Справа № 2270/6554/12
Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.
Суддя-доповідач: Білоус О.В.
05 грудня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Білоус О.В.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів , -
ОСОБА_2 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому, третя особа на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та стягнення коштів. Позовні вимоги мотивовано тим, що 17.05.2012 року вона придбала легковий автомобіль HYUNDAI I10, реєстраційний номер НОМЕР_1, з метою реєстрації новопридбаного автомобіля сплатила 2610,00 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Вважає, що збір на обов'язкове пенсійне страхування в сумі 2610,00 грн. сплачений помилково, а тому кошти підлягають поверненню. Відтак, просила визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому щодо відмови у вчиненні дій щодо повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, стягнути з Державного бюджету України 2610,00 грн. помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні автомобіля.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.10.2012 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, третя особа подали апеляційну скаргу, в якій просять суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В судове засідання представники відповідача, третьої особи не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, які долучені до матеріалів справи, з яких вбачається, що апеляційну скаргу позивач не визнає повністю, проти її задоволення заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно змінити, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).
Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, 17.05.2012 року ОСОБА_2 придбала легковий автомобіль HYUNDAI I10, реєстраційний номер НОМЕР_1. Під час реєстрації автомобіля вона сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 2610,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № g012ga_692 від 17.05.2012 року.
Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначений в Законі України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року №400/97 -ВР.
Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" в переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Вказана норма Закону покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.
Відповідно до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій по відчуженню легкових автомобілів, є особа яка набула права власності на автомобіль.
Зокрема, згідно з пунктом 12 вищезазначеного порядку, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуженням легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій ( крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Проте, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами та враховуючи частину 4 статті 9 КАС України відповідно до якої, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тому при вирішенні даного питання приоритетним є Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, з аналізу вищевикладених обставин справи вбачається, що обов'язок сплати збору не може бути покладений на особу, яка набуває право власності у відповідності до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року, оскільки це суперечить акту вищої юридичної сили. Тому колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованим і правильним висновок суду першої інстанції, що сплачена сума 2610,00 грн. збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні автомобіля підлягає поверненню позивачу.
Разом із тим, при вирішенні спору по суті судом першої інстанції не було враховано, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії. Саме вони мають вплив на його права та інтереси.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, зі змінами та доповненнями, основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів; забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою; виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України. Оскільки судом першої інстанції не було вирішено позовну вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у вчиненні дій з повернення ОСОБА_2 помилково сплачених коштів, хоча судом досліджувались відповідні докази щодо неї, колегія суддів вважає зазначену позовну вимогу обґрунтованою, а позов в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.
Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, правильним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання органу Державної казначейської служби України стягнути суму сплаченого збору із Державного бюджету України шляхом її безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду. Згідно з частиною 1 статті 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - зміні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області задовольнити частково .
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, - змінити .
Доповнити резолютивну частин постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року абзацом 2 наступного змісту: "Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому щодо відмови у вчиненні дій щодо повернення ОСОБА_2 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування".
У зв'язку із цим абзаци 2 і 3 постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року вважати відповідно абзацами 3 і 4.
Абзац 3 резолютивної частини постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року викласти в такій редакції: "Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачений нею при купівлі автомобіля у сумі 2610,00грн. (дві тисячі шістсот десять гривень 00 коп.) шляхом його безспірного списання із рахунку Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому."
В решті постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2012 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Головуючий Білоус О.В.
Судді Мельник-Томенко Ж. М.
Залімський І. Г.