"22" листопада 2012 р. м. Київ К-15616/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення вихідної допомоги та інших виплат у зв'язку зі звільненням зі служби, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року, -
У листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, у якому, просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням зі служби в органах внутрішніх справ у сумі 27 500 грн.; компенсацію за невикористані відпустки за 2007 рік та за 15 днів 2008 року у сумі 2950 грн.; недоплаченої пенсійної надбавки у сумі 2160 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_3 27236,64 грн. вихідної допомоги та 668,25 грн. компенсації за невикористану відпустку за 2007 рік.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року було скасовано постанову суду першої інстанції в частині задоволених вимог щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 компенсації за невикористані відпустки за 2007 рік у розмірі 668,25 грн. та ухвалено в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні даних позовних вимог. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту -КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_3 з 26 березня 1986 року по 31 липня 2008 року проходив службу в органах внутрішніх справ України в Житомирській області.
Згідно копії витягу з наказу начальника УМВС України в Житомирській області № 358 о/с від 31 липня 2008 року, що міститься в матеріалах справи (а. с. 3), позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ у запас з посади інспектора патрульної служби взводу № 2 роти № 3 батальйону патрульної служби при УМВС, відповідно до п. 63 «Б»(через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Підставою для звільнення позивача став його рапорт від 07 липня 2008 року та свідоцтво про хворобу від 25 липня 2008 року № 358/ 134. Вислуга років в календарному обчисленні становить 24 роки 05 місяців 01 день.
Відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 14 вищевказаної Постанови передбачено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв'язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не заперечується факт виникнення заборгованості перед позивачем щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні. Однак, відповідач вказував, що у зв'язку з неналежним фінансуванням розпорядником коштів, не було можливості виплатити вказану заборгованість.
Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо неприйняття до уваги доводів відповідача про неможливість виплатити вказану заборгованість через неналежне фінансування.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої вихідної допомоги.
Відповідно до п. 52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р. N 114, чергова відпустка має бути надана протягом календарного року кожній особі рядового або начальницького складу. В особливих випадках з дозволу прямого начальника (від начальника управління внутрішніх справ Кримської АРСР, області, м. Києва, йому рівних і вище) невикористана чергова відпустка за минулий рік може бути надана в I кварталі наступного року.
Пунктом 56 вищевказаного положення визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не використав відпустку за 2007 рік, а за 2008 рік йому виплачена компенсація за невикористану відпустку з розрахунку за фактично відпрацьований час у розмірі 493,41 грн.
Таким чином, скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволених вимог щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 компенсації за невикористані відпустки за 2007 рік у розмірі 668,25 грн. та ухвалюючи в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що компенсація за не використані у минулих роках відпустки чинним законодавством не передбачена.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції частково скасована судом апеляційної інстанції, а в скасованій частині ухвалено нове законне рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції у не скасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає
Судді: Т.О. Лиска
В.І. Бутенко
С.С. Пасічник