"28" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/17559/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Кравцова О.В., Масло І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 року,
У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що будучи жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань, та маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у майбутньому, залишив Судан та прибув до України, де подав до міграційних органів належним чином оформлену та обґрунтовану заяву про надання йому статусу біженця.
8 грудня 2005 року з повідомлення Управління міграційної служби в Одеській області за № 19 йому стало відомо про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця згідно з частиною шостою статті 12 Закону України від 21 червня 2001 року № 2557-III «Про біженців»(надалі Закон № 2557-III).
Просив визнати неправомірним та скасувати зазначене рішення Управління міграційної служби в Одеській області та зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 9 липня 2008 року позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його постанову та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові Одеський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що Управління міграційної служби в Одеській області правомірно відмовило позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв'язку не доведенням ним можливості його переслідування за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в Судані.
Зазначений висновок є завчасним, оскільки він зроблений без повного та об'єктивного дослідження всіх обставин цієї справи.
З матеріалів справи вбачається, що 19 грудня 2004 року ОСОБА_1 літаком прибув до аеропорту міста Одеси.
21 жовтня 2005 року позивач подав в Управління міграційної служби в Одеській області заяву про надання йому статусу біженця, в якій зазначав, що за свою участь у діяльності політичної партії «Народно-демократична партія Судану»був заарештований Службою безпеки Судану. Під час ув'язнення у тюрмі «Кобар»з 1 січня по 1 червня 2001 року над ним знущались, погано кормили та погрожували вбивством. Тому для збереження свого життя та здоров'я, після звільнення з в'язниці, він вимушений був виїхати з Судану до України.
За результатами розгляду заяви та матеріалів особової справи ОСОБА_1 відповідач рішенням за №119 від 8 грудня 2005 року відмовив заявнику в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відповідно до частини шостої статті 12 Закону № 2557-III у зв'язку з відсутністю умов, передбачених абзацом 2 статті 1 цього Закону.
Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону № 2557-III біженець -це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Аналізуючі зміст зазначеної норми, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Як зазначив у своєму позові ОСОБА_1, згідно до висновків Імміграційної Служби Великобританії, члени Суданського національно-визвольного руху, які мешкають за кордоном, у разі повернення на батьківщину, будуть підвергатися ризику переслідувань. Також у цих висновках повідомлялося про те, що особи, які повертаються також будуть піддаватися допитам з боку правоохоронних органів Судану відносно їх діяльності за кордоном.
Окремо колегія суддів також зауважує на те, згідно до офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2006 року державам -членам ООН рекомендовано надавати міжнародний захист суданським особам з Дарфуру, які шукають сховища, шляхом визнання їх статусу як біженців відповідно до Конвенції 1951 року.
Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення його до Судану. Проте суд апеляційної інстанції залишив їх без своєї оцінки з урахуванням конкретних обставин цієї справи, порушивши тим самим закладений у статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція), легітимізованою Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Виходячи з останніх рішень Європейського суду з прав людини, судову практику якого відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України повинні використовувати у своїй діяльності адміністративні суди, вислання осіб в країни, де вони можуть зазнати переслідувань, є порушенням статті 3 Конвенції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням задекларованого чинним процесуальним законом принципу верховенства права, повинен був провести оцінку дій законності дій відповідача з урахуванням приписів статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції наразі відсутні доводи, які б спростовували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення його до Судану в контексті статті 3 Конвенції, що свідчить про неналежний перегляд постанови суду першої інстанції в цій частині. Тому, оскаржене позивачем судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим.
Відповідно до норм статті 227 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
Оскільки, при постановленні постанови від 2 березня 2011 року Одеським апеляційним адміністративним судом були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зазначене судове рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 159, 223, 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 року у цій справі скасувати та направити її на новий апеляційний розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Кравцов
І.В. Масло