"15" листопада 2012 р. м. Київ К-21238/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010
у справі № 2-а-40886/09/2070
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2 (далі по тексту -позивач, СПД-ФО ОСОБА_2) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.07.2009 №0003371702/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75954,84 грн. основного платежу та 43011,39 грн. штрафних санкцій.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 24.07.2009 №0003371702/0.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010 скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2009, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт перевірки № 4473/17/17-218/НОМЕР_1 від 14.07.2009.
Під час проведення перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення позивачем податкового кредиту на суму 75954,84 грн.
Відповідач, проаналізувавши договори позивача з ТОВ «Євробуд+», прийшов до висновку про їх нікчемність.
На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №24.07.2009 №0003371702/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 75954,84 грн. основного платежу та 43011,39 грн. штрафних санкцій.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно виходив з наступного, з чим помилково не погодився суд апеляційної інстанції.
Висновок про завищення позивачем податкового кредиту відповідачем зроблено на підставі листа ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 26.02.2009 №2280/7/18-016, згідно якого в результаті проведення документальної невиїзної перевірки контрагента позивача - ТОВ «Євробуд+»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.09.2008 визначено нікчемність угод між ТОВ «Євробуд+»та позивачем, оскільки було встановлено відсутність у ТОВ «Євробуд+»умов для здійснення видів діяльності, визначених згідно довідки з ЄДРПОУ (будівництво, монтаж, оптова торгівля будівельними матеріалами, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом), відсутність на балансі виробничих потужностей, відсутність трудових ресурсів (на підприємстві обліковувався 1 працівник (директор)).
ТОВ «Євробуд+»до перевірки не надано первинних документів, реєстрів бухгалтерського та податкового обліку. Згідно листа ТОВ «Євробуд+»від 24.11.2008 №10/1 всі документи, підтверджуючі фінансово-господарську діяльність підприємства було вилучено згідно протоколу виїмки від 13.11.2008. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова звернулась до слідчого відділу податкової міліції ДПА у Харківській області з проханням надати для перевірки вилучені документи, проте відповіді не отримала.
За таких обставин, відповідач вважав, що укладений між позивачем та ТОВ «Євробуд+»правочин є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, оскільки він порушує публічний порядок.
Проте суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з такими висновками податкового органу.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Висновок про порушенням правочином, що був укладений між позивачем та ТОВ «Євробуд+», публічного порядку, зроблено податковим органом з посиланням на те, що фактично сторони правочину не мали на меті створення взаємних прав та обов'язків щодо поставки товарів, натомість, в порушення вимог чинного законодавства, шляхом укладення фіктивного правочину, мали на меті отримання відшкодування податку на додану вартість.
Проте судом першої інстанції було встановлено, що позивачем під час проведення перевірки було надано документи, які свідчать про виконання зобов'язань за угодою, яку відповідач вважав нікчемною. Судом також було встановлено наявність накладних, довіреностей на отримання товару, з яких вбачається, що товари за угодою між позивачем та ТОВ «Євробуд+»фактично було передано позивачу та використано ним в подальшому.
Позивач, вступаючи з ТОВ «Євробуд+» у договірні відносини, здійснював свою підприємницьку діяльність, та підбираючи контрагентів мав право діяти на власний розсуд. Крім того, позивач не наділений управлінськими функціями відносно свого контрагента щодо перевірки його фінансово-господарської діяльності. За таких обставин, позивач правомірно виходив з презумпції правомірності правочину та наміру контрагенту на настання реальних наслідків за угодою.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зроблені висновки щодо реальності здійснення господарських операцій позивача, за наслідками якої ним були сформовані дані податкового обліку. При цьому судом першої інстанції надано належну правову оцінку первинним документам, які підтверджують виконання договору та правомірність включення сум податку на додану вартість за даною операцією до податкового кредиту відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Виходячи з викладеного, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010 помилково.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010 та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2009.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010 скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2009.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров