04 грудня 2012 року м. Київ В/9991/4045/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Пасічник С.С.
Блажівської Н.Є.
Бутенка В.І.
Весельської Т.Ф.
Штульмана І.В.
перевіривши заяву ОСОБА_6
про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2012 року
у справі № К/9991/72331/11
за позовом ОСОБА_6
до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці
про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні
ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2012 року в названій справі.
Відповідно до статті 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 7 липня 2010 № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів"), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 239-2 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.
Згідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Перевіривши доводи заяви та надані матеріали, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне.
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірною бездіяльності відповідача по невиплаті йому одноразової допомоги при звільненні 13 серпня 2010 року зі служби в органах внутрішніх справ через обмежений стан здоров'я та зобов'язання відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в органах внутрішніх справ відповідно до п.10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" від 17 липня 1992 року № 393.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2011 року позов задоволено й зобов'язано відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2012 року № К/9991/72331/11 касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року - без змін.
У заяві ОСОБА_6 посилається не неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, про що, на його думку, свідчить позиція, наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2007 року.
Посилання ОСОБА_6 на неоднакове застосування норм матеріального права не можуть бути прийняті колегією суддів, виходячи з наступного.
Залишаючи в силі постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року Вищий адміністративний суд України виходив з такого.
Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби 13 серпня 2010 року) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до статті 9-1 цього ж Закону, особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням. Умови призначення та порядок виплати щомісячної грошової допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби 13 серпня 2010 року), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 11 вказаної постанови встановлено, що особам, звільненим із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення із служби виплачується щомісячна грошова допомога у розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням. Щомісячна грошова допомога виплачується тим особам, що під час служби мали право на отримання окладу за військовим (спеціальним) званням.
Отже, право осіб, які звільняються з органів внутрішніх справ, на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачено передусім Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а постанова № 393 прийнята Кабінетом Міністрів України для забезпечення реалізації норм зазначеного Закону.
Тому виникнення у позивача при звільненні зі служби за станом здоров'я права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 10 постанови № 393 обумовлюється тим, чи набув він право на пенсію у відповідності із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки на момент звільнення з органів внутрішніх справ за станом здоров'я (п.п."в" п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ) капітан міліції ОСОБА_6, що займав посаду інспектора сектору громадської безпеки лінійного відділу міліції, не мав права на пенсію відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", то і права на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 він не набув.
Що ж до ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 травня 2007 року, на яку посилається заявник як на підставу перегляду, то відповідно до останньої суд, виходячи з того, що позивача за обставин у вказаній справі було звільнено зі служби в податковій міліції з посади помічника оперуповноваженого комендантського взводу згідно наказу від 18.10.2005року на підставі пп."з"статті 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, у зв'язку із скороченням штатів, застосував до спірних правовідносин приписи частини1 статті 27 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (якою визначено, що форми і розміри забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України) та відповідно приписипостанови № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та обчислення пенсій та грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей", абзацом першим пункту 10 якої (в редакції, чинній на час звільнення) передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі (в органах) виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
При цьому, суд також вказав на те, що норми Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки за змістом преамбули останнього ним визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України - осіб начальницького складу податкової міліції, а грошова допомога, передбачена статтею 9 Закону, виплачується особам, які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби у зв'язку із скороченням штатів, а отже необхідність юридичної кваліфікації спірних відносин за правилами саме згаданого Закону є неприйнятними.
Підсумовуючи наведене, слід констатувати, що суд касаційної інстанції не обґрунтовував своє рішення нормами права, які, на думку заявника, неправильно застосовані під час вирішення його справи.
До того ж, норми згаданих заявником Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та обчислення пенсій та грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" застосовувались судом в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.
Зважаючи на викладене, підстави для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі відсутні.
Таким чином, керуючись статтями 236 -240 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити ОСОБА_6 у задоволенні вимоги про допуск справи до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2012 року № К/9991/72331/11 у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Пасічник С.С.
Блажівська Н.Є.
Бутенко В.І.
Весельська Т.Ф.
Штульман І.В.