"29" листопада 2012 р. м. Київ К-10737/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,
за участю секретаря Сватко А.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тріо" (далі -Товариство)
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2010
у справі № 2-а-30505/09/1670
за позовом Товариства
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Кременчуцька ОДПІ)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача -не з'явились,
відповідача - Войтенка В.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У лютому 2009 року Товариство звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.02.2009 № 0000562301/0/323, згідно з яким позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 162 695 грн. (у тому числі 135 579 грн. за основним платежем та 27116 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 10.02.2009 № 0000572301/0/324 про визначення Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 162 696 грн. (у тому числі 108 464 грн. за основним платежем та 54232 грн. за штрафними санкціями).
Постановою названого суду від 21.05.209 позов задоволено з тих підстав, що реальність виконання операцій з поставки товару позивачеві в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Вісткар»(далі - ТОВ «Вісткар») підтверджується документально.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2010 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні операції з поставки нафтопродуктів позивачеві не супроводжувалися фактичним рухом активів; перерахування коштів та складення первинних документів учасниками цих операцій здійснювалося без мети настання відповідних цій операції правових наслідків.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду зі спору як скасовану помилково.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Для цілей оподаткування податком на прибуток під валовими витратами у розумінні пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та підтвердженість цих витрат документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.
Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Кременчуцькою ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.207 по 30.09.2008. За наслідками цієї перевірки було складено акт від 30.01.2009 № 284/23-209/30343190 та прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, згідно з якими позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 162 695 грн. (у тому числі 135 579 грн. за основним платежем та 27116 грн. за штрафними санкціями), а також податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 162 696 грн. (у тому числі 108 464 грн. за основним платежем та 54232 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для зазначених донарахувань став висновок Кременчуцької ОДПІ про те, що Товариство у перевіреному періоді неправомірно віднесло до валових витрат витрати на оплату товару (мазуту) в рамках здійснення фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Вісткар», а також незаконно включило до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені до сплати названим контрагентом у складі вартості цього товару.
Наведену правову позицію податковий орган мотивує тим, що ТОВ «Вісткар»відсутнє за місцезнаходженням, не має в наявності матеріально-технічної бази та трудових ресурсів для вчинення об'єктивно необхідних дій для виконання спірних поставок нафтопродуктів; названий постачальник до податкового органу не звітував, а основним напрямом його діяльності була незаконна конвертація грошових коштів, отриманих за фіктивними операціями з поставки товарів та послуг, а також штучне створення умов іншим платникам для податкової економії; докази транспортування продукції в рамках виконання спірних операцій з поставки мазуту на адресу Товариства відсутні.
Для цілей оподаткування під податковою вигодою розуміється зменшення розміру податкового зобов'язання внаслідок, зокрема, зменшення бази оподаткування, формування податкового кредиту, а також отримання права на залік або повернення податку з бюджету.
Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного здійснення господарських операцій (їх реальності), здійсненням операції без ділової мети, обліком операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, необережністю та необачливістю при вчиненні правочинів з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобов'язань, укладенням нетипових та разових угод, використанням нетрадиційних форм розрахунків.
Оцінивши доводи оспорюваних Товариством рішень податкової інспекції, подані нею докази на спростування презумпції добросовісності платника, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що їх сукупність свідчить про одержання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.
Так, з урахуванням посилань Кременчуцької ОДПІ на формальне складення первинних документів учасниками спірних операцій апеляційний суд обґрунтовано вдався до дослідження фактичного виконання дій, які становлять зміст операції з поставки товару, а саме -його транспортування, прийняття за кількістю та якістю, зберігання. Однак, як зазначив апеляційний суд, докази на вчинення зазначених дій у процесі виконання поставки товарів в адресу Товариства у матеріалах справи відсутні.
Апеляційним судом також було виявлено розбіжності у поданих позивачем бухгалтерських та податкових документах щодо обсягів та ціни поставки, які не було пояснено Товариством.
Власне ж факт поставки позивачем мазуту іншим суб'єктам господарювання в рамках виконання своїх зобов'язань перед контрагентами не може бути підтвердженням фактичного отримання Товариством товару від ТОВ «Вісткар». Апеляційною інстанцією за наслідками дослідження умов цих поставок було встановлено, що вказані операції не є пов'язаними.
Слід зазначити, якщо під час вирішення спору буде встановлено, що товар справді придбавався платником, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право платника на податкову вигоду.
Таким чином, висновок апеляційного суду, покладений в основу рішення про відмову в задоволенні позову, відповідає нормам податкового законодавства та обставинам справи, встановленим на підставі правильної та об'єктивної оцінки наявних у справі доказі.
Вищий адміністративний суд України, в свою чергу, не вправі переглядати установлені судами фактичні обставини справи, переоцінювати докази, позаяк це не відповідало б вимогам статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає межі перегляду справи судом касаційної інстанції.
Доводи скарги не спростовують висновки апеляційного суду, а інша оцінка скаржником установлених судами фактичних обставин справи та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тріо" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2010 у справі № 2-а-30505/09/1670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:Н.Є. Маринчак
Є.А. Усенко