"16" листопада 2012 р. м. Київ К-18371/09
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 4324 про стягнення компенсації за неотриманий продовольчий пайок за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2009 року,
В грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він з 12 грудня 1995 року проходить військову службу у званні старший прапорщик в Збройних Силах України у військовій частині А4324, де перебуває на продовольчому забезпеченні. Вважає, що має право на стягнення передбаченої частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»грошової компенсації за неотриманий продовольчий пайок у розмірі 47586,20 грн. Просив суд стягнути з військової частини А4324 грошову компенсацію за продовольче забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 29 березня 2002 року за нормою №7 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ»№316 від 12 березня 1996 року та з 30 березня 2002 року по 31 липня 2007 року за нормою №1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації»№426 від 29 березня 2002 року, всього у розмірі 47586,20 грн.
Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 1 лютого 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з військової частини А4324 на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію за продовольче забезпечення за період з 11 березня 2000 року по 29 березня 2002 року в розмірі 47586,20 грн вартості набору продуктів харчування за нормою №7, та грошової компенсації вартості загальновійськової норми №1 харчування військовослужбовців Збройних Сил України за період з 30 березня 2002 року по 30 вересня 2005 року. Стягнуто з військової частини А4324 державне мито в розмірі 475,86 грн та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2009 року апеляційну скаргу військової частини А4324 було задоволено. Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 1 лютого 2008 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, позивач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 з 12 грудня 1995 року проходить військову службу у військовій частині А4324 Збройних Сил України, де перебуває на продовольчому забезпеченні.
Відповідно до вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною 2 статті 9 Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ»від 12 березня 1996 року №316.
Дію частини 2 статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України»від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення.
29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.
Отже, грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України в період до 11 березня 2000 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб»від 3 листопада 2006 року № 328-V (набрав чинності з 1 січня 2007 року) Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено статтею 9-1, відповідно до пункту 2 якої військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто про виплату грошової компенсації замість продовольчого забезпечення в зазначеній нормі мова не йде.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, прийшов до обґрунтованого рішення про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неотриманих ним продовольчих пайків в період з 11 березня 2000 року по 29 березня 2002 року, з 30 березня 2002 року по 30 вересня 2007 року.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2009 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.