Справа № 22-ц/1690/4385/2012 Номер провадження 22-ц/1690/4385/2012 Головуючий по 1-й інстанції: Жмурко П.Я. Суддя-доповідач: Петренко В. М.
05 грудня 2012 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого: судді Петренка В.М.
Суддів: Акопян В.І., Лобова О.А.
при секретарі: Фадейкіній Н.Б.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, прокурора Карлівського району Полтавської області
на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 27 жовтня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду,-
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 27 жовтня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки відмовлено.
Знято арешт на будинок АДРЕСА_1, накладений Апеляційним судом Полтавської області від 06 лютого 2012 року, та знято арешт на земельні ділянки за кадастровими номерами 5321610100:50:003:0591 та 5321610100:50:003:0592, розташовані по АДРЕСА_1 накладений ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 березня 2012 року.
З вказаним рішенням не погодився ОСОБА_2. подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, прохає скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
В обгрунтуванні скарги посилається на те, що під час укладення оскаржуваного договору дарування його було введено в оману відповідачкою та приватним нотаріусом, що здійснювала посвідчення правочину. Вказує, що помилявся щодо правової природи своїх дій по відчуженню належного йому майна, а тому вказаний правочин належить визнати недійсним.
Зазначає, що ним надано достатньо доказів на підтвердження наявності у нього вікових фізичних вад, а саме проблем із зором та слухом, які сприяли введенню його в оману, та беззаперечно вказують на те, що він не міг об'єктивно та повно сприймати інформацію щодо вчинюваного правочину.
Прокурор Карлівського району Полтавської області також подав апеляційну скаргу у якій прохає рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Свою апеляційну скаргу обґрунтовував доводами тотожними тим, що викладені у скарзі позивача.
У запереченні на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, як ухвалене у відповідності до чинного законодавства.
У поданих запереченнях на апеляційні скарги приватний нотаріус Карлівського приватного нотаріального округу ОСОБА_5 просила їх відхилити, а рішення районного суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вказує, що після складення проекту оскаржуваного договору сторони по справі його прочитали, потім вона сама зачитала його уголос та роз'яснила правові наслідки вказаного правочину.
Зазначає, що враховуючи похилий вік ОСОБА_2. приділила йому особливу увагу та додатково роз'яснила йому право укласти ще і договір довічного утримання або спадковий договір, тому безпідставно стверджувати про те, що позивач помилявся щодо правової природи вчиненого правочину.
Також пояснила, що позивач не проявляв того, що не чує або не бачить, чітко відповідав на запитання, читав текст договору, підписував документи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі в межах позову та доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не обґрунтовані і не підлягають задоволенню.
Згідно п.1.ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
На підставі вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства встановлено, що 3 листопада 2010 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_3 укладено договір дарування, за яким позивач безоплатно передав, а відповідачка прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями №67, що знаходиться по вул. 60-річчя Жовтня у м. Карлівці Полтавської області, що знаходиться на приватизованій земельній ділянці загальною прощею 0,2900 га, якій присвоєні: 0,1000 га -кадастровий номер 5321610100:50:003:0591, 0,1900 га - 5321610100:50:003:0592. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №2713.
Договір зареєстрований в ПБТІ «Інвентаризатор»за №3369 в книзі 25.
( т.1, а.с. 37 - 39).
На підставі вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної,
творчої діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом наведеної статті дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, у свою чергу обдарований набуває право власності на майно при відсутності з його боку обов'язків надання таких вигод.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, у т.ч. щодо форми, вільного волевиявлення учасників правочину та відповідності його внутрішній волі, спрямованості на реальне настання правових наслідків, ним обумовлених.
Стаття 215 ЦК України визначає підстави недійсності правочину, в даному випадку позивач заперечує його дійсність як такого, що укладений під впливом обману.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, при його укладенні було дотримано усіх вимог, передбачених ст.203 ЦК України, а саме: сторони (Дарувальник та Обдаровувана) діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі і ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, були попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами Цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин, в кінці договору засвідчили своїми власноручними підписами, що наслідки цього правочину відповідають їх намірам.
Висновком комісійної судово-медичної експертизи №86 від 2 липня 2012 року на час її проведення встановлено, що позивач має суттєві проблеми із зором та слухом, але розмовну мову міг чути на відстані 0,5 -2,5 метра.
(т.1, а.с.153 )
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем, не наведено жодних підстав недійсності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
Позивачем не надано суду, а в ході розгляду справи не добуто доказів, які б свідчили, що укладаючи договір дарування, сторони мали на увазі укласти договір довічного утримання. Позивач не навів доводів, що на час укладення договору ними була досягнута домовленість, щодо істотних умов договору довічного утримання.
Суд першої інстанції, виходячи з аналізу всієї сукупності доказів, обґрунтовано встановив, що абсолютна неспроможність ОСОБА_2. об'єктивно оцінити обставини, що мали істотне значення при укладенні договору дарування, є недоведеною.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на наступне.
Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 212 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Посилання в апеляційних скаргах на проблеми зору та слуху ОСОБА_2., що унеможливили правильне усвідомлення ним правової природи вчинюваного правочину, є неспроможними.
Згідно ч.4 ст.207 ЦК України, якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.
Аналогічну норму містить п.16 Інструкції про порядок вчинення дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5, що діяла на час укладення договору.
Позивач власноруч поставив свій підпис як обов'язковий реквізит правочину на договорі дарування, при цьому ним не ставилася вимога щодо залучення іншої особи (рукоприкладника), яка б за його довіреністю підписала договір, отже він сам допустимо виразив свою волю, і проблем щодо прочитання тексту договору у нього відповідно не виникало.
Про те, що 3 листопада 2010 року було укладено саме договір дарування свідчить його підпис на нотаріально посвідченому договорі. Свій підпис на договорі дарування ОСОБА_2. не оспорює.
Та обставина, що з перебігом часу стосунки сторін погіршилися, не спростовує той факт, що при укладенні договору дарування волевиявлення ОСОБА_2. було вільним та відповідало його внутрішній волі, та не може слугувати підставою для визнання правочину недійсним.
Щодо процесуальних порушень колегія суддів наголошує, що в силу ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ухвалене у справі рішення є законним і обгрунтованим, а тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення скарг відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2, прокурора Карлівського району Полтавської області -відхилити.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 27 жовтня 2012 року -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: суддя ________________ Петренко В.М.
Судді: ________________ Акопян В.І.
________________Лобов О.А.
Згідно: суддя Петренко В.М.