"22" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/15757/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про зобов'язання невідкладно надати житлове приміщення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року, -
У березні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив зобов'язати відповідача невідкладно надати йому житлове приміщення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_3 було закрито.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про зобов'язання невідкладно надати житлове приміщення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дана справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Такий висновок судів попередніх інстанцій відповідає обставинам справи та нормам процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 вище вказаної статті визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 1 частини 1 статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі, є надання права власності на житлове приміщення.
Частиною 2 статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно із статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтею 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.О. Лиска
В.І. Бутенко
С.С. Пасічник