01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"06" грудня 2012 р. Справа № 24/084-12
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Васильківської районної державної адміністрації Київської області
до 1) Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Київміськбуд Інвест»
про визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку та підписати акт приймання-передачі земельної ділянки
за участю представників:
від позивача:не з'явились
від відповідача 1:не з'явились
від відповідача 2:не з'явились
суть спору:
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з вимогами про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки, укладеного 23.10.2004 р. між Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київміськбуд Інвест», зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку та підписати акт приймання-передачі земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме ст. 15 Закону України «Про оренду землі», Типовому договору оренди землі, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 р. та ст. 51 Водного кодексу України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2012 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.10.2012 р.
За ініціативою суду у даній справі здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст. 44, ст. 811 Господарського процесуального кодексу України.
11.10.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про відвід складу суду б/н від 11.10.2012 р. (вх. № 146 від 11.10.2012 р.), у якій заявник просив відвести суддю Лутак Т.В. від розгляду справи № 24/084-12.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.10.2012 р. відмовлено у задоволенні поданої представником позивача заяви про відвід складу суду б/н від 11.10.2012 р. (вх. № 146 від 11.10.2012 р.).
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.10.2012 р. розгляд справи відкладено на 26.10.2012 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача 2 та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 28.09.2012 р.
25.10.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від представників позивача та відповідача 1 надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи б/н від 25.10.2012 р. (вх. № 152 від 25.10.2012 р.), у якому останні просять, враховуючи складність справи та керуючись нормами ч. 1 ст. 46, ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, провести розгляд даної справи колегіально у складі трьох суддів.
До господарського суду Київської області від представників позивача та відповідача 1 надійшло клопотання про фіксацію розгляду справи технічними засобами б/н від 25.10.2012 р. (вх. № 17118 від 25.10.2012 р.).
25.10.2012 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 25.10.2012 р. (вх. № 17119 від 25.10.2012 р.), у зв'язку з тим, що останній не може взяти участь у розгляді даної справи, оскільки 26.10.2012 р. о 09-00 він братиме участь у розгляді справи № 5028/19/33/2012 за позовом ПП «Бірківське»до ФОП Бутенка М.О. про відшкодування збитків в якості представника ПП «Бірківське».
До господарського суду Київської області від представників позивача та відповідача 1 надійшли заяви б/н від 25.10.2012 р. (вх. № 17120 від 25.10.2012 р. та вх. № 17121 від 25.10.2012 р.), у яких повідомлено про відсутність, у провадженні господарських судів України або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують спори, справи зі спору між тими ж сторонами та про той же предмет і з тих же підстав та відсутність рішення зазначених органів з такого спору, а також про можливість проведення розгляду справи за відсутності керівників та інших посадових осіб позивача та відповідача.
25.10.2012 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 25.10.2012 р. (вх. № 17122 від 25.10.2012 р.), у зв'язку неможливістю останнього прибути у судове засідання 26.10.2012 р. та неможливістю направлення до суду іншого представника.
У судовому засіданні 26.10.2012 р. представник відповідача 2 надав суду відзив на позовну заяву у справі № 24/084-12 б/н б/д, у якому відповідач 2 заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у позові в повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.10.2012 р. відмовлено представникам позивача та відповідача 1 у задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи б/н від 25.10.2012 р. (вх. № 152 від 25.10.2012 р.), відкладено розгляд справи на 15.11.2012 р. та повторно зобов'язано сторін виконати вимоги ухвали суду від 28.09.2012 р. у даній справі.
26.10.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 26.10.2012 р. (вх. № 17158 від 26.10.2012 р.), у якому останній просить суд, з метою забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, відповідно до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжити строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.
До господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшов супровідний лист вих. № 01/11 від 01.11.2012 р. (вх. № 17723 від 05.11.2012 р.), до якого додані документи по справі.
15.11.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшла заява про визнання позову б/н від 15.11.2012 р. (вх. № 18440 від 15.11.2012 р.), у якій відповідач 1 просить задовольнити позовні вимоги Васильківської районної державної адміністрації Київської області та визнати недійсним договір оренди № 13 від 23.10.2004 р.
До господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання б/н від 15.11.2012 р. (вх. № 18441 від 15.11.2012 р.) про долучення доданих документів до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.11.2012 р., враховуючи подане відповідачем 2 клопотання б/н від 26.10.2012 р., продовжено строк вирішення спору у справі № 24/084-12 на п'ятнадцять днів.
У судовому засіданні 15.11.2012 р. судом, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалася перерва до 06.12.2012 р.
03.12.2012 р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача та відповідача 1 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 04.12.2012 р. (вх. № 19593 від 03.12.2012 р., вх. № 19594 від 03.12.2012 р.) у зв'язку з неможливістю прибуття їх представників -Вітюка В.В. та Приходька С.В. у судове засідання через перебування на навчанні.
Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Враховуючи вищезазначене, а також беручи до уваги обмежений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору, суд відмовляє у задоволенні заявленого позивачем та відповідачем 1 клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки сторони були завчасно повідомлені про розгляд справи, Васильківська районна державна адміністрація Київської області та Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області є органами державної влади, які не обмежені колом осіб, що можуть представляти їх інтереси, в тому числі і у суді, що не позбавляло їх можливості своєчасно визначитись з іншими представниками.
У судове засідання представники позивача та відповідачів не з'явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Враховуючи, що неявка позивача та відповідачів у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників зазначених учасників провадження за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 06.12.2012 р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
23.10.2004 р. між Глевахівською сільською радою Васильківського району Київської області (відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київміськбуд Інвест»(відповідач 2) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідач 1 надає, а відповідач 2 приймає у довгострокове платне володіння та користування земельну ділянку загальною площею 6, 665 га, з них: сіножатей -1, 438 га, ставків -5, 217 га, розташовану на території Київської області, Васильківського району, смт. Глеваха, вул. Шевченка.
20.03.2006 р. між між Глевахівською сільською радою Васильківського району Київської області (відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київміськбуд Інвест»(відповідач 2) було укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якого сторони погодили пункт 1 додати слідуючими підпунктами: 1.3 -дозволити відповідачу 2 вести ставково-рибне господарство на орендованій земельній ділянці в смт. Глеваха по вулиці Київській та Шевчека; 1.4 -дозволити відповідачу 2 встановити навколо ставків захисну огорожу; 1.5 -зобов'язати відповідача 2 обладнати пляж загального користування, біля ставка зі сторони вул. 1-го Травня, де б громадяни вільно і безкоштовно могли відпочивати. Інші умови договору оренди, що є незмінені цим договором -залишаються чинними.
Договір оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. укладено на підставі рішення Глевахівської селищної ради за № 393-18-IV від 21.09.2004 р., посвідчено приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області, зареєстровано у Глевахівській селищній раді Васильківського району Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 795 та Васильківським відділом Київської філії центру ДЗК від 05.09.2007 р. за № 040732600014.
Договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.03.2006 р. посвідчено нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області, зареєстровано у Глевахівській селищній раді Васильківського району Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 984 та Васильківським відділом Київської філії центру ДЗК від 05.09.2007 р. за № 040732600014.
Позивач стверджує, що договір оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. не відповідає вимогам закону, а саме не містить передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», Типовим договором оренди землі, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 р., істотних умов договору оренди та суперечить ст. 51 Водного кодексу України чим порушує права та законні інтереси Васильківської районної державної адміністрації Київської області, у зв'язку з чим він звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки, укладеного 23.10.2004 р. між Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київміськбуд Інвест», зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку та підписати акт приймання-передачі земельної ділянки.
Відповідач заперечує проти задоволення вимог викладених позивачем у позовній заяві та просить відмовити у позові в повному обсязі.
Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Пунктом 8 ст. 93 Земельного кодексу передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі»(у редакції на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:
- об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);
- строк дії договору оренди;
- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;
- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;
- умови збереження стану об'єкта оренди;
- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;
- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;
- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;
- відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Невід'ємною частиною договору оренди землі є:
- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;
- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;
- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
- акт приймання-передачі об'єкта оренди;
- проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.
Позивач стверджує, що договір оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. не містить передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», Типовим договором оренди землі, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 р., істотних умов договору оренди щодо:
1) індексації орендної плати;
2) умов використання земельної ділянки;
3) умов збереження стану об'єкта оренди;
4) умов і строків передачі земельної ділянки орендарю;
5) умов повернення земельної ділянки орендодавцеві;
6) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини.
Крім того, позивач стверджує, що оспорюваний договір не містить передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», Типовим договором оренди землі, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 р., невід'ємних частин договору:
1) кадастрового плану земельної ділянки;
2) акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
3) акту приймання-передачі об'єкта оренди;
4) проекту відведення земельної ділянки.
Розглянувши матеріали справи та проаналізувавши договір оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. щодо наявності істотних умов, суд зазначає наступне.
Стосовно відсутності у договорі індексації орендної плати. Індексація орендної плати є однією із складових істотної умови договору передбаченої ст. 15 Закону України «Про оренду землі», але не окремою і відповідно включена до пункту «орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату». Розділом 2 оспорюваного договору встановлено розмір орендної плати, форму платежу, строки, порядок її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про плату за землю»(чинного на момент укладення договору, на сьогодні врегульовано Податковим кодексом України) грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, як встановлено п. 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою, встановленою цим пунктом.
Відповідно до листа Державної податкової служби України від 20.01.2012 р. № 2056/7/15-2217З «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель у 2012 році»нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індексувалась.
Таким чином, хоча умова про індексацію орендної плати у договорі оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. не зазначена, проте індексація може проводитися з урахуванням індексації грошової оцінки землі, крім того, п. 2.3 договору передбачено, що розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін, а тому відсутність у договорі умови щодо індексації орендної плати не може бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
Стосовно відсутності у договорі умов використання земельної ділянки. Пунктом 1.3 оспорюваного договору передбачено, що відповідно до Українського класифікатора цільового використання земель, земельна ділянка віднесена до земель підприємств іншої промисловості, код цільового використання земель -1.11.6. (іншої комерційної діяльності); пунктом 1.4 договору встановлено обмеження щодо використання земельної ділянки; пункт 3.2 договору містить перелік зобов'язань орендаря щодо використання земельної ділянки; пунктом 3.5 договору передбачено, що орендар зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта договору зобов'язання, додержуватися вимог встановлених пунктом 3.2 цього договору; договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки сторони погодили додати наступні умови використання земельної ділянки: дозволити відповідачу 2 вести ставково-рибне господарство на орендованій земельній ділянці в смт. Глеваха по вулиці Київській та Шевчека; дозволити відповідачу 2 встановити навколо ставків захисну огорожу; зобов'язати відповідача 2 обладнати пляж загального користування, біля ставка зі сторони вул. 1-го Травня, де б громадяни вільно і безкоштовно могли відпочивати.
Таким чином, оспорюваний договір містить умови використання земельної ділянки. Разом з тим, суд звертає увагу, що договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки було пункт 1 додано підпунктами 1.3, 1.4, 1.5, інші умови договору оренди залишаються чинними, а тому твердження позивача про те, що договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки пункти 1.3-1.5 основного договору були змінені на інші пункти не знаходить свого підтвердження.
Стосовно відсутності у договорі умов збереження стану об'єкта оренди. Пункт 1.4 договору встановлює обмеження щодо використання земельної ділянки, дотримання яких орендарем є умовами збереження стану об'єкту оренди; пункт 3.2 договору містить перелік зобов'язань орендаря щодо використання земельної ділянки, дотримання яких також є умовами збереження стану об'єкти оренди; пунктом 5.8 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцю земельну ділянку у такому ж стані, в якому вона була отримана, про що складається відповідний акт передачі земельної ділянки за підписом обох сторін. Якщо недбале ставлення орендаря до земельної ділянки або інші його дії призвели до її забруднення, він зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що оспорюваний договір містить умови збереження стану об'єкта оренди.
Стосовно відсутності у договорі умов і строків передачі земельної ділянки орендарю. Пунктом 3.1 договору встановлено, що орендодавець передав, а орендар вже прийняв в оренду земельну ділянку вільну від будь-яких майнових прав та претензій третіх осіб, про які в момент укладання договору орендодавець чи орендар не могли знати; пунктом 3.4 договору передбачено, що приступати до використання земельної ділянки орендар має право після державної реєстрації договору оренди.
Таким чином, оспорюваним договором передбачено умови і строки передачі земельної ділянки орендарю.
Стосовно відсутності у договорі умов повернення земельної ділянки орендодавцеві. Умови повернення земельної ділянки орендодавцеві встановлені пунктом 5.8 оспорюваного договору, відповідно до якого у разі припинення або розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцю земельну ділянку у такому ж стані, в якому вона була отримана, про що складається відповідний акт передачі земельної ділянки за підписом обох сторін. Якщо недбале ставлення орендаря до земельної ділянки або інші його дії призвели до її забруднення, він зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Таким чином, оспорюваний договір містить умови повернення земельної ділянки орендодавцеві.
Стосовно відсутності у договорі визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини. Пунктом 5.5 договору встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами їх зобов'язань, передбачених у договорі, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України; пунктом 7.8 договору передбачено, що зміст статей 4-11, 13, 19, 26, 27, 29 Закону України «Про оренду землі»та статей 17, 19, 57, 93, 95, 96, 124, 125 п.2, 126 п.2, 141, 142, 144, 149-151, 156, 157 Земельного кодексу України, сторонам роз'яснено. Відсутність у договорі сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини не є підставою для визнання його недійсним, оскільки ст. 11 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі. (Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Верховного Суду України від 13.10.2010 р. та Ухвалі Верховного Суду України від 28.09.2011 р.).
Стосовно викладеного також слід додати, що в оспорюваному договорі не міститься посилань на Типовий договір оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. N 220.
Відповідно до ст. 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
Згідно з аб. 4 ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
При цьому слід враховувати, що укладення договору спрямоване на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. Тому викладення умов договору у спосіб, відмінний від застосованого у типовому договорі не є відступом від змісту типового договору.
Якщо в договорі не міститься посилань на типові умови, останні можуть застосовуватись як звичаї ділового обороту (п. 38 листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»).
Оспорюваний договір не містить посилання на Типовий договір оренди землі, а невідповідність договору оренди земельної ділянки Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. N 220, не є підставою, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», для визнання договору оренди недійсним (Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Верховного Суду України від 21.04.2010 р. у справі № 6-12813св09).
Щодо твердження позивача про відсутність таких невід'ємних частин договору як кадастрового плану земельної ділянки, акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акту приймання-передачі об'єкта оренди, проекту відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.2 договору земельна ділянка, що передається в оренду, перебуває в розпорядженні Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, виділена на місцевості у встановленому законом порядку, знаходиться в якісному стані.
У матеріалах справи наявні робочий проект капітального ремонту гідротехнічної споруди на ставу-мулонакопичувачу в смт. Глеваха Васильківського району Київської області від 2005 р.; погодження зазначеного проекту Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства (№ 06-118 від 13.03.2006 р.), Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області (№ 06-12/1857 від 04.04.2006 р.), Головним державним санітарним лікарем Васильківського району (№ 13 від 20.04.2006 р.); проект відведення земельних ділянок в довгострокову оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Київміськбуд Інвест»для ведення ставково-рибного господарства на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 2002 р. (ст. 101 том 1), розроблений Васильківським регіональним земельно-кадастровим бюро згідно дозволу Глевахівської селищної ради та погоджений Васильківським районним відділом земельних ресурсів (б/н від 02.12.2002 р.), Відділом містобудування та архітектури Васильківської районної державної адміністрації (б/н від 02.12.2002 р.), Головним державним санітарним лікарем Васильківської районної санітарно-епідеміологічної станції (№ 1322 від 09.12.2002 р.), Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області (№ 06-13/84 від 02.01.2004 р.), Обласним центром з охорони пам'яток історії, археології та мистецтва (№ 11/1132 від 16.05.2003 р.), Обухівським управлінням меліоративних систем і водного господарства (№ 218 від 07.11.2003 р.), акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки від 09.10.2002 р. (ст. 135 том 1); акт про перенесення в натуру (на місцевість) меж та передачі під охорону та збереження межевих знаків земельної ділянки Товариству з обмежено відповідальністю «Київміськбуд Інвест»для ведення ставково-рибного господарства на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 09.10.2002 р. (ст. 136 том 1); абрис земельної ділянки ТОВ «Київміськбуд Інвест»; кадастровий план земельної ділянки (ст. 138 том 1).
Крім цього, у матеріалах справи наявні наступні рішення Глевахівської селищної ради: рішення № 31-2-XXIУ від 17.05.2002 р., яким надано дозвіл ТОВ «Київміськбуд Інвест»на підготовку матеріалів погодження місця розташування ставково-рибного господарства в смт. Глевага по вул. Київській та вул. Шевченка; рішення № 191-9/XIV від 05.06.2002 р., яким погоджено Товариству з обмежено відповідальністю «Київміськбуд Інвест» місце розташування ставково-рибного господарства на земельних ділянках загальною площею 6, 655 га за рахунок земель загального користування Глевахівської селищної ради в селищі Глеваха по провулку Шевченка; рішення № 195-10-XXIУ від 02.09.2003 р., яким надано згоду Товариству з обмежено відповідальністю «Київміськбуд Інвест»на розробку проекту відведення земельної ділянки під розміщення ставково-рибного господарства в селищі Глеваха по вул. Шевченка і пров. Васильківському; рішення № 393-18-IV від 21.09.2004 р., яким затверджено проект відведення земельної ділянки, яка передається в оренду ТОВ «Київміськбуд Інвест»для ведення ставково-рибного господарства в межах Глевахівської селищної ради, в смт. Глеваха по вул. Київській та по вул. Шевченка, вирішено передати в довгострокову оренду, строком на 49 років, ТОВ «Київміськбуд Інвест»для ведення ставково-рибного господарства земельну ділянку загальною площею 6, 655 га, з них: сіножатей -1, 438 га, ставків -5, 217 га, за адресою: смт. Глеваха, вул. Київська та вул. Шевченка і визначено розмір орендної плати; рішення № 81 від 30.06.2005 р., яким затверджено проектно-кошторисну документацію на реконструкцію ставу № 1, № 2, греблі та гідротехнічних споруд по вул. Київській та пров. Шевченка та дозволено ТОВ «Київміськбуд Інвест»проводити роботи по реконструкції згідно виготовленого проекту.
Вищезазначені рішення Глевахівської селищної ради є чинними на момент розгляду справи в суді, докази про їх оскарження у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що кадастровий план земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та проект відведення земельної ділянки оформлялися та містяться у матеріалах справи, а тому посилання позивача на їх відсутність не знаходить свого підтвердження.
Поряд з викладеним слід додати, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Також ст. 18 Закону «Про оренду землі»передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Стаття 20 вищенаведеного Закону передбачає, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
Так, пункт 3.1 договору встановлює, що відповідач 1 передав, а відповідач 2 вже прийняв в оренду земельну ділянку вільну від будь-яких майнових прав та претензій третіх осіб, про які в момент укладання договору відповідач 1 чи відповідач 2 не могли знати.
Згідно з п. 3.4 договору приступити до використання земельної ділянки відповідач 2 має право після державної реєстрації договору оренди.
Таким чином, зазначене свідчить про те, що сторони виконали основну умову про порядок передачі земельної ділянки, право користування якою виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
За таких обставин, суд вважає, що при укладенні договору оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору оренди земельної ділянки, а тому відсутні підстави для визнання зазначеного договору недійсним в порядку ст. 15 Закону України «Про оренду землі».
Щодо посилання позивача на те, що договір оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. суперечить ст. 51 Водного кодексу України, оскільки на земельній ділянці, що передана в оренду за оспорюваним договором розміщений водний об'єкт, розпорядником якого є Васильківська районна державна адміністрація Київської області, суд зазначає наступне.
Виходячи з положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, ст. 148 Господарського кодексу України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.
Пунктом 1.3 оспорюваного договору передбачено, що відповідно до Українського класифікатора цільового використання земель, земельна ділянка віднесена до земель підприємств іншої промисловості, код цільового використання земель -1.11.6 (з яких: 1 -це землі населених пунктів, 1.11 -комерційного використання, 1.11.6 -іншої комерційної діяльності).
Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
Згідно з ст. 66 Земельного кодексу України до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Згідно з ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.
Частиною 5 ст. 51 Водного кодексу України передбачено, що орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що дія ст. 51 Водного кодексу України поширюється виключно на відносини щодо оренди водних об'єктів та не поширюється на відносини щодо оренди земель водного фонду, до яких слід застосовувати норми Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.
Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Постановою Кабінету від 13.05.1996 р. № 502 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду» передбачено, що у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам (далі юридичні та фізичні особи) для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право. Право тимчасового користування земельними ділянками на землях водного фонду оформляється договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізичною особою.
Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на час укладення договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до земельного законодавства розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування залежно від наданих їм повноважень. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності, здійснюється відповідними сільськими, селищними, міськими радами. При цьому п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Оскільки на час вирішення даного спору, як і на час укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. процес розмежування не реалізований, а земельна ділянка, що передана в оренду за оспорюваним договором розташована на території смт. Глеваха, вул. Шевченка, то лише Глевахівська селищна рада від імені територіальної громади є компетентною приймати на засіданнях сесії ради рішення про передачу в оренду вказаних земельних ділянок.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Підстави для набуття права на землю громадянами та юридичними особами унормовані главою 19 Земельного кодексу України. За приписами ст. 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Отже, наведеною нормою врегульовані відносини щодо набуття громадянами та юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками та встановлена підстава набуття такого права, а саме: рішення органів місцевого самоврядування (виконавчої влади) в межах повноважень встановлених Земельним кодексом України.
Таким чином, лише рішення уповноваженого державного виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування є підставою набуття фізичними і юридичними особами права користування земельними ділянками, що знаходяться у державній або у комунальній власності. Рішення компетентного органу та відповідний договір є пов'язаними юридичними фактами.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Глевахівської селищної ради № 393-18-IV від 21.09.2004 р. затверджено проект відведення земельної ділянки, яка передається в оренду ТОВ «Київміськбуд Інвест»для ведення ставково-рибного господарства в межах Глевахівської селищної ради, в смт. Глеваха по вул. Київській та по вул. Шевченка, вирішено передати в довгострокову оренду, строком на 49 років, ТОВ «Київміськбуд Інвест»для ведення ставково-рибного господарства земельну ділянку загальною площею 6, 655 га, з них: сіножатей -1, 438 га, ставків -5, 217 га, за адресою: смт. Глеваха, вул. Київська та вул. Шевченка і визначено розмір орендної плати.
Оскільки рішення Глевахівської селищної ради № 393-18-IV від 21.09.2004 р., на підставі якого було укладено оспорюваний договір є чинним, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору оренди земельної ділянки від 23.10.2004 р. регулюються Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», відповідно до яких орендодавцем земельної ділянки, що передана в оренду за оспорюваним договором є Глевахівська селищна рада, а тому зміст оспорюваного договору не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, у зв'язку з чим підстави для визнання цього договору недійсним згідно ст. 215 Цивільного кодексу України відсутні.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку та підписати акт приймання-передачі земельної ділянки, то у їх задоволенні також слід відмовити, оскільки вони є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 23.10.2004 р. між Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київміськбуд Інвест».
Як вже зазначалося, відповідач 1 надав суду заяву про визнання позову б/н від 15.11.2012 р. (вх. № 18440 від 15.11.2012 р.), у якій просить задовольнити позовні вимоги Васильківської районної державної адміністрації Київської області та визнати недійсним договір оренди № 13 від 23.10.2004 р.
Згідно з ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Отже суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявою відповідача про визнання позову. На підставі ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства (п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Васильківської районної державної адміністрації Київської області щодо визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки, укладеного 23.10.2004 р. між Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київміськбуд Інвест», зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку та підписати акт приймання-передачі земельної ділянки є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Т.В. Лутак