03 грудня 2012 р. Справа № 2/72/2012/5003
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" 21001, м. Вінниця, вул. Привокзальна, 40
до: Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (м. Київ, вул. Горького, 127) в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" 21050, м. Вінниця, вул. Козицького, 51
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерний комерційний банк "Трансбанк", адреса: м.Київ, вул..Фізкультури, 9
про визнання недійсною додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-1 від 07.09.2009р. до кредитного договору від 30.05.2007р. №74309К6/151109К29/2088
Головуючий суддя Мельник П.А.
Cекретар судового засідання Віннік О.В.
Представники
позивача : Семенков О.І. - керівник ТОВ "Оспром".;
Козінська О.В. - адвокат;
Скопчак Я.В. - за довіреністю;
відповідача : Бажуков А.К - за довіреністю;
третя особа : не з''явився.
Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" у м.Вінниця про визнання недійсною додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-1 від 07.09.2009р. до кредитного договору від 30.05.2007р. №74309К6/151109К29/2088.
Позов мотивовано тим, що спірна додаткова угода №74309К6/151109К29/2088-1 від 07.09.2009р. до кредитного договору від 30.05.2007р. №74309К6/151109К29/2088 була укладена між сторонами з порушенням вимог чинного законодавства, а саме стороною, що не являлась стороною основного договору.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 20.09.12 р. порушено провадження по справі № 2/72/2012/5003 з залученням до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерний комерційний банку "Трансбанк" . Вказаною ухвалою справу призначено до розгляду на 12.11.12 р.
12.11.2012 року в засіданні представники позивача позов підтримали та просили суд задовольнити його в повному обсязі.
Представник відповідача з наданих усних пояснень та направленого до суду письмового відзиву вих. № 074-09/2607 від 08.11.12 р. (вх.№ 08-46/12340/12) проти позову заперечив, просив суд в задоволенні позвних вимог відмовити.
Представником третьої особи подано заяву №09-01/659 від 08.11.12 р. про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що позивач в порушення умов ухвали суду від 20.09.12 р. направив на адресу АКБ "Трансбанк" лише копію позовної заяви без додатків, що в свою чергу позбавило АКБ "Трансбанк" можливості надати обґрунтовані письмові пояснення по суті спору згідно вимог ухвали суду від 20.09.12 р.
Подану представником третьої особи заяву про відкладення розгляду справи судом задоволено, та враховуючи клопотання сторін від 12.11.12 р. про продовження терміну розгляду справи на 15 днів, керуючись ч.3 ст.69 ГПК України у відповідності до якої у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, судом продовжено строк розгляд справи на 15 днів -до 03.12.12 р. та призначено засідання на цюж дату.
03.12.2012 р. в судовому засіданні представники позивача позов підтримали повторно та просили суд задовільнити його в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача з наданих пояснень, направленого до суду відзиву та доповнень до відзиву вих. № 074-09/2799 від 03.12.12 р. проти позову заперечив з тих підстав, що:
- з дня укладення оспорюваної додаткової угоди -позивач сплачував проценти за користування кредитними коштами, виконував інші умови Кредитного договору ( з урахуванням внесених змін), тим самим визнав її правомірність та легітимність.
- на момент набуття чинності Договору від 08.05.2009 року про відступлення права вимоги за кредитним договором відповідач набув права первісного кредитора в об'ємі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст..514 ЦК України і в подальшому, за взаємною згодою та відповідно до закріпленого в ст..3 ч.1 п.3,ст..627 ЦК України принципу свободи договору, сторони Кредитного договору використали своє право на внесення змін до його умов.
- підставою для заміни кредитора в кредитному зобов'язанні являється Договір від 08.05.2009 року, укладений між відповідачем ВАТ"Державний експортно- імпортний банк України" третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору АКБ "Трансбанк", який набув чинності в частині відступлення прав вимоги за кредитним зобов'язанням ТОВ"Оспром" 08.07.2009 року , відповідно до п.6.1 з моменту підписання сторонами Додатку №1. У зв'язку з тим, що позивач надав попередню згоду на заміну кредитора в Кредитному договорі (лист №б/н від 01.07.2009 року), таким чином, право чин з приводу відступлення права вимоги за Кредитним договором та договорами іпотеки був укладений в чіткій відповідності до вимог законодавства України.
- на момент укладення спірної додаткової угоди від 07.09.2009 року -всі істотні умови Кредитного договору по зобов'язанням, які існували на момент укладення спірної додаткової угоди, залишились незмінними, а саме: ліміт кредитної лінії -залишений на рівні 5 млн. грн. (п.1 додаткової угоди № 1 від 17.08.2007; п. 3.2. додаткової угоди від 07.09.2009 до кредитного договору), термін остаточного погашення заборгованості по кредиту -28 травня 2010 (п. 1 додаткової угоди № 2 від 10.03.2009; п. 3.2.2. додаткової угоди від 07.09.2009 до кредитного договору), процентна ставка на рівні 18,5% річних (п. 1 додаткової угоди № 1 від 17.08.2007; п. 3.2.5. додаткової угоди від 07.09.2009 до кредитного договору).
Третя особа в засідання не з''явилась, причини своєї неявки суду не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце проведення судового засідання, що вбачається із реєстру вихідної кореспонденції господарського суду Вінницької області.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення третьої особи належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останньої в судове засідання для реалізації нею права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду 3-ї особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомленої про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Незважаючи на неявку третьої особи, через канцелярію суду представниками АКБ "Трансбанк" надано пояснення №бн від 30.11.12 р. (вх.№ 08-46/13478/12), в якому АКБ "Трансбанк" зазначив свою позицію щодо правомірності укладання правочину з відступлення права вимоги за Кредитним договором та договорами забезпечення між останнім та відповідачем в особі ВАТ "Укрексімбанк".
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. .
Згідно умов кредитного договору №151109К29/2088 від 30.05.2007 року укладеного між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" (далі Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" (далі Позичальник) та додаткових угод до нього:
- від 17.08.2007 року - додаткова угода №1;
- від 10.03.2009 року - додаткова угода №2;
- від 07.04.2009 року - додаткова угода №3;
Кредитор надає Позичальнику грошові кошти в межах відновлювальної кредитної лінії лімітом 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень (далі -Кредит) на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених у цьому Договорі.
08.05.2009 року між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (Надалі- Сторони) укладено Договір, згідно якого АКБ "Трансбанк" відступає, а ПАТ " Державний експортно-імпортний банк України " набуває право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, що укладені на виконання таких кредитних договорів.
08.07.2009 року між Акціонерним комерційним банком "Трансбанк" та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" укладено Договір відступлення прав за договором іпотеки від 30.05.2007 року, укладеного між АКБ"Трансбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром".
На підставі вище зазначеного, Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" укладається Додаткова угода №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 року до Кредитного договору від 30.05.2007 року №74309К6/151109К29/2088.
Відповідно до п.п.3.1.Додаткової угоди Банк відкриває Позичальникові не відновлювану кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов цього Договору.
Відповідно до п.3.2.1-3.2.5 Додаткової угоди:
- Ліміт кредитної лінії - 5 000 000,00 (п'ять мільйонів) грн.;
- Кінцевий термін погашення Кредиту - 28 травня 2010 року;
- Процентна ставка:
За Першим траншем ( заборгованість, що передана з АКБ "Трансбанк"): - 18,5 % річних до 01.11.2009р., за Другим траншем: 21,0% річних до 01.11.2009 р., надалі процентні ставки встановлюються:
- якщо Позичальник не виконав умов Договору, визначених в п.п.5.1.3.6. та 5.1.8, то починаючи з першого дня місяця, наступного за звітним, процентна ставка по обом траншам збільшується на 2 процентних пункти.
- п.п.3.2.6-3.2.9 Додаткової угоди визначаються додаткові комісії та відсотки за здійснення окремих дій, пов'язаних з користуванням кредитною лінією.
З посиланням на норми Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що оспорюваною Додатковою угодою від 07.09.2009 року до Кредитного договору від 30.05.2007 року №74309К6/151109К29/2088 вчинені зміни до редакції попереднього кредитного договору та затвердження іншого договору, який відстоює інтереси лише Кредитора, надає можливість Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" маніпулювати боржником в своїх інтересах, для того, щоб не виконувати вимоги укладеного кредитного Договору, а саме не надання траншу в сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень ТОВ "Оспром", надання якого передбачено умовами Договору.
Такі дії, на думку позивача, суперечать вимогам ст.512 та ст. 514 ЦК України, оскільки жодних положень кредитний Договір № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року, щодо можливості зміни умов договору в разі заміни кредитора, не містить.
Також на думку позивача, укладення між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (що не є стороною основного договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" Додаткової угоди від 07.09.2009 р. , що вносить зміни до Договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року є неправомірним, адже первинний договір має у своєму суб'єктному складі тільки дві сторони (Кредитор та Позичальник) і не містить навіть згадки про нового кредитора та умови переведення боргу.
Беручи до уваги викладене, позивач вважає що спірна Додаткова угода від 07.09.2009 р. до Договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року укладена з порушенням вимог чинного законодавства, тому і змушений був звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Враховуючи встановлене, суд зважає на таке.
Частиною 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою собою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Частиною 1 ст. 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як видно із матеріалів справи, Додатковою угодою від 07.09.2009 р. до Договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року відповідачем практично змінено редакцію основного договору, як в частині відсоткової ставки так і щодо умов і порядку його видачі та погашення, порядку плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, що суперечить ст.514 ЦК України, а саме: до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
За змістом кредитний договір містить істотні і додаткові умови. Істотними є умови, без досягнення угоди за якими договір не може вважатись укладеним. Перелік істотних умов визначений в ч.2 ст.345 ГК України. Додаткові умови договору спрямовані на створення додаткових передумов повернення кредиту. Додаткові умови кредитного договору можуть передбачати обов'язок позичальника надавати свої фінансові документи в обговорений строк, обов'язок позичальника зі схороності заставленого майна, дотримання правил банківського контролю, обов'язок позичальника створювати умови і не створювати перешкод перевірці цільового використання кредиту, заборона на реорганізацію підприємства без повідомлення банку і т.ін.
Як слідує з умов спірної Додаткової угоди, відповідачем було змінено відсоткову ставку по кредиту з 18,5%, як передбачено Додатковою угодою №1 до Кредитного договору № 2088 від 30.05.2007 року на 21,0% за другим траншем в сумі 1 000 000 (один) мільйон) грн., який всупереч взятих на себе зобов'язань відповідачем не був наданий, хоча однією із умов надання згоди щодо заміни кредитора за Кредитним договором від 30.05.2007 року являлось продовження виконання з боку АТ "Укрсексімбанк" зобов'язань по вище вказаному кредитному договору, в частині видачі залишку ліміту кредитної лінії у розмірі 1 345 00 грн. На виконання умов Договору відповідачем було надано лише першу частину траншу в сумі 345 тис.грн.
Тому твердження відповідача, що відсутні підстави вважати та стверджувати, що істотні умови Кредитного договору зазнали значних змін при укладенні спірної додаткової угоди є помилковим та не відповідають дійсності.
Також є помилковим твердження відповідача, що предметом даної угоди є не відступлення права вимоги по кредитному зобов'язанню, а внесення змін до діючого Кредитного договору щодо окремих умов кредитного зобов'язання та приведення його суб'єктного складу у відповідність до вже відбувшихся юридичних фактів та подій.
Відповідно до п.2.1 Договору від 08.05.2009 року укладеного між відповідачем та третьою особою, Сторона 1 відступає, а Сторона 2 набуває право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, що укладені на виконання таких кредитних договорів, укладених стороною 1 з юридичними особами, перелік яких наведено у додатку 31 до цього Договору, який після підписання Сторонами є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п.2.3 Договору Сторона 2 зобов'язується укласти з Кредитором/кредиторами договір/договори про відступлення прав вимоги за відповідним договором/договорами, перелік та суми яких викладено в Додатку 2 до цтого Договору,який після підписання сторонами є невід'ємною частиною цього Договору.
Як видно з матеріалів справи, 08.07.2009 року між сторонами Договору був підписаний Додаток №1-3 до Договору від 08.05.2009 року, яким визначено лише перелік кредитів станом на 08.07.2009 року, за яким АКБ "Трансбанк" відступає право вимоги на користь АТ "Укрексімбанк", де одним із позичальників являється ТОВ "Оспром".
Зазначений Додаток №1-3 до Договору від 08.05.2009 року, в силу положень Цивільного кодексу України, не може являтись правочином, оскільки містить відомості лише щодо переліку кредитів , щодо яких відступається право вимоги і являється лише частиною основного договору.
Тому твердження відповідача, що саме Додаток №1-3 до Договору від 08.05.2009 року є по своїй юридичній силі договором відступлення прав вимоги за кредитним зобов'язанням, а саме зобов'язанням передбаченим кредитним Договором № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року є помилковим та не являється виконанням вимог п. 2.3 Договору від 08.05.2009 року, де сторону зобов'язано укласти договори про відступлення прав вимоги за відповідним договором.
Натомість відповідачем були укладені Договора лише про відступлення за забезпечувальними зобов'язаннями, а саме: договір відступлення прав за договором іпотеки від 30.05.2007року р.н.3368 (іпотекодавець -ТОВ "Оспром") та договір відступлення прав за договором іпотеки від 30.05.2007року р.н.3366 (іпотекодавець -Семенкова М.С.).
Крім того, відступлення права вимоги не є похідним від первинного договору (кредитний договір № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року) і не може мати вигляд додаткової угоди. Укладення між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк України" (що не є стороною основного договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" Додаткової угоди від 07.09.2009 р., що вносить зміни до Договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року є неправомірним, адже первинний договір має у своєму суб'єктному складі тільки дві сторони (Кредитор та Позичальник) і не містить навіть згадки про нового кредитора та умови переведення боргу. Тому переведення боргу завжди має бути оформлене окремим договором. Крім того чинне законодавство не містить заборону передачі права вимоги за заборгованістю, що виникне у майбутньому: відступити право вимоги можна як за існуючою заборгованістю, так і за такою, для виникнення якої є усі передумови. Крім того, відступити право вимоги можна і щодо частини боргу.
Тому суд приходить до висновку, що у кредитному зобов'язані (договір № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року) не відбулась заміна сторони з АКБ "Трансбанк" на АТ "Укрексімбанк".
Так відповідно до п.13.1. кредитного Договору, усі зміни і доповнення до цього Договору, включаючи зміну, або продовження строку дії цього Договору оформляються додатковою угодою Сторін.
Оскільки, відповідач не являється стороною зазначеного Договору, тому не мав права підписувати та вносити зміни до Договору № 151109К29/2088 від 30.05.2007 року.
Стосовно заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності (вих.№ №074-09/2607 від 08.11.12 р .слід зазначити наступне.
Статтями 256-257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надано до початку судового засідання клопотання від 08.11.2012 року яким просить не застосовувати строки позовної давності під час винесення рішення за позовом про визнання недійсним Додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-2 до Кредитного договору від 30.05.2007 року №74309К6/151109К29/2088 укладеної між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром".
В обґрунтуванням свого клопотання позивач посилався на ч.1 ст. 256 ЦК України, якою визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А оскільки ТОВ "Оспром" довідалось про порушення свого права, а саме не виконання своїх зобов'язань з боку АТ "Укрексімбанк" визначених Додатковою угодою №74309К6/151109К29/2088-2 від 07.09.2009 року до Кредитного договору від 30.05.2007 року №74309К6/151109К29/ 2088 після отримання листа за №74-06/2794\1 від 01.12.2009 року про відмову в надані чергового траншу кредитув сумі 1 000 000 млн.грн, тому просили при винесенні рішення не застосовувати строки позовної давності.
Крім того, 03.12.12 р. позивач через канцелярію суду подав клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності та її відновлення.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку позовної давності, позивач вказав, що подати позовну заяву у встановлений законом термін був позбавлений у зв'язку з тим, керівник підприємства, якому у відповідності до закону надано право вирішувати питання щодо судового оскарження та підписувати від імені ТОВ "Оспром" інші документи, з 04.09.2012 року і по 18.09.2012 року знаходився у відрядженнях за межами Вінницької області. Повноваження щодо права підпису іншим особам ним не передавались.
На підтвердження доводів позивачем надано копію наказу про відрядження №17 від 03.09.2012 року та копію посвідчення про відрядження, які знаходяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні відповідач проти заявленого клопотання заперечив, посилаючись, на те, що посвідчення про відрядження на теперішній час відмінені і не можуть являтись доказом.
Також позивач просив суд звернути увагу на фінансові труднощі в яких перебуває підприємство, оскільки неможливість захистити свої права в судовому порядку може привести до ліквідації останнього та залишення його працівників без робочих місць.
Суд розглянувши доводи клопотання, вислухавши заперечення відповідача, прийшов до висновку, що у клопотанні щодо незастосування строків позовної давності під час винесення рішення слід відмовити, у зв'язку з тим, що позивач від останнього відмовився та надав в судове засідання інше клопотання про поновлення строків.
Клопотання позивача щодо поновлення строку позовної давності суд вирішив задовільнити та надати можливість захисту свого права в судовому порядку.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (стаття 205 Цивільного кодексу України).
Статтею 206 Цивільного кодексу України визначено правочини, які можуть вчинятись усно, зокрема це правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
П.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Твердження відповідача по запереченнях відносно позову судом до уваги не беруться, оскільки не відповідають вищевикладеному та фактично спростовуються матеріалами справи.
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на наведене, вимоги позивача обґрунтовані та основані на законі, а тому підлягають задоволенню, відтак, Додаткову угоду №74309К6/151109К29/2088-1 від 07.09.2009р. до кредитного договору від 30.05.2007р. №74309К6/151109К29/2088, укладену між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" слід визнати недійсною.
За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на сторони відповідно до ст. 49 ГПК України.
При прийнятті рішення суд дійшов висновку про необхідність повернення надмірно сплаченого позивачем судового збору виходячи з наступного.
01.11.2011 року набрав чинності Закон України вiд 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3828-VI (3828-17) від 06.10.2011 року) (надалі Закон), у відповідності до ч.1 ст.3 якого одним із об'єктів справляння судового збору є позовна заява, що подається до суду.
Частиною 1 ст.4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір судового збору, який справляється з позовної заяви, визначений Законом в залежності від виду спору.
Виходячи з підпунктів 2.1, 2.2 ч.2 ст. 4 Закону за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Статтею 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" визначено мінімальну заробітну плату на поточний рік, а саме у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні.
У позовній заяві позивачем пред'явлено вимогу немайнового характеру, а саме: про визнання недійсною додаткової угоди №74309К6/151109К29/2088-1 від 07.09.2009р. до кредитного договору від 30.05.2007р. №74309К6/151109К29/2088, укладену між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром", в зв'язку з чим розмір судового збору, який підлягає до сплати згідно приписів ЗУ "Про судовий збір" становить: 1073 гривні (1 розмір мінімальної заробітної плати).
Натомість позивачем сплачено при зверненні з позовом до суду 1102,00 грн. згідно квитанції №12F838709 від 18.09.2012 р.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 року № 01-06/1175/2011 зазначено, що статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.
Водночас в п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір"" вказано, що згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.
За таких обставин, поверненню підлягає зайво сплачена сума судового збору у розмірі 29,00 грн.
Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст. ст. 203, 205, 206, 215, 227 Цивільного кодексу України, ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
1. Позов задовільнити.
2. Додаткову угоду №74309К6/151109К29/2088-1 від 07.09.2009р. до кредитного договору від 30.05.2007р. №74309К6/151109К29/2088, укладену між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно - імпортний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оспром" визнати недійсною.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (м. Київ, вул. Горького, 127) в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" 21050, м. Вінниця, вул. Козицького, 51, код ЄДРПОУ 24896705 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оспром" 21001, м. Вінниця, вул. Привокзальна, 40, код ЄДРПОУ 02968869 1073,00 грн. судового збору.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Оспром" 21001, м. Вінниця, вул. Привокзальна, 40, код ЄДРПОУ 02968869 суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 29,00 грн., сплаченого згідно квитанції №12F838709 від 18.09.2012 р., оригінал якої знаходиться в матеріалах господарської справи №2/72/2012/5003.
5. Дане рішення засвідчене підписом судді та гербовою печаткою суду є підставою для повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Оспром" 21001, м. Вінниця, вул. Привокзальна, 40, код ЄДРПОУ 02968869 із Державного бюджету України судового збору в розмірі 29,00 грн., сплаченого згідно квитанції №12F838709 від 18.09.2012 р.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення надіслати сторонам та третій особі по справі рекомендованим листом, або вручити уповноваженим представникам - під розписку.
Повне рішення складено 07 грудня 2012 р.
Суддя Мельник П.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу 21001, м. Вінниця, вул. Привокзальна, 40
3, 4 - відповідачу м. Київ, вул. Горького, 127; 21050, м. Вінниця, вул. Козицького, 51
5 - третій особі - м. Київ, вул. Фізкультури, 9