"03" грудня 2012 р. Справа № 26/5014/1454/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. Попікової О.В.
розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Закотненська"
на рішення господарського суду Луганської області від 10.08.2012 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.10.2012 р. у справі № 26/5014/1454/2012
за позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "Відродження"
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Новопсковське комбікормове підприємство" 2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Закотненська"
простягнення вартості втраченого майна в сумі 437 525,00 грн.
за участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача-1: не з'явився
відповідача-2: не з'явився
Приватне сільськогосподарське підприємство (надалі -"ПСП") "Відродження" звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (надалі -"СТОВ") Агрофірми "Закотненська" про стягнення вартості втраченого майна на загальну суму 437 525,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст.ст. 525, 526, 951 ЦК України та порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Новопсковське комбікормове підприємство" (надалі -"Підприємство"), правонаступником якого є СТОВ Агрофірма "Закотненська", зобов'язань за договором зберігання.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 14.06.2012 р. порушено провадження у справі за позовом ПСП "Відродження" до Підприємства та СТОВ Агрофірма "Закотненська" про стягнення 437 525,00 грн.
Рішенням господарського суду Луганської області від 10.08.2012 р. (суддя Єжова С.С.) провадження у справі в частині вимог до Підприємства припинено в порядку п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з припиненням юридичної особи;
позовні вимоги ПСП "Відродження" задоволено в повному обсязі за рахунок СТОВ Агрофірми "Закотненська" та стягнуто вартість втраченого майна в сумі 437 525,00 грн. і судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позовних вимог та наявністю підстав для їх задоволення з огляду на положення чинного законодавства, зазначені ПСП "Відродження" в якості нормативного обґрунтування позову.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.10.2012 р. (судді Бойченко К.І., Чернота Л.Ф., Шевкова Т.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, СТОВ Агрофірма "Закотненська" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 10.08.2012 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.10.2012 р., і передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Позиція скаржника обґрунтована порушенням судами вимог ст.ст. 32 - 35, 43 ГПК України, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та безпідставного задоволення позовних вимог.
Сторони згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.09.2009 р. між ПСП "Відродження" та Підприємством укладено Договір з надання послуг з приймання, очищення, сушіння, зберігання та відвантаження соняшника врожаю 2009 року (надалі -"Договір").
Господарськими судами правомірно зазначено про те, що укладений між ПСП "Відродження" та Підприємством Договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить ознаки різних договорів, а тому в частині зберігання соняшника врожаю 2009 року до вказаного договору слід застосовувати відповідно положення Цивільного кодексу України, що регулюють відносини зберігання.
Статтею 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ст. 942 ЦК України).
У відповідності до ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. В свою чергу ст. 951 ЦК України уточнює, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що за твердженням позивача ним в період з 26.09.2009 р. по 01.10.2009 р. передано на зберігання Підприємству насіння соняшнику в кількості 802 тони 140 кг, однак під час відвантаження насіння соняшнику у червні 2010 року виявлено недостачу насіння соняшнику у кількості 118 тон 25 кг.
Статтею 33 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В силу ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Крім того, ч. 3 ст. 35 ГПК України закріплює, що вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Як на підставу своїх вимог ПСП "Відродження" посилається на постанову від 20.05.2012 р. слідчого СВ Марківського РВ ГУМВС про закриття кримінальної справи № 37/11/9016, накладні про передачу насіння соняшнику на зберігання та товарно-транспортні накладні про отримання насіння соняшнику зі зберігання. Зазначені докази прийняті господарськими судами як належні та покладено в основу рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Однак, господарськими судами не обґрунтовано застосування норм ч. 3 ст. 35 ГПК України до обставин, зафіксованих у постанові від 20.05.2012 р. слідчого СВ Марківського РВ ГУМВС про закриття кримінальної справи № 37/11/9016. Колегія суддів також звертає увагу на те, що матеріали справи містять копію постанови від 31.05.2012 р. про скасування постанови про закриття кримінальної справи № 37/11/9016 від 20.05.2012 р. Даному судовому акту не було надано жодної правової оцінки під час розгляду господарської справи № 26/5014/1454/2012.
Поряд з цим, судами залишено поза увагою ту обставину, що сторонами у п. 1.2 Договору визначено порядок прийняття продукція, зокрема, по кількості - по заліковій вазі, але не вище фізичного, визначеного при зважуванні на вагах підприємства, при розходженнях між вагою, вказаною замовником і вагою, визначеною підприємством, більше 50 кг, результати зважування оформлюються комісійним актом (підпис клієнта обов'язковий). Облік прийнятого соняшника здійснюється в фізичній і заліковій вазі (п. 1.3 Договору).
В свою чергу порядок повернення продукції зі зберігання визначено у п. 3.1 Договору. Так, сторони погодили, що повернення продукції здійснюється в заліковій вазі, але не вище фізичної, з фактичними показниками якості у відповідності до порядку відпуску, який визначається діючими нормативними документами. Згідно з п. 3.3 Договору при відпуску (переоформленні) продукції Підприємство надає замовнику акт-рахунок зменшення в вазі за рахунок змін якості природного зменшення при зберіганні, а також кількості та якості продукції, що підлягає відпуску, по встановленій формі.
Визначені сторонами п.п. 1.2, 1.3, 3.1, 3.3 Договору документи в матеріалах справи відсутні.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів оцінює висновок судів про доведеність передання позивачем на зберігання саме 802 тони 140 кг насіння соняшнику та наявність недостачі насіння соняшнику саме у кількості 118 тон 25 кг як такий, що не відповідає ст.ст. 32 -35, 43 ГПК України.
З матеріалів справи вбачається, що ПСП "Відродження" заявлено до стягнення в порядку ст. 951 ЦК України суму вартості втраченого майна.
Слід звернути увагу на те, що на підставі ст. 951 ЦК України підлягають стягненню саме збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі. Тобто, для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є дослідження спірних правовідносин з позиції ст. 22 ЦК України та наявності повного складу цивільного правопорушення. Даного господарськими судами зроблено не було.
Крім того, заявлені до стягнення кошти є саме збитками, завданими порушенням зобов'язання в розумінні ст. 623 ЦК України. Останньою закріплено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
В силу ст.ст. 936, 949 ЦК України на зберігача покладено зобов'язання зберігати передану на зберігання річ та повернути її поклажодавцеві у схоронності. При цьому, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ст. 938 ЦК України). Статтею 953 закріплено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Частиною 2 статті 530 ЦК України унормовано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У п. 5.2 Договору сторони визначили, що строк дії договору встановлюється з моменту підписання і до повного виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи зазначені положення Договору, господарські суди для правильного вирішення спору та встановлення порушення зобов'язання зберігачем, мали надати правову оцінку правовідносинам сторін Договору із застосуванням ст.ст. 530, 936, 938, 949 ЦК України. Втім, даного судами зроблено не було.
Крім того, с силу ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3 ст. 623 ЦК України).
Втім, при зверненні з позовом ПСП "Відродження" розраховано суму збитків виходячи з даних бухгалтерського обліку позивача щодо вартості 1 кг насіння соняшника станом на червень 2010 року. На підтвердження правильності здійсненого розрахунку позивачем подано суду довідку № 97 від 12.06.2012 р., підписану директором ПСП "Відродження". В той же час, будь-яких документів бухгалтерської звітності матеріали справи не містять. З огляду на норми ст. 951 ЦК України ПСП "Відродження" також не обґрунтовано проведення розрахунку розміру збитків, завданих втратою (нестачею) насіння соняшника на підставі вартості насіння соняшника станом саме на червень 2010 року.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що господарськими судами при прийнятті рішення про стягнення на користь ПСП "Відродження" вартості втраченого насіння соняшника не надано належної оцінки тому, що ані укладений між сторонами Договір, ані накладні про передачу насіння соняшнику на зберігання та товарно-транспортні накладні про отримання насіння соняшнику зі зберігання не містять зазначення про вартість переданого на зберігання товару.
Вищенаведене унеможливлює колегії суддів висновок про встановлення господарськими судами обставин, що зумовлюють стягнення на користь ПСП "Відродження" збитків саме в сумі 437 525,00 грн.
Щодо прийнятого судами рішення про стягнення суми збитків саме з СТОВ Агрофірма "Закотненська" колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається та встановлено господарськими судами, що згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 14145665 від 26.06.2012 р. у відношенні Підприємства 17.11.2010 р. вчинено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення. Відповідно до п. 1 Статуту СТОВ Агрофірми "Закотненська" вказане підприємство є правонаступником усіх прав та обов'язків Підприємства у зв'язку з приєднанням.
Дане стало підставою для висновку господарських судів про те, що СТОВ Агрофірма "Закотненська" є правонаступником всіх прав та обов'язків Підприємства, в тому числі і за Договором, укладеним з ПСП "Відродження".
Частинами 2 та 3 статті 107 ЦК України закріплено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення), який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акта передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.
В силу ч. 2 ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Відповідно, моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи, що є припиненою внаслідок реорганізації, слід вважати дату внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.
Певні права та обов'язків суб'єкта господарювання, що реорганізується, переходять до визначеного у процедурі реорганізації правонаступника з моменту внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення суб'єкта господарювання, що реорганізується, та запису про державну реєстрацію створеної юридичної особи - правонаступника, за умови наявності відповідних зобов'язань на момент реорганізації юридичної особи, що припинилася.
В той же час, наявний в матеріалах справи передавальний акт Підприємства від 30.06.2010 р. господарськими судами не досліджувався, рівно як і не встановлювався обсяг прав та обов'язків, що перейшли до правонаступника Підприємства.
І нарешті, з оскаржуваних судових актів вбачається, що встановлення факту вчинення запису про державну реєстрацію припинення Підприємства стало підставою для припинення провадження у справі в частині вимог до Підприємства в порядку п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Втім, матеріали справи свідчать, що ПСП "Відродження" позов до Підприємства не заявлявся. Натомість, позивач просив стягнути 437 252,00грн. з СТОВ Агрофірми "Закотненська" як правонаступника Підприємства.
Дане дає підстави колегії суддів дійти висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм п. 6 Ч. 1 ст. 80 ГПК України та неврахування підпункту 1-1 пункту 1 частини 1 вказаної статті.
Пунктом 3 частини 1 статті 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Закотненська" задовольнити.
Рішення господарського суду Луганської області від 10.08.2012 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.10.2012 р. у справі № 26/5014/1454/2012 скасувати, а справу передати на новий розгляду до господарського суду Луганської області в іншому складі суду.
Головуючий суддяО. Кот
СуддіО. Кролевець
О. Попікова