Справа: № 2-а-1501/11 Головуючий у 1-й інстанції: Притула Н.Г.
Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.
Іменем України
"06" грудня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Літвіної Н.М.
Суддів: Хрімлі О.Г.
Коротких А.Ю.
при секретарі: Соловіцькій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 08 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві, Пенсійного фонду України про визнання нечинним рішення та зобов'язання поновити пенсійне забезпечення, -
В лютому 2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві, Пенсійного фонду України про визнання нечинним рішення та зобов'язання поновити пенсійне забезпечення.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 листопада 2011 року -у задоволенні позову відмовлено.
На вказану постанову суду представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з 05 вересня 1992 року позивачу призначено пенсію за вислугу років.
ОСОБА_3 перебував на обліку у Київському міському військовому комісаріаті та знятий з обліку 01 квітня 1995 року в зв'язку з вибуттям на постійне місце проживання до іншої країни.
29 грудня 2010 року позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення пенсії у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року.
Між тим, листом №2163/12/3-242 від 27 січня 2001 року Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві в задоволенні заяви позивача відмовило, мотивуючи тим, що підстави для відновлення пенсійного забезпечення відсутні, оскільки позивачу припинено виплату пенсійного забезпечення у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, а під час перебування громадянина України на території іноземної держави пенсія виплачується лише в тому випадку, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій передбачені Законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно до ст. 92 Закону - громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Виключення з даного правила встановлено тільки для пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»- виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до ст. 51 Закону - у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Між тим, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07 жовтня 2009 року №5-рп/2009 (справа N 1-32/2009) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року 1058-ІУ.
Пунктом 3 зазначеного рішення звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Таким чином, з наведеного вбачається, що питання щодо призначення, поновлення та виплати пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, після визнання положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»такими, що не відповідають Конституції України рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст. ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що на час існування спірних правовідносин та розгляду справи є чинними так як неконституційними не визнавалися та є обов'язковими для всіх громадян, підприємств, установ та організацій і підлягають застосуванню на всій території України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідачів в силу положень ст. ст. 1, 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні правові підстави для поновлення пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання в держави, з якими Україною не укладено міжнародні договори, що врегульовують питання пенсійного забезпечення таких осіб (крім пенсій, призначених внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання).
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року визнанні неконституційними, на момент припинення виплати пенсій позивачу не діяли, оскільки на момент припинення виплати пенсії позивачу був чинний Закон України «Про пенсійне забезпечення»на підставі якого позивачу була виплачена пенсія до виїзду на постійне місце проживання за кордон та припинено її виплату після виїзду за кордон.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати судове рішення таким, що прийняте з порушенням норм процесуального або матеріального права.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, судом першої інстанції ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 08 листопада 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 13 грудня 2012 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Літвіна Н. М.
Судді: Коротких А. Ю.
Хрімлі О.Г.