"13" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/93411/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -Олексієнка М.М.,
суддів: Зайцева М.П.,
Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 29 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі -ГУПФ) за участі третьої особи: Відкритого акціонерного товариства «Запорізький алюмінієвий комбінат»(далі -ВАТ «Запорізький алюмінієвий комбінат), про визнання незаконними дії щодо призначення пенсії,
У червні 2007 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, відповідно до якого просила:
визнати незаконною відмову ГУПФ у призначенні їй пенсії з ІНФОРМАЦІЯ_1 року;
зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії і сплатити її за період з 12.03.1986 року по 23.02.1994 року;
стягнути судові витрати.
Посилалась на те, що за місяць до досягнення пенсійного віку звернулась до інспектора Ленінського відділу соціального забезпечення м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії. Проте, у визначений на той час діючим законодавством строк пенсія призначена не була, що свідчить про протиправні дії відповідача, тому ГУПФ необхідно зобов'язати здійснити перерахунок пенсії з часу звернення, тобто з 12.03.1986 року і до часу призначення пенсії - 23.02.1994 року.
В процесі розгляду справи судом залучено в якості співвідповідачів управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м. Запоріжжя (далі -УПФ), управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради (далі -УПСЗН).
Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2010 року позов задоволено. Визнано незаконною відмову УПФ в призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком з 12.03.1986 року. Зобов'язано зробити перерахунок пенсії та здійснити її виплату з березня 1986 по лютий 1994 року.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 29 червня 2010 року постанову районного суду скасовано і у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі постанову районного суду. Зазначає, що апеляційним судом безпідставно не взято до уваги, як переконливі докази, звернення у різні інстанції, в яких повідомлялось про незаконність дій УПФ щодо не призначення їй пенсії за віком. Крім того, тягар відповідальності за прийняте рішення покладається на відповідачів, оскільки справа в суді першої інстанції розглядалась за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а не цивільним процесуальним кодексом.
У запереченнях представники УПФ, ВАТ «Запорізькій алюмінієвий комбінат»просять відмовити у задоволенні касаційної скарги з тих підстав, що позивачка у визначеному законом порядку не зверталась до пенсійного фонду про призначення пенсії.
Особи, які беруть участь у справі, не заявили клопотання про розгляд справи за їх участю, тому справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з травня 1952 року по грудень 1973 року ОСОБА_2 працювала на Дніпропетровському алюмінієвому заводі імені С.М. Кірова. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у зв'язку з досягнення 55 річного віку вона набула право на трудову пенсію.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що позивачка відповідно до положень діючого на той час законодавства за місяць до настання пенсійного віку звернулась із заявою до управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради про призначення пенсії. Відсутністю трудової книжки, яка знаходилась за попереднім місцем роботи, не давала підстав до відмови у призначенні пенсії, тому дії УПФ є незаконними, а отже відповідач зобов'язаний здійснити перерахунок і виплату пенсії з березня 1986 року по лютий 1994 року.
Апеляційний суд, скасовуючи зазначену постанову та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог. У справі відсутні докази, які б свідчили, що позивачка з часу виникнення у неї права на отримання пенсії зверталась із заявою про її призначення. Скарги, які направлялись на адресу народних депутатів, прокуратури, засобів масової інформації та інших установ, не підтверджують факт звернення у визначеному законом порядку про призначення пенсії саме до пенсійних органів.
З висновком апеляційного суду погоджується колегія судді касаційної інстанції, оскільки він є законним та обґрунтованим. Доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначеного висновку не спростовують та не дають підстав вважати рішення таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до вимог, передбачених статтею 4 Закону СРСР від 14 липня 1956 року «Про державні пенсії», пункту 147 розділу Х Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постанову Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590( із змінами та доповненнями), положення яких діяли на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, які мають право на державну пенсію, можуть звертатись за призначенням пенсії у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Заява про призначення пенсії робітникам, службовцям і членам їх сімей подається до адміністрації підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи. Заява про призначення пенсії іншими громадянами, а також робітниками і службовцями, які залишили роботу, подається безпосередньо в районний відділ соціального забезпечення за місцем проживання заявника.
Аналогічні вимоги, викладені у статті 99 Закону СРСР від 15.05.1990 року №1480 «Про пенсійне забезпечення», статті 81 Закону України від 05.11.1991 року №1788 «Про пенсійне забезпечення».
Судами встановлено, що на час виникнення права на пенсію за віком позивачка не працювала.
У рішенні суду першої інстанції не зазначено жодного доказу, який би свідчив, що ОСОБА_2 за місяць до настання пенсійного віку чи з настанням пенсійного віку зверталась у встановленому порядку із заявою до відділу соціального забезпечення про призначення пенсії.
Звернення зі скаргами у різні інстанції ( до народних депутатів, прокуратури, інших) на неправомірні дії відповідачів щодо не призначення пенсії, не свідчать про звернення із заявою у визначеному нормативними актами порядку до пенсійних органів, тому висновок суду апеляційної інстанції в цій частині є обґрунтованим.
Представники відповідачів у письмовій формі неодноразово повідомляли та пропонували позивачці про необхідність подачі заяви про призначення пенсії, проте вона своїм правом не скористалась. Як установлено судами, пенсію ОСОБА_2 призначено без її особистої заяви, на підставі дозволу управління соціального забезпечення Запорізької обласної державної адміністрації та численних звернень інших державних органів.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку обставинам у справі, тому підстав до скасування судового рішення і залишення в силі постанови районного суду немає.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Запорізької області від 29 червня 2010 року -без змін.
Ухвала не може бути переглянута Верховним Судом України інакше, як з підстав, у строки та у порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-2 КАС.