами перевірки платника податку, місцезнаходження якого не встановлено, складається акт, проте в ньому повинні зазначатися причини неможливості проведення перевірки.
В даному випадку за результатами перевірки в складеному акті зроблений висновок про те, що угоди, укладені ПП «ФІТО СЕРВІС ПЛЮС» за період з 01.01.2011 р. по 30.06.11 року мають ознаки нікчемності.
Проаналізувавши приписи норм Податкового кодексу України, які регулюють порядок проведення перевірок та Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів державної податкової служби з питань реєстрації та обліку платників податків, затвердженого наказом від 28 лютого 2007 року № 110, суд вважає, що у разі відсутності платника податку за місцезнаходженням у акті перевірки повинні зазначатися лише причини неможливості проведення перевірки та ніяким чином не можуть робитися висновки за результатами первірки, які впливатимуть на права, свободи та інтереси інших осіб, в даному випадку позивача.
Окрім того, позивачем в судовому засіданні з метою доведенності того, що правочин між позивачем та контрагентом не має ознак нікчемності та всі операції, якими супроводжувався цей правочин, підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, надані всі копії первинних документів, які також представлялися перевіряючим під час проведення перевірки, що відображені в акті.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте відповідачем не доведено суду правомірність та обґрунтованість оскаржуваного повідомлення рішення, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ОНИСС" підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо, іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Так, судові витрати, понесені позивачем та підтвердженні належними доказами, підлягають стягненню з Державного бюджету України у розмірі 2146 грн.
Керуючись ст. ст. 69, 71, 72, 159-163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ОНИСС"- задовольнити повністю.
Податкове повідомлення-рішення № 0003202301 від 07 липня 2012 року ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС - скасувати.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Комінтернівському районі Одеської області стягнути судові витрати у розмірі 705,21 грн. (сімсот п'ять гривень 21 копійка) із Державного бюджету України на користь ТОВ Фірма "ОНИСС" (код ЄДРПОУ 20955698) шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст постанови виготовлено 10 грудня 2012 року
Суддя: В.В.Андрухів