Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
06 грудня 2012 р. № 2-а- 11699/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Короткової О.В.,
за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників
позивача: Зими О.О.,
відповідача: Бондар Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанська виробнича компанія»
до Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Слобожанська виробнича компанія», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.04.2012 р. № 0000401531, № 0000411531.
В обґрунтовування позову платник податків вказує на те, що під час проведення перевірки контролюючим органом відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами було підтверджено правомірність формування складу валових витрат та складу податкового кредиту з податку на додану вартість, а відтак -донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на прибуток та зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість є безпідставним, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, незаконними та підлягають скасуванню.
З огляду на зазначене, позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про їх задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, розглянувши та дослідивши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, представниками податкової інспекції було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань проведення фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон Груп Ко»в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р. та 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р., податку на прибуток за 3-ій квартал 2011 року, за результатами якої 03.04.2012 р. складено відповідний акт перевірки №112/15-314/35970607.
Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів частини 5 статті 203, частин 1 та 2 статті 215, пункту 1 статті 216 Цивільного кодексу у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме -правочинам здійсненими з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон Груп Ко».
Зазначене на думку контролюючого органу призвело до порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що у свою чергу призвело до порушення п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України -завищення залишку від'ємного значення за липень 2011 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на зазначену суму, а саме -у частині віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на 99.745,07 грн., а також - порушення п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9, п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України у частині включення до валових витрат у ІІІ кварталі 2011 року 114.706,83 грн.
На підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією 20.04.2012 р. було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення: №0000401531, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 114.706,83 грн.; та №0000411531, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2011 року у розмірі 99.745,00 грн.
Судом встановлено, що підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток позивачу та зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення підприємством до складу валових витрат та складу податкового кредиту вартості товарів та суми податку на додану вартість, сплаченої у їх ціні, отриманих платником податків відповідно до умов Договору поставки від 03.05.2011 р. укладеного з контрагентом -Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон Груп Ко». Зазначений договір податкова інспекція вважає нікчемним, оскільки він укладений з порушенням вимог частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України та з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
З огляду на викладене, відповідачем зроблений висновок, що видані названим контрагентом позивачу податкові та видаткові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість та включення позивачем витрат по спірній господарській операції до складу валових.
Однак, суд вважає зазначені доводи податкової інспекції передчасними та помилковими з огляду на таке.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. №996-ХІУ (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Зазначене цілком кореспондує нормам Податкового кодексу України, зокрема -пункту 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Так, відповідно до п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 -138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з пп.138.1.1 названого пункту, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 -140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що правильність формування складу витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Судом встановлено, що у перевіряємому періоді, а саме -травні та липні 2011 року, позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «Маркон Груп Ко».
Так, між позивачем та його контрагентом у травні 2011 року було укладено договір поставки від 03.05.2011 р. №03-05 КП на постачання продукції.
Специфікація товару була визначена сторонами спірного договору у додаткових угодах від 20.05.2011 р. №1, від 01.07.2011 р. №2.
Судом досліджено та встановлено обставини реальності здійснення позивачем спірної господарської операції, а саме -податкові накладні (від 23.05.2011 р. №112, від 23.05.2011 р. №123, від 24.05.201 р. №131, від 01.07.2011 р. №11), видаткові накладні (від 20.05.2011 р. №230503, від 23.05.2011 р. №230504, від 24.05.2011 р. №240504, від 01.07.2011 р. №010711), банківські виписки, оборотно-сальдові відомості. Копії зазначених документів долучено до матеріалів справи.
Крім того, позивачем на підтвердження реальності вчинення зазначеної спірної господарської операції було надано суду докази подальшої реалізації придбаного товару, а саме -по Договору поставки від 04.05.2011 р. №04/05/11-1 та додаткових угод до нього, копії яких долучено до матеріалів справи.
Також на обґрунтування доводів викладених у позові та підтвердження використання частини товарів у власній господарській діяльності, позивачем надано суду відповідні акти списання, оборотно-сальдові відомості.
Відносно доводів контролюючого органу щодо відсутності документів, що підтверджують транспортування товару, позивачем надано пояснення та встановлено судом, що поставка товару здійснювалася на умовах СРТ («Інкотермс-2000») м. Харків, вул. Рубанівська, 4 та у названому місці товар був отриманий кінцевим споживачем -Підприємством Холодногірської виправної колонії (18). Умовами СРТ, згідно правил «Інкотермс-2000», як і спірним договором, на покупця (позивача) не покладався обов'язок перевезення та розвантаження товару у відповідному місці призначення.
Податковим органом не було спростовано питання реальності вчинення спірної господарської операції.
У той же час, відповідачем не було наведено суду належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведеної позивачем спірної господарської операції. Доводи, на які посилається податкова інспекція, не є беззаперечними та належними доказами фіктивності спірного правочину.
Слід зазначити, що вказані правовідносини у сфері оподаткування регулюються також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, положеннями якого встановлено презумпцію правомірності рішень платнику податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюються і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків складу податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом наведеної норми, податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Крім того, суд зазначає, що пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 вказаного кодексу визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо правомірності формування позивачем складу витрат та віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару по спірним податковим накладним.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи зі змісту наведеної процесуальної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.
Тобто, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанська виробнича компанія» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю, а відтак, податкові повідомлення-рішення від 20.04.2012 р. № 0000401531, № 0000411531 підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 158, 159, 160 -163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанська виробнича компанія» задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.04.2012 р. № 0000401531, № 0000411531.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Короткова О.В.