"04" грудня 2012 р. Справа № 5023/9431/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Запорощенка М.Д. -доповідач,
суддів:Алєєвої І.В.,
Акулової Н.В.
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_4
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 р.
у справі№ 5023/9431/11 господарського суду Харківської області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"
до Хотімлянської сільської ради Вовчанського району
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1. Комунального підприємства "Вовчанське бюро технічної інвентаризації", 2. Харківської обласної державної адміністрації,
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, 2. ОСОБА_4
провизнання права власності, -
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явився;
від відповідача:не з'явився;
від третіх осіб позивача:не з'явились;
від третьої особи відповідача-1:не з'явився;
від третьої особи відповідача-2:Почуєв В.А. -дов. № 1225 від 30.07.2012 р.;
За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2012 р. (суддя Задорожна І.М.) прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог; відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи Харківським окружним адміністративним судом адміністративної справи № 2а-15429/11/2070; у задоволенні позовних вимог ТОВ "Мрія" до Хотімлянської сільської ради Вовчанського району, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: КП "Вовчанське бюро технічної інвентаризації" та Харківської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області та ОСОБА_4 про визнання права власності - відмовлено повністю.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 р. (головуючий суддя -Черленяк М.І., судді -Білоконь Н.Д., Ільїн О.В.) рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2012 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано за ТОВ "Мрія" право власності на тимчасові некапітальні будівлі, що розташовані в АДРЕСА_1, а саме: будинок для відпочинку літ. "А-2", загальною площею 283,8 кв. м., в тому числі, основної - 94,5 кв. м. та допоміжної -189,3 кв. м.; будинок охорони літ. "В-1", загальною площею 41,0 кв. м, в тому числі, основної -36,7 кв. м. та допоміжної - 4,3 кв. м. та будівлю басейну літ. "Б-1", загальною площею 157,5 кв. м., в тому числі, основної - 153, 2 кв. м. та допоміжної - 4,3 кв. м.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 р., а рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2012 р. залишити в силі.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми ст.ст. 16, 392, 331, 375, 376 Цивільного кодексу України, ст.ст. 78, 91, 60 Земельного кодексу України. Скаржник зауважує на тому, що діючим законодавством не визначено таких понять як "капітальна будівля" і "тимчасова будівля", та відповідно до вищевказаних нормативних актів прийняттю в експлуатацію підлягають всі об'єкти відповідно до категорії складності. Крім того, заявник вказує, що з наданих до матеріалів справи документів не вбачається за можливе розмістити земельну ділянку площею 1,0 га, зайняту товариством, з зазначеними лінійними розмірами без порушення меж кварталу 100 (виділ 8) Старосалтівського лісництва.
Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 30.11.2012 року № 03.07-05/948 сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя -Запорощенко М.Д., судді -Алєєва І.В., Акулова Н.В.
В призначене судове засідання представники позивача, відповідача, третіх осіб позивача та третьої особи відповідача-1 не з'явилися. Про час, дату та місце розгляду справи сторони були сповіщені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 04.10.2006 р. № 509 "Про надання лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування лісами" позивачу надано лісову ділянку площею 1,0 га в довгострокове тимчасове користування лісами за рахунок земель лісового фонду, що знаходиться в користуванні ДП "Вовчанський лісгосп", у кварталі 100 (виділ 8) Старосалтівського лісництва для рекреаційних цілей (створення зони відпочинку) строком на 50 років.
16.10.2006 р. між ТОВ "Мрія" (тимчасовий користувач) та ДП "Вовчанський лісгосп" (постійний користувач) на підставі зазначеного розпорядження укладено договір № 1 довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою площею 1,0 га за рахунок земель лісового фонду, що знаходиться у кварталі 100 (виділ 8) Старосалтівського лісництва, для рекреаційних цілей (створення зони відпочинку) терміном на 50 років. Вказана ділянка була передана в користування товариству за актом приймання-передачі лісової ділянки від 16.10.2006 р.
21.10.2011 р. між ТОВ "Агрофірма "Хотімлянське" та ТОВ "Мрія" укладено договір суборенди землі, за умовами якого останньому надано у суборенду земельну ділянку площею 0,3005 га для рекреаційних цілей.
Положеннями пунктів 4.1.1. 4.1.2., 4.2.2. договору №1 від 16.10.2006 р. сторони визначили, що тимчасовий користувач має право здійснювати господарську діяльність на лісовій ділянці по організації зони відпочинку, зводити тимчасові будівлі та споруди, необхідні для здійснення господарської діяльності, використовувати лісову ділянку як зону відпочинку.
Як це було встановлено, згідно рішення виконавчого комітету Хотімлянської сільської ради № 14 від 08.04.2010 р. земельній ділянці, що знаходиться в довгостроковому тимчасовому користуванні у позивача, надана поштова адреса: АДРЕСА_1. У травні 2010 року КП "Вовчанське бюро технічної інвентаризації" було проведено технічну інвентаризацію зазначених будівель, про що складені технічних паспорти - будинку для відпочинку, будинку охорони та будівлі басейну, в яких вони зазначені під літерами "А-2", "В-1"та "Б-1". При цьому, ТОВ "Харківреконструкція" проведено обстеження вказаних будівель та надано технічні висновки, що всі основні будівельні конструкції знаходяться в задовільному технічному стані та придатні для подальшої експлуатації за призначенням. Крім того, ТОВ "Інститут "Укрпроектбудсервіс" було додатково проведено обстеження вказаних будівель та надано висновок, що збудовані позивачем дерев'яні будівлі відносяться до IV ступеню довговічності - до 20 років та V ступеню вогнестійкості, для якої мінімальні межі вогнестійкості будівельних конструкцій (в хвилинах) та максимальні межі розповсюдження вогню по ним (см) не нормуються. Також встановлено, що дерев'яні будівлі із службою конструкцій до 20 років та до яких не пред'явлені нормативні вимоги щодо вогнестійкості, відносяться до тимчасових некапітальних будівель.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою організації відпочинку на лісовій ділянці позивач розмістив будинок для відпочинку, будівлю басейну та будинок охорони. Останній розміщено на земельній ділянці рекреаційного призначення, що перебуває у постійному користуванні у СТОВ "Агрофірма "Хотімлянське" на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ХР № 001631, запис в Книзі державних актів на право постійного користування землею від 14.09.2000 р.
Розміщення будівель на лісовій ділянці здійснено з метою реалізації рекреаційних цілей, передбачених пунктом 1.2 договору № 1 від 16.10.2006 р. та пунктом 13 договору суборенди землі від 21.10.2011 р., за власні кошти.
Щодо порушення прав ОСОБА_4 як землекористувача земельної ділянки площею 0,04 га у с. Хотімля, на якій частково розміщені самочинні будівлі позивача, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Рішенням виконавчого комітету Хотімлянської сільської ради Вовчанського району Харківської області від 09.09.1999 р. № 43 ОСОБА_4 відведено земельну ділянку площею 0,04 га для будівництва дачного будинку за рахунок земель відповідача, дозволено будівництво дачного будинку у с. Хотімля на виділеній земельній ділянці площею 0,04 га, зобов'язано оформити технічну документацію в технічному бюро архітектора Вовчанського району. Актом виносу в натурі земельної ділянки індивідуального забудовника від 30.09.1999 р., затвердженого архітектором Вовчанського району за ОСОБА_4 були закріплені межі земельної ділянки на місцевості відповідними знаками та передані йому на зберігання.
Перевіркою дотримання вимог земельного законодавства Управлінням Держкомзему у Вовчанському районі Харківської області (на той час Вовчанський районний відділ земельних ресурсів) встановлено, що відведена рішенням № 43 від 09.09.1999 р. земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, про що відповідач був повідомлений листом № 491 від 13.05.2005 р.
Рішенням Хотімлянської сільської ради від 15.06.2005 р. було скасовано в повному обсязі попереднє рішення № 43 від 09.09.1999 р. про надання ОСОБА_4 дозволу на будівництво дачного будинку в с. Хотімля на відведеній земельній ділянці.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, керуючись ст. ст. 331, 375, 376 Цивільного кодексу України, ст. ст. 28, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виходив з того, що позивачем при будівництві спірних об'єктів не було отримано відповідного дозволу на виконання будівельних робіт, зокрема, будівлі до експлуатації не приймались; позивач не звертався до відповідних органів з проханням щодо отримання дозволу на виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію самовільних будівель. За висновком суду першої інстанції, спірні будівлі є самочинним будівництвом згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України, а тому правові підстави для визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво відсутні. Крім цього судом встановлено, що ОСОБА_4 не є власником або користувачем земельної ділянки, яка надана у користування позивачу, відтак його права та інтереси щодо зазначеної ділянки не були порушені.
Скасовуючи вищеозначене рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, що розміщення зазначених будівель здійснено позивачем за власні кошти на земельній ділянці лісогосподарського призначення, яка знаходиться у його довгостроковому тимчасовому користуванні, з метою реалізації рекреаційних цілей, передбачених п. 1.2 договору № 1 від 16.10.2006 р. та п. 13 договору суборенди землі від 21.10.2011 р. При цьому, апеляційним судом також встановлено, що права та інтереси ОСОБА_4 щодо зазначеної ділянки не були порушені. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання права власності на спірні об'єкти.
Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, засобів захисту.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.
За приписами ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Пунктом 2 ст. 20 Лісового кодексу України визначено, що тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право, зокрема, за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності.
Положеннями статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що розміщення тимчасових споруд здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
За приписами п. 1.6. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 157/6445 від 18.02.2002 р., не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.
Матеріалами справи підтверджується, що збудовані позивачем тимчасові споруди - будинок для відпочинку, будинок охорони та будівля басейну, розташовані на земельних ділянках загальною площею 1,3005 га, наданих у тимчасове користування позивачу на підставі договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою №1 від 16.10.2006 р. та договору суборенди землі від 21.10.2011 р.
Правові підстави набуття у користування позивачем земельних ділянок, площі земельних ділянок та місце розташування тимчасових споруд підтверджуються наявними у справі доказами. Відповідачем та постійним лісокористувачем - ДП "Вовчанський лісгосп" не оспорюється право власності позивача на тимчасовий об'єкт некапітального будівництва. При цьому, жодних земельних ділянок, що належать іншим особам, позивач не займає, будь-які забудови, належні іншим особам, на території земельної ділянки, яку займає позивач, відсутні.
Виходячи зі змісту вищенаведених норм та матеріалів справи, судова колегія Вищого господарського суду находить вірною правову позицію апеляційного господарського суду про наявність підстав про визнання за позивачем права власності на тимчасові некапітальні споруди.
Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_4 не надано належних доказів та не доведено матеріалами справи заперечення стосовно того, що при розгляді вказаної справи позивачем порушуються його права та інтереси, не надано жодного правовстановлюючого документу чи відповідного дозволу на оформлення ОСОБА_4 права власності або права користування відповідною земельною ділянкою, а отже, відповідно, його права та інтереси щодо ділянки, наданої у користування позивачу, не порушені.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що апеляційним господарським судом було дано невірну оцінку доказам у справі не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів Вищого господарського суду України, оскільки, виходячи із наданих господарському суду касаційної інстанцій ст. ст. 1115 та 1117 Господарського процесуального кодексу України повноважень, він не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З урахуванням встановлених ст. ст. 1115, 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що, під час розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції, фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, відтак відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарського суду, які містяться в оскаржуваному судовому акті.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 р. у справі № 5023/9431/11 господарського суду Харківської області є законною та обґрунтованою, в зв'язку з чим має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 р. у справі № 5023/9431/11 господарського суду Харківської області залишити без змін.
Головуючий суддя:М.Д. Запорощенко
Судді: І.В.Алєєва
Н.В. Акулова