Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
10 грудня 2012 р. 2а- 12459/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Волошина Д.А., суддів -Зінченка А.В., Панова М.М. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Громадянина Киргизстану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Громадянин Киргизстану ОСОБА_2, з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області , в якому просить суд, скасувати рішення Державної міграційної служби України №119-12 від 17.09.2012 року; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути скаргу на наказ ГУ ДМС України в Харківській області №142-о від 06.06.2012 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що не погоджується з прийнятим Державною міграційною службою України рішенням №119-12 від 17.09.2012 року про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи свої вимоги наявним побоюванням стати жертвою переслідувань в країні національної належності.
У письмових запереченнях на позов відповідач проти позову заперечував, оскільки позивач не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ані в заяві, ані в ході співбесіди. Оскаржуване рішення органу міграційної служби було видано у межах компетенції, згідно з вимогами чинного законодавства, є правомірним, обґрунтованим та прийнятим на підставі повного та всебічного вивчення обставин, викладених позивачем у заяві, та наявних у матеріалах справи.
Позивач у в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача та третьої особи у судове засідання свого уповноваженого представника не направили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка про день і час слухання справи.
Розглянувши відомості про належне повідомлення сторін про час, дату та місце розгляду справи, заяву позивача про розгляд справи без його участі, враховуючи положення ч. 6 ст. 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін за наявними в ній матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач звернувся до Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області 16.05.2012 року із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до п. 2 ст. 2, ст.ст. 5, 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на виконання наказу МВС України від 07.09.2011 року №649 її прийнято до розгляду заяву позивача про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, про що прийнято наказ від 16.05. 2012 року №112-о.
На момент подання заяви до органу міграційної служби у Харківській області позивач на території України перебував легально.
Наказом Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 06.06.2012 року №142-о відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Рішенням Державної міграційної служби України від №119-12 від 17.09.2012 року відхилена скарга Громадянина Киргизстану ОСОБА_2 на рішення Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів справи вбачається, що при відхиленні скарги позивача Державна міграційна служба України виходила з тих підстав, що за результатами оцінки матеріалів справи про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина, не встановлено фактів щодо переслідування заявника у країні своєї громадянської належності та щодо можливості, у разі повернення на батьківщину, застосування щодо вказаного громадянина смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Позивач, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Киргизстану, країною походження позивача є Киргизстан, м. Ош, за національністю позивач - узбек, віросповідання - іслам
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011, № 3671-VI (далі - Закон) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання ( п.13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")
Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
З матеріалів особової справи №2012НАR-50 Громадянина Киргизстану ОСОБА_2 вбачається, а саме з заяви - анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.05.2012 року позивач просить визнати його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в країні походження у нього є цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через його національну належність.
Свої побоювання позивач обґрунтовує виникненням небезпеки власному життю через події червня 2010 року в Киргизстані, зазначивши, що в осередку червневого конфлікту в м. Ош опинився випадково та під час етнічного конфлікту йому разом з іншими узбеками довелося захищати свій будинок, вулицю від киргизів. Після чого узбекських чоловіків затримувала міліція, за участь у масових заворушеннях.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування та надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
З протоколу співбесіди позивача від 29.05.2012 року вбачається, що позивач приїхав до України у 2002 році. Того ж року отримав в Україні свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та займався продажем пастельної білизни на ринку «Барабашова». Через деякий час його дружина теж переїхала до України та зареєструвалася приватним підприємцем. Позивач повідомив, що з 2002 року періодично мешкав в Україні. В осередку червневого конфлікту в м. Ош опинився випадково: разом з родиною приїхали добудовувати будинок та зазначив, що під час етнічного конфлікту йому разом з іншими узбеками довелося захищати свій будинок, вулицю від киргизів, а саме, разом з братами та іншими чоловіками будував барикади. Також позивач зазначив, що в Киргизстані безперешкодно мешкає його сестра, 3 брати з родинами, жодних проблем на батьківщині позивач особисто не мав. ОСОБА_2 не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності виключно з економічних мотивів, хоча і визначає Киргизстан безпечною для себе країною.
Матеріали особової справи свідчать, що Громадянин Киргизстану ОСОБА_2 не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через особисті побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками національності.
Позивач не навів жодних доказів, які б свідчили про те, що в разі повернення на батьківщину він буде підданий нелюдському поводженню та матиме загрозу смерті внаслідок особистого переслідування, а його посилання на події 2010 року в Киргизстані не можуть бути визнані належним обґрунтуванням побоювань за своє життя.
Крім того, на співбесіді, надаючи пояснення, позивач взагалі спростовує існування будь-яких проблем, пов'язаних з владою країни громадянської належності, батьківщину позивач покинув легально, маючи дозвіл влади країни на виїзд; позивач ніколи не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані з його національною належністю; члени його родини під час червневих подій 2010 року перебували поза зоною зосередження конфлікту; участі у бойових діях чи в організації останніх ані позивач, ані члени його родини не брали; правоохоронними органами ані позивач, ані члени його родини не затримувалися; позивач разом з дружиною та рідними братами приймав участь у референдумі в кінці червня 2010 року, за словами позивача не було жодних проблем; позивач має непошкоджену власність - будинок; позивач користується захистом країни громадянської приналежності та безперешкодно отримав паспорт.
За матеріалами міжнародних організацій, ЗМІ та матеріалами наданими позивачем, після червневих подій 2010 року в Киргизстані пройшли дві важливі політичні події - референдум про перехід країни до парламентської форми правління (27 червня 2010 року) і парламентські вибори (10 жовтня 2010 року). Країна має нову конституцію, яка гарантує захист прав і свобод усіх громадян Киргизстану. За новою конституцією республіка є парламентською, президент країни виконує представницькі функції та може обіймати посаду лише на один термін.
30 жовтня 2011 року в Киргизстані пройшли президентські вибори, перемогу здобув чинний прем'єр-міністр - 55-річний ОСОБА_4. Голосування на президентських виборах у Киргизстані - перше після вигнання екс-лідера ОСОБА_3 у 2010 році. Міжнародні спостерігачі ще раніше відзначили наявність багатьох кандидатів, а також звернули увагу на поліпшення у виборчому законодавстві. За оцінками оглядачів, ці вибори, в разі їхнього успішного завершення, могли би стати прикладом демократії для авторитарних сусідів Киргизстану у Центральній Азії.
Державна влада Киргизстану концептуально вирішує питання державної політики у сфері етнічного розвитку. Головними принципами Концепції етнічного розвитку і консолідації суспільства Киргизстана є демократичні цінності, а саме: верховенство закону, дотримання прав людини, облік культурного різноманіття; збереження самобутності етнічних груп і недискримінація; забезпечення рівних можливостей незалежно від національної мови; перехід від домінування етнічної ідентичності до зміцнення державної ідентичності.
Характеризуючи ситуацію в Киргизстані, влада республіки відзначила соціально-політичну стабільність в країні, підвищення привабливості бізнес-середи, прогнозоване зростання ділової активності господарюючих суб'єктів на фоні поліпшення інвестиційного клімату, поступовий процес легалізації тіньової економіки для розширення податкової бази, що в сукупності з поліпшенням податкового адміністрування дозволить збільшити податкові доходи, відновлення торгової інфраструктури в постраждалих південних регіонах, створення державного агентства по залученню і просуванню прямих іноземних інвестицій в крупні національні проекти (гірничодобувна, металургійна галузі, електроенергетика, галузь по переробці сільськогосподарської продукції, а також в сферу туризму і інші напрями).
Зважаючи на значну нестабільність ситуації на півдні Киргизстану у червні 2010 року, необхідно зазначити, що згідно з п.164, А, гл. V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців особи, вимушені покинути країну походження в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, звичайно не розглядаються як біженці за визначенням Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року про статус біженців. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем.
Відповідно до позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців" від 16 грудня 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Обов'язок доказу здійснюється позивачем, який має надавати правдиві обґрунтування фактів, що стосуються заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято відповідне рішення. Тобто позивач повинен переконати посадову особу в правдивості своїх фактичних тверджень.
Позивач не довів жодного суттєвого факту заяви, документів у підтвердження обґрунтованості звернення не надав.
Твердження позивача щодо існування загрози його життю на батьківщині не є обґрунтованими. Матеріали справи свідчать, що міжетнічний конфлікт не призвів до будь-яких руйнівних наслідків у його родині.
Доказом того, що позивач користується захистом країни своєї громадянської належності свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання 17.04.2008 року паспорта, терміном дії до 17.08.2018 року (згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію). Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, несумісне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Викладене є підтвердженням тому, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує його права, як громадянина, а позивач користується захистом органів офіційної влади країни, громадянином якої він є, тобто добровільно прийняв захист від країни своєї громадянської належності, а значить він не потребує міжнародного захисту та не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Матеріали справи не містять обставин та відповідних доказів, що позивач в ході розгляду заяви виявив побоювання стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою. Позивач не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації. Учасником інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з релігійною належністю, політичними поглядами, він не був. Крім того позивач не належить до жодної соціальної групи (відповідно до п. 77-79 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця «певна соціальна група» включає в себе осіб однакового походження, звичок та соціального статусу).
Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач не виявив ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими.
Крім того суд зазначає, що згідно протоколів співбесід громадянин Киргизстану ОСОБА_2 не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності виключно з економічних мотивів, хоча і визначає Киргизстан безпечною для себе країною. Заява та протокол співбесід свідчить, що метою звернення позивача з відповідною заявою є легальне перебування та постійне проживання на території України, що підтверджується протоколом співбесіди від 29.05.2012 року.
При цьому суд зауважує, що згідно з п. F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця "мігрант -це особа, яка добровільно залишає країну, щоб поселитися в іншому місті, а його дії мотивуються особистим бажанням. Якщо особа переїджає тільки з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем." Пошук кращих економічних та соціальних умов життя є сферою правового регулювання Закону України "Про імміграцію" з відповідним правовим статусом, який набувається згідно з цим законом.
Судом встановлено, що за час перебування позивача в Україні подій для обгрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не виникло.
Позивач перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності. При цьому відсутні підстави вважати, що позивач не може повернутися до Киргизстану через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі внаслідок загального насилля чи подій, що серйозно порушують громадський порядок. Критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року позивач не відповідає, міжнародного захисту не потребує.
Проаналізувавши викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що надана позивачем інформація не дає підстав кваліфікувати його як особу, яка потребує додаткового захисту. Підстави для отримання позивачем додаткового захисту в Україні відсутні.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Судом встановлено, що позивачем не було надано фактів фізичного насилля та дискримінації по відношенню до позивача, порушення права на життя позивача та його сім'ї.
Відповідно до п. 6. ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно до ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень надав до суду достатні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.
Судом встановлено правомірність та обґрунтованість рішення Державної міграційної служби України №119-12 від 17.09.2012 року про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень при виконанні своїх функцій діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, позовні вимоги Громадянина Киргизстану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання повторно розглянути скаргу на наказ ГУ ДМС України в Харківській області №142-о від 06.06.2012 року задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.
Керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст.7-11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст.160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Громадянина Киргизстану ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії -залишити без задоволення.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Волошин Д.А.
Судді Зінченко А.В.
Панов М.М.