Справа № 2270/5431/12
Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.М.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
04 грудня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арта-Агро" до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень , -
ТОВ "Арта-Агро" звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень №№0000732301, 0000692301 від 27 червня 2012 року.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення Славутської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000732301, № 0000692301 від 27 червня 2012 року.
Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.10.2012 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату слухання справи повідомлені належним чином. При цьому, представниками сторін подано до суду заяви про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 статті 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом І інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що працівниками Славутської ОДПІ в період з 30.05.2012 р. по 08.06.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Арта-Агро" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт № 149/2301/31208071 від 15.06.2012 року.
В акті перевірки встановлено заниження податку на додану вартість, внаслідок порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.7.1 п.7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року.
27.06.2012 року Славутською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000732301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за штрафними санкціями на суму 112543 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000692301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за штрафними санкціями на суму 114831 грн.
Висновки ОДПІ щодо заниження податку на додану вартість базуються на тому, що в ході перевірки працівниками ДПІ встановлено, що позивачем не укладались договори купівлі-продажу з ППФ «Фактура» та ТОВ "Комтексервіс", а укладені усні угоди не спричиняють реальність наслідків, так як у останнього відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт (а.с.23).
Колегія суддів погоджується із висновком суду І інстанції щодо безпідставності вищезазначених доводів відповідача, викладених в акті перевірки від 15.06.2012 року, з огляду на таке.
Позивач в період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року здійснював закупівлю засобів по захисту рослин в ППФ "Фактура", ТОВ "Комтексервіс", даний правочин вчинявся за усною домовленістю сторін та підтверджується такими доказами.
Поставка товару від ППФ "Фактура" здійснювалася на склад покупця на підставі усної домовленості, що підтверджується видатковою накладною № 55 від 03.06.2011 року (а.с.74) на суму 77108,94 грн. з ПДВ (ПДВ - 12851,49 грн.).
Видатковою накладною №РН-14 від 03.08.2011 року підтверджується поставка товару від ТОВ «Комтексервіс» позивачу на суму 430492,56 грн. з ПДВ (ПДВ - 71748,76 грн.) (а.с.74).
Факт транспортування та отримання ТОВ "Арта-арго" товару підтверджується наявністю товарно-транспортної накладної. Отримання продукції підтверджується, видатковими, податковими накладними, яку було оприбутковано на складах позивача і в наступному реалізовано, що підтверджує реальність господарських операцій.
Оплата за поставлений товар здійснена в безготівковій формі, що підтверджується виписками по рахунку, які наявні серед матеріалів справи.
Отримуючи від постачальників (ППФ «Фактура», ТОВ "Комтексервіс") податкові накладні, позивач включав до податкового кредиту за перевіряємий період, суми податку на додану вартість, сплаченого ним в ціні товару.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР, який діяв на час існування спірних відносин, встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
В силу пп. 11.2.1. п.11.2. статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається одна з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку їх результатів.
Платник податку - покупець має право збільшити валові витрати після оприбуткування товарів та зарахувати до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену належним чином оформленою податковою накладною, яку він отримав.
Відповідно до пп. 7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) і є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.6 п.7.2 статті 7 Закону № 168/97). Підпунктом 7.4.5 п.7.5. статті 7 вказаного Закону заборонено включати до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
За змістом п.п. 7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР лише у випадку відсутності податкової накладної покупець позбавлений права включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку даним пунктом не передбачено.
Відповідно до п. 198.1, п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналогічні правові приписи містяться і в статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", дії яких поширювалась на правовідносини, що виникли до 01.01.2011 року.
Пунктом 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
В свою чергу, підпункт 5.3.9 п. 5.3 статті 5. цього Закону передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами. А податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є єдиною та достатньою підставою для нарахування податкового кредиту останнього, за умови здійснення самої господарської операції.
Дослідивши всі наявні докази у справі у їх сукупності, суд вважає, що наявність у позивача податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, виданих продавцями товару ( ППФ «Фактура», ТОВ «Комтексервіс») є достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Колегія суддів погоджується із висновком суду І інстанції щодо безпідставності доводів відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ППФ «Фактура», ТОВ "Комтексервіс" та відсутності реальних наслідків їх виконання, а відтак і неправомірного віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, вказаного в податкових накладних, виписаних вказаними постачальниками, з огляду на таке.
Як правильно зазначено судом І інстанції, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни до Цивільного кодексу України, зокрема, частину першу статті 203 викладено у новій редакції та доповнено частиною третьою статтю 228. Так, із набуттям чинності зазначеними змінами, податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань.
За таких умов, органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів, які, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.
Статтею 627 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтями 204, 205 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Підставою недійсності правочину за змістом статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
В ході судового розгляду судом не встановлено та не доведено відповідачем невідповідності змісту договорів, укладених між позивачем та його контрагентами вимогам цивільного законодавства.
Апелянтом не доведено, що укладаючи зазначені договори, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що сторони вступили у договірні правовідносини з метою настання реальних наслідків, а саме: позивач та його контрагенти - ППФ «Фактура», ТОВ "Комтексервіс" не лише вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання правочинів, а й виконали ці договори.
Крім того, відповідачем проведено планові перевірки позивача, під час яких порушень податкового законодавства за перевіряємий період по операціях з контрагентами ППФ «Фактура», ТОВ "Комтексервіс" не вставлено.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах визначених законом.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Курко О. П.
Совгира Д. І.