"05" грудня 2012 р. Справа № 7/172-Б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., -головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби
на постанову та ухвалувід 26.09.2012 р. Рівненського апеляційного господарського суду від 08.06.2012 р. господарського суду Волинської області
у справі№ 7/172-Б господарського суду Волинської області
за заявою відкритого акціонерного товариства "САН ІнБев Україна", м. Київ
до боржникаприватної фірми "Юкон-Плюс", м. Ковель Волинської області
провизнання банкрутом
ліквідаторарбітражний керуючий Василюк І.М.
та заявою Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова
провизнання кредиторських вимог
представники сторін в судове засідання не з'явилися
Ухвалою господарського суду Волинської області від 14.11.2008 року порушено провадження у справі № 7/172-Б про банкрутство приватної фірми "Юкон-Плюс" (далі -Боржник, Фірма) за заявою відкритого акціонерного товариства "САН ІнБев Україна" (далі -Кредитор, Товариство) в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).
Ухвалою господарського суду Волинської області від 23.07.2009 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 року, відмовлено у задоволенні заяви про визнання кредиторських вимог до Боржника: УПФУ у м. Києві, Ковельському міськрайонному центру зайнятості та ДПІ у Франківському районі м. Львова.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2010 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 р. та ухвалу господарського суду Волинської області від 23.07.2009 р. про відмову у задоволенні кредиторських вимог Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2010 року скасовані прийняті при новому розгляді справи постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2010 р. та ухвалу господарського суду Волинської області від 21.06.2010 р. щодо відмови у визнанні кредиторських вимог ДПІ у Франківському районі м. Львова, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
Під час нового розгляду справи ухвалою господарського суду Волинської області від 31.03.2011 року відмовлено у визнанні вимог ДПІ у Франківському районі м. Львова до Боржника в розмірі 983 921 грн. 99 коп. та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 08.06.2012 року (суддя -М.С. Шум) Ковельській ОДПІ, за заявою останньої, роз'яснено, що за наслідками розгляду кредиторських вимог ДПІ у Франківському районі м. Львова до Боржника ухвалою господарського суду Волинської області від 31.03.2011 року відмовлено у задоволенні таких вимог з мотивів їх необґрунтованості та безпідставності, а також враховано судом обґрунтування вказаного податкового органу своєї заяви із кредиторськими вимогами від 27.08.2010 року № 18488/9/10-010 та додані до неї документи в обґрунтування конкурсних вимог.
Не погодившись з цією ухвалою суду, Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі -Інспекція, ДПІ) звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 08.06.2012 року та визнати її поточним кредитором Боржника із кредиторськими вимогами в розмірі 1 145 757 грн. 63 коп.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2010 року (головуючий суддя -Л.М. Бригинець, судді: О.Г. Крейбух, Г.І. Савченко) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Волинської області від 08.06.2010 року скасовано в частині врахування заяви ДПІ у Франківському районі м. Львова від 27.08.2010 року № 18488/9/10-010, виключивши відповідне посилання в резолютивній частині ухвали, а в іншій частині вказану ухвалу залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 року та ухвалу господарського суду Волинської області від 08.06.2012 року в частині роз'яснення Ковельській ОДПІ, що за наслідками розгляду вимог Інспекції до Боржника ухвалою господарського суду Волинської області від 31.03.2011 року відмовлено в задоволенні вимог ДПІ з мотивів їх необґрунтованості та безпідставності, та направити в цій частині справу до місцевого суду для належного розгляду заяви про роз'яснення ухвали господарського суду Волинської області від 31.03.2011 року.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 14, 23 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що на заяву Ковельської ОДПІ про роз'яснення ухвали господарського суду Волинської області від 31.03.2011 року було надано роз'яснення, відповідно до якого визначений помилковим висновок ДПІ, що відхилені кредиторські вимоги Інспекції є не конкурсними, а поточними, а суд не наділений правовими підставами здійснювати розгляд конкурсних вимог кредиторів, заявлених поза межами визначеного ст. 14 Закону про банкрутство строку, в тому числі щодо збільшеного розміру вимог. При цьому, суд вказав, що подана Інспекцією заява 27.08.2010 року № 18488/9/10-010 із кредиторськими вимогами до Боржника подана на підставі ст. 14 згаданого закону, в ній зазначено, що обґрунтування вимог носять похідний характер від відображених в первинній заяві вимог Інспекції. Підтримуючи вказані висновки суду та скасовуючи вказану ухвалу частково, апеляційний суд погодився із доводами місцевого суду вказавши, що Інспекція фактично просить згідно апеляційної скарги розглянути та визнати її вимоги, щодо яких вже прийняте рішення -ухвала від 31.03.2011 року, а також зазначив, що заява від 27.08.2010 року № 18488/9/10-010 про збільшення кредиторських вимог судом не розглядалась.
Заперечуючи зазначені висновки, скаржник вказує на те, що її вимоги до Боржника не є конкурсними і про це дав зрозуміти суд касаційної інстанції в своїй постанові, а тому Інспекція звернулась із заявою про визнання поточних вимог до Боржника - в порядку ст. 23 Закону про банкрутство, а суди наведені вказівки касаційного суду не врахували.
Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними запереченнями скаржника, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам справи та викладені із невірним застосуванням норм законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено, зокрема апеляційним судом, відмовляючи у задоволенні кредиторських вимог ДПІ в сумі 983 921 грн. 99 коп., місцевий суд в ухвалі від 31.03.2011 року зазначив, що Інспекцією не було виконано вимог суду щодо надання доказів в обґрунтування заявлених кредиторських вимог, а тому ці вимоги були визнані необґрунтованими та безпідставними. Питання ж щодо кваліфікації цих кредиторських вимог (конкурсні або поточні) у згаданій ухвалі не розглядалось та не вказувалось. Такий висновок відповідає вказівкам касаційного суду, наведеним, зокрема в постанові Вищого господарського суду України від 03.11.2010 року.
Так, виходячи з приписів ст.ст. 1, 23 Закону про банкрутство розмежування вимог конкурсного кредитора та поточного залежить від моменту виникнення вимоги кредитора -до порушення справи про банкрутство або що виникли під час проведення процедур банкрутства. У випадку із кредиторськими вимогами ДПІ в сумі 983 921 грн. 99 коп., як зазначив суд касаційної інстанції, для з'ясування цих обставин необхідно дослідження відповідних доказів (щодо факту та дати виникнення податкового зобов'язання), а цими доказами, відповідно до норм, зокрема, Закону України "Про податок на додану вартість" (пункти 7.2.3 та 7.3.1 ст. 7) та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (положення яких діяли на момент винесення касаційним судом постанови від 03.11.2010 року) є відповідні первинні документи.
За відсутністю ж (у зв'язку із ненаданням) цих документів, що були витребувані на вимогу суду, і це було встановлено в ухвалі від 31.03.2011 року, суд позбавляється можливості визначити момент виникнення у Боржника відповідних зобов'язань, а відповідно і кваліфікувати ці вимоги як конкурсного або як поточного кредитора.
Поряд з викладеним, суд касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного суду щодо безпідставного врахування місцевим судом в оскаржуваній ухвалі про роз'яснення ухвали від 31.03.2011 року заяви Інспекції від 27.08.2010 року № 18488/9/10-010 про збільшення кредиторських вимог до Боржника.
Як вбачається, кредиторські вимоги, визначені у згаданій заяві під час судового засідання 31.03.2011 року судом не розглядались, не враховувались та стосовно них жодного судового рішення не приймалось. У зв'язку з цим врахування в ухвалі про роз'яснення ували від 31.03.2011 року зазначеної вище заяви Інспекції про збільшення кредиторських вимог є розглядом по суті цих вимог та прийняття стосовно них судового рішення, що суперечить вимогам ст. 89 ГПК України.
У зв'язку із викладеним та враховуючи, що ухвала місцевого суду була частково скасована апеляційним судом, а касаційний суд ці висновки апеляційного суду підтримав, суд касаційної інстанції не вбачає порушень норм законодавства при винесенні оскаржуваної постанови апеляційного суду стосовно роз'яснення ухвали місцевого суду про відмову ДПІ у задоволенні її кредиторських вимог в сумі 983 921 грн. 99 коп. За таких обставин справи, доводи касаційної скарги товариства Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова цього суду (з рахуванням викладених в даній постанові змін щодо правових підстав для відхилення кредиторських вимог ДПІ до Боржника) підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст.ст. 89, 1115, 1117, 1119 -11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 р. у справі № 7/172-Б залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
О.Є. Короткевич
Постанова виготовлена та підписана 05.12.2012 року.