Справа № 1522/17584/12
Номер провадження 2а/1522/1536/12
04 грудня 2012 року
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді -Суворової О.В.
при секретарі -Бондаренко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління МВС України в Одеській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління МВС України в Одеській області, у якому просить визнати неправомірними дії Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області та зобов'язати останнє поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 07.10.2009 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 02.03.1987 року ОСОБА_1 вийшов на пенсію за віком. 01.12.1992 року ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України з заявою про поновлення нарахування йому пенсій згідно законодавства. 26.06.2012 року за № 1333/Ф-11, Головне управління пенсійного фонду України надіслало на адресу позивача лист, в якому було відмовлено в поновленні виплати пенсії, у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.
ОСОБА_1 стверджує що, порушені його права, а також посилається на рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, яким невиплата пенсій особам, яки виїхали з України, визнано неконституційним та скасовано ч. 2 ст. 49 та ч.2 ст. 51 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як порушення його прав, як особи та як громадянина України.
Ухвалою суду від 04 грудня 2012 року позовні вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління МВС України в Одеській області частково залишені без розгляду, а саме за період з 07.10.2009 року по 12.01.2012 року, в зв'язку з пропуском процесуального строку звернення до суду та відсутністю підстав для його поновлення.
В судове засідання представник позивача не з'явився, просив суд розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, вважають їх безпідставними та просили у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.03.1987 року призначено пенсію за віком, що підтверджується посвідченням № 56.
ОСОБА_1 виїхав на постійне проживання до Ізраїлю. На підставі ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»позивачу припинено виплату пенсії.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.ст. 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга ст. 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Ст. 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).
Передбачене Основним Законом України право громадян на соціальний захист (ст. 46) конкретизоване у Законі та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсій. Однак стосовно громадян, які виїхали на постійне проживання за кордон, визначено особливий порядок виплати пенсій. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону виплата пенсії припиняється на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Питання виплати пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регламентується Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно з положенням другого речення ст. 51 Закону, під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-пр/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та до Конституції України положення інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору визнано неконституційними.
Відповідно до ст. 152 ч. 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У відповідності з ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
З наведених підстав положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (ст. 3, ч. 1, ч. 2 ст. 24, ч. 3 ст. 25, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 64 Основного Закону України).
Таким чином, проживаючи в державі Ізраїль ОСОБА_1, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і громадяни України, які проживають на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.
Згідно з частиною третьою статті 8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на виплату пенсії, основані на принципі юридичної визначеності, що не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 07.10.09 № 25-рн/2009 було визнано неконституційними ст. 49 ч. 1 п. 2 та друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»від 09.07.2003 року, тому з моменту його ухвалення відпала така умова припинення виплати пенсії, як проживання пенсіонера за кордоном. Враховуючи загальнообов'язковість, публічність та загальнодоступність рішень Конституційного Суду України територіальний орган Пенсійного фонду, в силу ст. 49 ч. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», повинен був протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення виплати пенсії здійснити таке поновлення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, - негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись ст.ст.2,3,6,8,9,10,17,19,51,69,70,71,90,94,104,105,106,107,159-163,166 КАС України; ст.ст.22,24,46 Конституції України; Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009; Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління МВС України в Одеській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо не поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років починаючи з 13.01.2012 року.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за вислугу років, починаючи з 13.01.2012 року.
Звернути постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за 1 (один) місяць.
Апеляційну скаргу на постанову може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення через Приморський районний суд міста Одеси.
Суддя О.В. Суворова
04.12.2012