Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
27 листопада 2012 р. № 2-а- 8674/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Короткової О.В.,
за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників
позивача: не з'явився,
відповідача: Волосатової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства «Група інформаційно-інженерної підтримки»
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Приватне підприємство «Група інформаційно-інженерної підтримки», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати та визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 28.04.2012 р. № 0004382305 та № 0004372305.
В обґрунтовування позову платник податків вказує на те, що під час проведення перевірки контролюючим органом відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами було підтверджено своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплату податків та зборів по взаємовідносинах з контрагентами, а відтак -донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток вважає безпідставним, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення -необґрунтованими, незаконними, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
У судове засідання, призначене на 27.11.2012 р., представник позивача не прибув, хоча про дату, час та місце його проведення був повідомлений належним чином.
Відповідач під час розгляду даної справи проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають приписам чинного законодавства, у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, розглянувши та дослідивши подані документи і матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення даного спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Так судом встановлено, що працівниками податкової інспекції була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків: ТОВ «Електроспецтех»за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2010 р. та - грудень 2010 року, ТОВ «Техно Промбуд»за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2011 р. та ТОВ «Промбуд-Монтажінвест»за період з 01.05.2011 р. по 31.08.2011 р., їх реальності та повноти відображення в обліку.
За результатами зазначеної перевірки 25.01.2012 р. контролюючим органом було складено акт №236/2305/32867139.
Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(з наступними змінами та доповненнями) та п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит у перевіряємому періоді на загальну суму 56.996,99 грн. та порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. №334/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.5.1 п.138.5 ст.138, п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат на суму 50.694,27 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом були прийняті оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення від 08.02.2012 р. №001452305, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 57.005,00 грн. та №0001462305, яким збільшено суму податкових зобов'язані з податку на додану вартість на суму 70.017,00 грн.
Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем було оскаржено їх в адміністративному порядку, за результати якого контролюючим органом було прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 28.04.2012 р. №0004382305, якими збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 16.897,25 грн., та №0004372305, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 69.688,00 грн., які і є предметом оскарження у даній справі.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 -п.5.7 цієї статті.
Нормами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі -Закон України №168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2009 -2011 роки, відтак при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так і Податкового кодексу України.
Так, відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пп.138.1.1 названого пункту, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Нормами п.138.2 цієї ж статті передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Приписами пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У положеннях пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.
Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. №996-ХІV (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З правового аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Зазначене цілком кореспондує нормам пункту 5.1 статі 5 Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість».
Аналогічні приписи закріплено і у положеннях Податкового кодексу України, зокрема, у пункті 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно і до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту), відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу), відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, і відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами -ТОВ «Електроспецтех», ТОВ «Техно Промбуд»та ТОВ «Промбуд-Монтажінвест».
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та його контрагентами були укладені такі спірні договори підряду:
- від 01.03.2011 р. №1-03/11 з контрагентом ТОВ «Техно Промбуд», по виконанню ремонтно-будівельних робіт, а саме -поточний ремонт трубопроводу водопостачання на суму 8.407,00 грн.;
- від 01.03.2010 р. №1/03-Р10 з контрагентом ТОВ «Електроспецтех», по виконанню ремонтно-будівельних робіт приміщення Управління праці і соціального захисту населення, розташованого за адресою: Харківська обл., смт. Шевченкове, вул. Леніна 13, на суму 85.600,00 грн., та додаткова угода до вказаного договору від 01.10.2010 р. №1 на суму 2.500,00 грн.;
- від 05.04.2010 р. №05/04 з контрагентом ТОВ «Електроспецтех», по виконанню ремонтно-будівельних робіт приміщення Управління праці і соціального захисту населення, розташованого за адресою: Харківська обл., м. Чугуїв, вул. К.Лібкнехта, 35, на суму 21.516,00 грн.;
- від 05.05.2010 р. №05/05 з контрагентом ТОВ «Електроспецтех», по виконанню ремонтно-будівельних робіт приміщення Управління праці і соціального захисту населення, розташованого за адресою: Харківська обл., м. Балаклея, пл. Ростовцева, 4, на суму 35.037,90 грн.;
- від 01.12.2010 р. №1/12 з контрагентом ТОВ «Електроспецтех», по виконанню ремонтно-будівельних робіт приміщення Управління праці і соціального захисту населення, розташованого за адресою: Харківська обл., м. Чугуїв вул. К.Лібкнехта, 35, на суму 14.668,00 грн.;
- від 02.12.2010 р. №2/12 з контрагентом ТОВ «Електроспецтех», по виконанню ремонтно-будівельних робіт приміщення Управління праці і соціального захисту населення, розташованого за адресою: Харківська обл., м. Балаклея, пл. Ростовцева, 4, на суму 7.500,00 грн.;
- від 10.01.2011 р. №1/1-2 з контрагентом ТОВ «Промбуд-Монтажінвест», по виконанню ремонтно-будівельних робіт приміщення Управління праці і соціального захисту населення, розташованого за адресою: Харківська обл., м. Балаклея, пл. Ростовцева, 4, на суму 170.000,00 грн.;
- від 01.11.2010 р. №01/11 з контрагентом ТОВ «Технопром Буд», по виконанню ремонтно-будівельних робіт приміщень Управлінь праці та соціального захисту населення: Барвінківського, Великобурлукського, Близнюківського, Чугуївського, на суму 36.000,00 грн.
- від 01.12.2010 р. №01/12 з контрагентом ТОВ «Технопром Буд», по виконанню ремонтно-будівельних робіт приміщення Управління праці і соціального захисту населення Барвінківської, Близнюківської райдержадміністрацій на суму 114.000,00 грн.
На підтвердження виконання спірних господарських операцій позивачем було надано суду договори, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, специфікації, протоколи погодження договірної ціни, відомості робіт, основних матеріалів, спеціального обладнання, кошториси, технічні завдання, тендерні пропозиції та довідки щодо вартості виконаних будівельних робіт, програми виконання робіт, календарні плани -графіки, копії яких долучено до матеріалів справи.
Водночас, позивачем на неодноразові вимоги суду не надано наступного.
Зокрема, відповідно п.4.1 усіх зазначених спірних договорів, позивач зобов'язувався своєчасно забезпечувати контрагентів енергоресурсами та основними та допоміжними матеріалами належної якості, які необхідні для виробництва робіт. Однак, позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували забезпечення позивачем енергоресурсів контрагентам, а також -забезпечення останніх основними та допоміжними матеріалами.
Відповідно до п.4.2 названих договорів, позивач зобов'язувався надати контрагентам на час проведення будівельних робіт безкоштовне робоче приміщення безпосередньо на території робочого об'єкту, яке б слугувало для зберігання матеріалів та інструментів. Але суд з матеріалів справи не вбачає доказів які б підтверджували надання позивачем своїм контрагентам зазначеного приміщення по жодному зі спірних договорів.
Згідно п.4.3 спірних договорів, позивач зобов'язувався розробляти та зіставляти документи форми КБ-3, але зазначені форми до жодного із зазначених договорів не долучені і на вимогу суду не надані.
Як вбачається з п.4.6 зазначених договорів, позивач зобов'язувався на час проведення будівельних робіт призначити відповідальну особу для забезпечення оперативного рішення технічних, виробничих, організаційних питань з персоналом свого підприємства, але на неодноразову вимогу суду також не надано інформації та письмових доказів того, кого було призначено відповідальною особою.
Крім того, п.2.1 договору від 01.03.2011 р. №01-03/11, було передбачено виконання контрагентом позивача поточного ремонту трубопроводу водопостачання. Водночас, ні з тексту названого договору, ні з жодних інших документів, зокрема, акту за березень 2011 року №1, не вбачається поточний ремонт якого саме трубопроводу водопостачання був здійснений (де конкретно він був територіально розміщений), що також дає підстави для висновку щодо обґрунтованості доводів контролюючого органу про фіктивність зазначеного правочину та відсутність факту його реального виконання.
Позивачем також не надано пояснень чому у наданих контрагентами позивача (ТОВ «Технопром Буд», ТОВ «Електроспецтех», ТОВ «Промбуд-Монтажінвест») кошторисах та довідках вартості виконаних будівельних робіт відсутні будь-які дані щодо того з яких матеріалів було здійснено виконання робіт.
Суд також зауважує, що відповідно до змісту договорів від 05.04.2010 р. №05/04 та від 01.12.2010 р. будівельні роботи здійснювалися за адресою: Харківська обл., м. Чугуїв вул. К.Лібкнехта, 35, від 05.05.2010 р. №05/05 та від 02.12.2010 р. №2/12 та від 10.01.2011 р. №1/1-2 будівельні роботи здійснювалися за адресою: Харківська обл., м. Балаклея, пл. Ростовцева, 4, тобто різні договори були укладені з метою виконання будівельних робіт на однакових об'єктах. Крім того, усі вони були укладені з одним контрагентом -ТОВ «Електроспецтех»лише на різні суми.
Позивач в обґрунтування своїх доводів також вказує, що зазначені спірні договори були укладені з метою виконання відповідних договорів, укладених з Управліннями праці і соціального захисту населення, які також є аналогічними за своїм змістом.
Суд зазначає, позивача було зобов'язано надати суду письмові пояснення та докази по програмі виконання робіт за договором підряду від 19.02.2010 р. №4807-R1-20-01.3, укладеним з Управлінням праці та соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, а саме - про те яким чином транспортувалися матеріали на будівельний об'єкт, яким транспортом, хто та яким чином поставляв необхідне обладнання для виконання будівельних робіт. Як вбачаться з матеріалів справи, позивачем не надано витребуваних судом доказів.
Крім того, умовами зазначеного договору не передбачалося залучення до надання певних видів послуг третіх осіб (субвиконавців). Доказів погодження залучення субвиконавців до виконання таких робіт позивачем на неодноразові вимоги суду також не надано.
Слід також зазначити, що зі змісту названого договору вбачається, що Управлінням праці та соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області було укладено цей договір саме з позивачем за результатами акцептування тендерної пропозиції позивача з урахуванням наявності в останнього ліцензій на будівельну діяльність. Між тим, доказів наявності відповідних діючих будівельних ліцензій у контрагентів позивача по спірним договорам суду не надано.
Відповідно до п.6 Додатку 1 до вказаного договору позивача було визначено відповідальним за дотримання усіх заходів безпеки на об'єкті будівництва, проте, на неодноразові вимоги суду позивачем не було надано підтвердження того, що ним було здійснено хоч якісь заходи безпеки на такому об'єкті.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реальності господарських операцій за договором №4807-R1-20-01.3 позивачем долучено програму виконання робіт (т.2, а.с. 141), в якій визначено основні будівельні матеріали, основні машини та механізми, необхідні для виконання ремонтно-будівельних робіт. Однак, позивачем не надано суду пояснень з приводу того хто був власником таких матеріалів, основних машин та механізмів, яким чином вони були доставлені на об'єкт будівництва.
Пунктом 1.3 зазначеного додатку (т.2, а.с. 142) було визначено потребу в людських ресурсах, але позивачем також не було надано суду журналів обліку робочого часу працівників на відповідних об'єктах будівництва.
Позивачем також надано суду тендерну пропозицію підрядника в якій визначено вартість будівельних матеріалів, з яких мали бути здійснені будівельні роботи, водночас доказів придбання таких матеріалів позивачем суду також не надано.
Підприємством до матеріалів справи також долучено копії специфікації основних матеріалів, необхідних для виконання ремонтно-будівельних робіт в приміщенні Управління праці та соціального захисту населення Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області до вказаного договору. Проте, у названому документі не зазначено дати його підписання, прізвищ та посад осіб, якими його узгоджено, взагалі відсутні підписи, виходячи з чого зазначений документ не можна вважати належним чином оформленим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Між тим, згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Нормами пункту 2.4 названого Положення передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, в порушення наведених приписів, позивачем до матеріалів справи долучено документ, який має дефекти форми, змісту та походження, оскільки в ньому не вказано дата і місце складання, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення вказаних у ньому робіт і правильності їх оформлення, підписів або інших даних, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції. Вказане дає підстави для висновку, що наданий позивачем документ не містить інформації на підтвердження реальності спірної господарської операції.
Аналогічні недоліки наявні й в оформленні додатків та специфікацій до договорів з іншими Управліннями праці та соціального захисту населення, зокрема -Близнюківської, Чугуївської, Барвінківської та ін.
Правовий аналіз встановлених фактів свідчить на користь висновку про те, що вигода позивача при декларуванні фактичності здійснення спірних господарських операцій полягала лише у зменшенні бази оподаткування, у той час як реальне їх виконання -не відбулося.
Зважаючи на викладене, судом встановлено, що позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про фактичне виконання умов спірних договорів, а надані суду докази не є достатніми у розумінні положень Глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України, які б свідчили про реальність виконання умов спірних господарських операцій, та не спростовують висновків суду.
Суд зауважує, що наявність формально складених, проте недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам справи спростована, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій.
Відсутність реально вчинених господарських операцій та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за правовим змістом пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку. Тому документи, складені з посиланням на зазначені договори, не породжують для сторін жодних юридичних наслідків, зокрема, для позивача - права формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
Зважаючи на наведене, судом було реалізовано процесуальні приписи статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України та з власної ініціативи неодноразово витребувано у позивача докази на підтвердження реальності спірних правочинів. Проте, позивачем таких доказів суду не надано.
Процесуальними вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
З огляду на зазначене, а також факт того, що позивачем не надано суду доказів, які б спростовували викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу щодо встановлених порушень податкового законодавства, суд вважає, що оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак -відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 158 -163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Група інформаційно-інженерної підтримки»відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Короткова О.В.