07 грудня 2012 рокум. ПолтаваСправа № 2а-1670/7041/12
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А1356 про визнання дій неправомірними, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А1356 про визнання неправомірними дій відповідача щодо притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності в завищеному розмірі; зобов'язання відповідача при визначенні розміру матеріальної відповідальності відшкодовувати недостачу майна виходячи з розміру, визначеного пунктом 16 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243, а саме - 25 % вартості втраченого майна; зобов'язання відповідача встановити розмір матеріальної відповідальності із застосуванням коефіцієнта кратності в сумі 291 грн. 63 коп. х 3 = 874 грн. 89 коп.; скасування пункти 1, 2 наказу командира військової частини А1356 від 30 березня 2012 року №246 про притягнення до матеріальної відповідальності начальника парашутного складу військової частини прапорщика ОСОБА_1 в частині притягнення останнього до матеріальної відповідальності в завищеному розмірі; зобов'язання відповідача внести зміни до пункту 1 наказу командира військової частини А1356 від 30 березня 2012 року №246 про притягнення до матеріальної відповідальності начальника парашутного складу військової частини прапорщика ОСОБА_1 та викласти його в наступній редакції: "1. Начальнику фінансово-економічної служби - помічнику командира військової частини нестачу в розмірі 291 грн. 63 коп. занести в "Книгу обліку нестач військової частини"; зобов'язання відповідача внести зміни до пункту 3 наказу командира військової частини А1356 від 30 березня 2012 року №246 про притягнення до матеріальної відповідальності начальника парашутного складу військової частини прапорщика ОСОБА_1 та викласти його в наступній редакції: "3. Начальнику фінансово-економічної служби - помічнику командира військової частини провести відрахування з грошового забезпечення прапорщика ОСОБА_1 в розмірі 874 грн. 89 коп."
В обґрунтування даних вимог позивач зазначав, що відповідачем при визначенні розміру матеріальної відповідальності за нестачу комплектуючих у 4-х учбових комплектах виробів НАЗ-7М не враховано той факт, що станом на дату виявлення нестачі термін експлуатації вказаних комплектів закінчився. З огляду на викладене, стверджував, що наказом від 30 березня 2012 року №246 безпідставно визначено розмір матеріальної відповідальності в сумі 1166 грн. 53 коп.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надав.
Враховуючи достатність наданих сторонами доказів та відсутність потреби допитати свідка чи експерта, суд, зважаючи на положення частин четвертої, шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядає справу у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 з 01 серпня 2003 року проходить військову службу за контрактом у військовій частині А1356 та з 28 вересня 2009 року займає посаду начальника парашутного складу, військове звання - прапорщик (а.с. 42-43).
Комісією у складі голови комісії - заступника командира військової частини А1356 з виховної роботи підполковника Цапенка В.О., членів комісії: заступника начальника штабу військової частини А1356 майора Аксьонова Д.М., капітана Мозуля Р.Ю., старшого лейтенанта Митника С.В. проведено службове розслідування з метою встановлення причин та умов, що сприяли виявленню нестачі комплектуючих зі складу 4-х учбових комплектів виробів НАЗ-7М за №№8500539, 8412026, 8524903, 8524739 та встановлення ступеня вини посадових осіб, за результатами якого складено акт службового розслідування від 15 березня 2012 року (а.с. ).
Зі змісту вказаного акта судом встановлено, що після проведення позапланової інвентаризації у військовій частині А1356 виявлено факт нестачі комплектуючих у 4-х учбових комплектах виробів НАЗ-7М (носильний аварійний запас льотчика).
Оскільки позивач відповідно до займаної посади є матеріально відповідальною особою, за результатами службового розслідування, з огляду на недбале виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків, його визнано винним у втраті зазначених комплектуючих.
Позивачем необережна форма вини у скоєнні даного правопорушення визнається, факт недостачі комплектуючих не заперечується.
Згідно з частиною третьою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відтак, визнані позивачем фактичні обставини додаткового доказування перед судом не потребують.
Відповідно до акта проведення розрахунку розміру матеріальної відповідальності начальника парашутного складу ОСОБА_1 щодо нестачі майна від 29 березня 2012 року вартість втраченого майна розраховано загалом в розмірі 1166 грн. 53 коп. (в т.ч., ПДВ - 194 грн. 42 коп.). Зокрема, комплект НАЗ-7М №8524739 - 243 грн. 20 коп., НАЗ-7М №8500539 - 242 грн. 97 коп., НАЗ-7М №8524903 - 242 грн. 97 коп., НАЗ-7М №8412026 - 242 грн. 97 коп. (а.с. ).
Наказом командира військової частини А1356 від 30 березня 2012 року №246 ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності в розмірі 3 499 грн. 59 коп., тобто, із застосування коефіцієнта кратності х3 (а.с. ).
Позивач не погодився з розрахунком розміру матеріальної шкоди, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як визначено пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
При цьому, відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.
Надаючи правову оцінку діям та рішенню суб'єкта владних повноважень щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності, суд виходить з критеріїв правомірності таких дій та рішення, що встановлені частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, що затверджене постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР.
За приписами пункту 16 вказаного Положення у разі виявлення нестачі майна, термін експлуатації якого на день ревізії (перевірки) або інвентаризації закінчився, або у разі неможливості встановити час його втрати відшкодування заподіяної шкоди провадиться в розмірі 25 відсотків, а для госпрозрахункових підприємств, організацій та установ - у розмірі 50 відсотків первинної вартості майна, якого не вистачає (з урахуванням коефіцієнта кратності).
Так, відповідно до наявних в матеріалах справи копії паспортів на вироби термін експлуатації комплектів №№8500539, 8412026, 8524903, 8524739 закінчився 15 червня 2002 року (а.с. 49-63).
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на момент виявлення фактів нестачі комплектуючих у 4-х учбових комплектах виробів НАЗ-7М у вказаних виробів закінчився термін їх експлуатації. А відтак, суд дійшов висновку, що при розрахунку розміру матеріальної відповідальності ОСОБА_1 відповідач мав врахувати приписи пункту 16 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.
Отже, розмір матеріальної шкоди має становити 291 грн. 63 коп. (1166 грн. 53 коп. х 0,25).
Разом з тим, необхідно також враховувати положення Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 1995 року №880, про застосування кратності при відшкодуванні вартості нестачі носильного аварійного запасу льотчика х3, тобто, таке відшкодування має проводитися у трикратному розмірі вартості майна.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно розраховано розмір матеріальної відповідальності начальника парашутного складу ОСОБА_1, оскільки такий має становити 874 грн. 89 коп. (291 грн. 63 коп. х 3).
З огляду на викладене, суд, керуючись положеннями частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є саме скасування спірного наказу в частині визначення розміру нестачі - 1166 грн. 53 коп. та суми відрахування з грошового забезпечення ОСОБА_1 - 3 499 грн. 59 коп., адже вказані суми відповідачем розраховано без врахування приписів пункту 16 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.
При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності в завищеному розмірі, оскільки юридично значимим наслідком таких дій є видання оскаржуваного наказу, який судом скасовується саме в частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності в завищеному розмірі. Інших юридично значимих наслідків дії відповідача стосовно позивача не мають.
Крім того, не підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання відповідача при визначенні розміру матеріальної відповідальності відшкодовувати недостачу майна виходячи з розміру, визначеного пунктом 16 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243, а саме - 25 % вартості втраченого майна; зобов'язання відповідача встановити розмір матеріальної відповідальності із застосуванням коефіцієнта кратності в сумі 291 грн. 63 коп. х 3 = 874 грн. 89 коп.; зобов'язання відповідача внести зміни до пунктів 1, 3 наказу командира військової частини А1356 від 30 березня 2012 року №246 шляхом викладення їх в іншій редакції, адже вирішення вказаних питань відноситься до виключної компетенції суб'єкта владних повноважень.
Щодо позовної вимоги про скасування пункту 2 наказу командира військової частини А1356 від 30 березня 2012 року №246 суд дійшов висновку, що така задоволенню не підлягає, адже відповідачем правомірно застосовано коефіцієнт кратності при визначенні розміру матеріальної відповідальності х3 (у трикратному розмірі).
В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як визначено частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевикладені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
У відповідності до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 122, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А1356 про визнання дій неправомірними, скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Скасувати пункт 1 наказу командира військової частини А1356 від 30 березня 2012 року №246 в частині визначення розміру нестачі 1166 грн. 53 коп.
Скасувати пункт 3 наказу командира військової частини А1356 від 30 березня 2012 року №246 в частині визначення розміру суми відрахування з грошового забезпечення ОСОБА_1 - 3 499 грн. 59 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в розмірі 107 грн. 30 коп. (сто сім гривень тридцять копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним поданням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.О. Кукоба